Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"29" жовтня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/716/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н. Ф.,
за участі секретаря судового засідання Оліфер С. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення заборгованості в сумі 4 465, 08 грн
В засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Лободзінський Р. С.
У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості в сумі 4 465, 08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №142/16-ТЕ(Т)-28 від 29.02.2016 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 4 465, 08 грн, в тому числі пеня в сумі 4 180, 08 грн та три проценти річних в сумі 285, 00 грн.
Ухвалою суду від 07.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 30.10.2019 року.
23 жовтня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній зазначає, що договірні зобов'язання перед позивачем в частині розрахунків за поставлений природний газ є виконаними в повному обсязі. Вказує, що оплата за договором №142/16-ТЕ(Т)-28 від 29.02.2016 року військовою частиною здійснюється через Державну казначейську службу України та лише після реєстрації актів виконаних робіт в органах Державної казначейської служби України. За наведеного просить суд відхилити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду. Водночас, представником позивача 28.10.2019 року подано заяву про розгляд справи за відсутності представника за наявними у матеріалах справи доказами.
Представник відповідача у судовому засіданні 29.10.2019 року просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
29 лютого 2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір №142/16-ТЕ(Т)-28 постачання природного газу (далі-договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність споживача у 2016 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (п. п. 1.1.-1.3. договору).
За п. 12 договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.02.2016 року і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач протягом лютого - березня 2016 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 301 446, 67 грн, в тому числі за лютий 2016 року в сумі 196 983, 21 грн та за березень 2016 року в сумі 104 463, 46 грн. Факт поставки природного газу відповідачеві стверджується актами приймання - передачі природного газу від 29.02.2016 року та від 31.03.2016 року.
За умовами п.п. 3.4., 3.5. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місцем продажу газу, Споживач зобов'язується надати Постачальнику підписані та скріплені печатками Споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 8-го числа повертає Споживачу один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).
Дослідивши сальдо по підприємству відповідача за період з 01.01.2016 року по 31.01.2019 року, виписки по рахунку, судом встановлено, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, тобто не у строк визначений договором, чим порушив вимоги п. 6.1. договору.
Положеннями п. 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання Споживачем умов п. 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У зв'язку з чим, позивач нарахував відповідачеві пеню в сумі 4 180, 08 грн та три проценти річних в сумі 285, 00 грн.
Згідно з п. 10.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподар- ського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти),визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 343 ГК України).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає умовам Договору.
Суд вважає доведеними вимоги позивача щодо стягнення три проценти річних в сумі 285, 00 грн.
Водночас, щодо стягнення з відповідача пені в сумі 4 180, 08 грн, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Таким чином, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, відповідно, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №904/12429/16.
Судом враховано, що відповідач - Військова частина НОМЕР_1 виконала зобов'язання зі сплати боргу до прийняття рішення у справі. При цьому, позивач не надав суду належних та допустимих доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості за поставлений природний газ.
Також судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 є неприбутковою організацією, відповідно до своїх завдань здійснює забезпечення захисту та охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, та інше, а періоди прострочення заборгованості є незначними.
Зважаючи на наведені обставини справи, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 % від заявленої суми 4 180, 08 грн, та стягнути її в сумі 2 090, 04 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 2 090, 04 грн необхідно відмовити.
Щодо заперечень відповідача проти задоволення позову викладених у відзиві суд вважає за необхідне зазначити таке.
Судом встановлено, що відповідач проводив з позивачем кінцеві розрахунки за поставлений природний газ несвоєчасно.
Водночас, відповідач у відзиві посилається на відсутність своєї вини у простроченні виконання зобов'язань за Договором. Вказує, що оплата за Договором здійснювалася через Державну казначейську службу України та лише після реєстрації актів виконаних робіт в органах Державної казначейської служби України.
Проте, вказане твердження відповідача є необґрунтованим, оскільки останній підписавши Договір взяв на себе зобов'язання сплачувати за отриманий газ шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, та здійснювати остаточний розрахунок за фактично переданий газ до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу відповідно до п. 6.1. Договору). Разом з тим суд зауважує, що акт приймання - передачі відповідно до умов договору лише фіксує остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, який визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів покупця. Обов'язок по складанню акта приймання - передачі природного газу лежить саме на покупцеві. Враховуючи, що сторонами погоджено кількість природного газу, яка передається покупцю по місяцях кварталу, визначена його ціна та вартість, тому відповідач мав усі фактичні дані щодо обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з позивачем.
Крім того, суд звертає увагу, що акти приймання-передачі природного газу за своєю природою є лише документальним оформленням юридичного факту - факту здійснення приймання-передачі природного газу, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 цього ж Кодексу, а тому наявність чи відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично отриманого природного газу.
Крім того, відповідач зазначає , що Договір був зареєстрований в органах державної казначейської служби України у Рівненській області 22.03.2016 року, водночас, позивач просить стягнути штрафні та фінансові санкції нараховані на заборгованість, що виникла до підписання договору, що є неправомірним.
Однак, як передбачено п. 12 Договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.02.2016 року і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
За частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Враховуючи вищенаведене, сторони (в тому числі і відповідач), підписавши Договір, погодились, що останній має зворотню дію, а саме поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.02.2016 року. Відтак, твердження відповідача про необґрунтоване нарахування штрафних та фінансових санкцій є безпідставним та спростовується наведеним.
Відповідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року роз'яснено, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Зважаючи на викладене, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1 921,00 грн покладається на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст.129, 237, 238, 240 ГПК, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 2 090, 04 грн пені, 285, 00 грн три проценти річних та 1 921,00 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 04 листопада 2019 року.
Суддя Церковна Н. Ф.