04 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 915/102/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г.
учасники справи:
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Десла",
кредитор - Державна податкова інспекція у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області,
кредитор - Приватне підприємство "Пако",
кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова група "Інтерпап",
кредитор - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк",
організатор аукціону - Універсальна біржа "Південь",
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКТЕ",
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_2
на постанову Верховного Суду
від 05.09.2019
у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. (головуючий), Васьковський О.В., Пєсков В.Г.
у справі №915/102/13
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Десла"
про банкрутство
23.10.2019 поштовим відправленням ОСОБА_2 звернувся безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою від 18.10.2019 на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №915/102/13.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/102/13 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.10.2019.
Подана ОСОБА_2 касаційна скарга від 18.10.2019 не може бути розглянута Верховним Судом по суті за правилами Глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на таке.
З аналізу змісту статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Відповідно до частини 1 статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали;
4) ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Отже, законодавцем передбачено право на касаційне оскарження судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду справи по суті, процесуальних ухвал судів першої та апеляційної інстанцій окремо від рішення суду, а також ухвал (постанов) місцевого суду та постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих господарським судом під час розгляду справи про банкрутство.
Водночас, за змістом частин 1, 3 статті 317 ГПК України вбачається, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Як вбачається з прохальної частини касаційної скарги від 18.10.2019, ОСОБА_2 предметом касаційного оскарження визначено постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №915/102/13, прийняту за результатами перегляду постанови апеляційного суду від 12.02.2019 та ухвали суду першої інстанції від 10.10.2018 про розгляд спору щодо дійсності результатів аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Десла" в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство №915/102/13.
Статтею 26 ГПК України передбачено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, який переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, подана 23.10.2019 касаційна скарга ОСОБА_2 від 18.10.2019 на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №915/102/13 не може бути предметом розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, який з 15.12.2017 здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції в силу положень частин 1, 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки процесуальним законом Верховному Суду не надано повноважень на здійснення касаційного перегляду прийнятих ним судових рішень у справі як судом касаційної інстанції, в тому числі у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Відтак, у відкритті касаційного провадження за поданою скаржником касаційною скаргою від 18.10.2019 слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки скаржником визначено предметом касаційного оскарження судове рішення, яке не підлягає перегляду в касаційному порядку Верховним Судом.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 19, 55, 129 Конституції України, статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статями 234, 235, 287, 302, 303, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою від 18.10.2019 на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №915/102/13.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.О. Банасько
В.Г. Пєсков