Іменем України
31 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 331/3266/16-а
адміністративне провадження № К/9901/7605/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016р. (судді - Коршун А.О., Панченко О.М., Туркіна Л.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району, третя особа Кабінет Міністрів України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2016р. звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району щодо виплати йому допомоги до 5 травня у меншому ніж передбачено законодавством розмірі;
- зобов'язати нарахувати та зробити виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком виходячи з розміру цієї допомоги 8592 грн. з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги у розмірі 2600 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має статус інваліда війни 2 групи, і відповідно до ст. 13 Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, яка у 2016р. йому була виплачена у розмірі 2600 грн., що є менше ніж визначено положеннями чинного законодавства, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком в 2016р. на момент здійснення виплати становить 1074 грн., і виходячи з цієї суми розмір допомоги становить 8592 грн.
Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2016р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016р. постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2016р. скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення по Жовтневому району м. Запоріжжя щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні нарахування разової щорічної державної допомоги до 5 травня за 2016 рік протиправними.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 разову щорічну державну допомогу до 5 травня за 2016 рік , як інваліду війни 2 групи, у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком виходячи із розміру, який встановлено ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням раніше виплаченої суми у розмірі 2600 (дві тисячі шістсот) грн.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що допомога до 5 травня за 2016 року позивачу виплачена у повному обсязі у відповідності до чинного законодавства, а саме відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016р.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має статус інваліда війни 2 групи, і відповідно до ст. 13 Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня.
У квітні 2016р. відповідачем здійснено виплату позивачу разової щорічної державної допомоги до 5 травня за 2016 рік, як інваліду війни 2 групи, у розмірі 2600 грн.
Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо невиплати йому у повному обсязі щорічної державної допомоги до 5 травня за 2016 рік , як інваліду війни 2 групи.
Листом від 20.04.2016р. за вих. №01-09/В-94 відповідач повідомив позивача про те, що щорічна державна допомога до 5 травня за 2016 рік, як інваліду війни 2 групи, виплачена йому у повному обсязі.
Вважаючи, що відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у меншому розмірі ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України уповноважений на підставі конкретних положень закону, прийнятого Верховною Радою України, та з метою забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту, визначати розміри соціальних виплат, а тому виплачуючи позивачу в 2016 році допомогу до 5 травня в розмірах, визначених постановою КМУ від 02.03.2016р. №141, відповідач діяв у межах повноважень та у відповідності до законів та Конституції України.
Крім того, вказуючи на правомірність визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України, судом здійснено посилання на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011р. №20 рп/2011 та від 25.01.2012р. №3-рп/2012, в яких Суд наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при здійсненні нарахування та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня у 2016р. застосуванню підлягають положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не положення постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016р. «Про деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону від 25.12.1998р.) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-VI частину п'яту ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-VI.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Частиною 1 статті 17-1 вказаного Закону встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Законом України від 28.12.2014р. №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015р., розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набранням чинності Закону №79-VIII Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України у 2016р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.03.2016р. №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" встановлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 2975 гривень; II групи - 2600 гривень; III групи - 2310 гривень.
Положення Закону України від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», відповідно до якого Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, встановленого статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є чинними та не визнані Конституційним Судом України не конституційними, а тому підлягали застосуванню.
Враховуючи викладене, виплативши позивачу допомогу до 5 травня як інваліду війни за 2016 рік в сумі 2600,00 грн. встановленій постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №141, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, оскільки згідно приписів Бюджетного кодексу України саме на Кабінет Міністрів України покладено визначення порядку та розміру зазначеної разової грошової допомоги, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. В свою чергу судом апеляційної інстанції скасовано рішення, яке відповідало закону.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018р. (справа №727/8793/16-а), від 12.09.2018р. (справа №367/8341/17), від 20.12.2018р. (справа №332/1735/16-а) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а тому рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 345, 349, 2, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району - задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016р. - скасувати, а постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2016р. - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук