Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №819/1844/17
адміністративне провадження №К/9901/60854/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 819/1844/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України
про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій,
за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року (постановлене у складі колегії: головуючого судді Подлісної І.М., суддів Баб'юка П.М., Мірінович У.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Обрізко І.М., суддів: Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В.),
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі відповідач, ДФС України), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України (далі - Комісія) про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, викладене у листі від 28 квітня 2017 року № 5952/с/99-99-04-04-01-14;
- зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України повторно розглянути надані ОСОБА_1 документи, та прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Комісія має право відмовити в наданні статусу учасниками бойових дій лише з вичерпних підстав, наведених в пункті 7 Розділу ІІ Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України (далі - Положення №957).
Причина, яка слугувала для відмови у наданні позивачу статусу (надання статусу бойових дій іншим працівникам ДФС крім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції без внесення змін до чинного законодавства), не передбачена даним Положенням.
Крім того, позивач має всі необхідні документи, передбачені абз. 1 пункту 4 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (надалі Порядок №413), що є підставою для надання подібного статусу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга подана 31 серпня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 819/1844/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 31 червня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що ОСОБА_1 , як лейтенант податкової міліції, старший слідчий з особливо важливих справ першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Тернопільській області, був відряджений до зони проведення АТО на території Донецької та Луганської областей для безпосередньої участі в її проведенні та виконання завдань, що покладені на підрозділи ДФС і включений до підрозділу оперативного забезпечення як слідчий.
Наказами ДФС України «Про відрядження працівників податкової міліції» від 27 жовтня 2015 року №3462-о, від 27 листопада 2015 року №3751-о, від 08 грудня 2015 року № 3902-о, від 25 січня 2016 року № 104-о позивача з 05 листопада 2015 року по 07 лютого 2016 року було відряджено до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області.
Відповідно до копії витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 0207 від 29 грудня 2015 року, №07 від 29 січня 2016 року, № 016 від 28 березня 2016 року ОСОБА_1 вважався таким, що був залучений до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції з 05 листопада 2015 року по 07 лютого 2016 року на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 10 лютого 2017 року №358/99-99-21-10-01-18-д, підтверджується, що лейтенант податкової міліції ОСОБА_1 дійсно в період з 05 листопада 2015 року по 07 лютого 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області та Луганської областей.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що повний перелік осіб, які належать до учасників бойових дій, наведено у статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, за приписами абзацу другого пункту 2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається, зокрема, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Тому, відповідач вважає, що надання статусу учасника бойових дій іншим працівникам ДФС окрім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції без внесення змін до чинного законодавства України не вбачається можливим.
Крім того, відповідач зазначає, що листом Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 21 квітня 2017 року № 1730/02/05.1-17 проінформовано ДФС, що надання статусу учасника бойових дій іншим працівникам ДФС окрім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції без внесення змін до чинного законодавства України не вбачається можливим.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини є: Конституція України, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), Порядок № 413, Положення №957.
Відповідно до статті 5 Закону №3551-ХІІ, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 19 статті 6 Закону №3551-ХІІ визначено, що учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Механізм надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 19 частини першої статті 6 Закону, визначений Порядком №413.
Відповідно до пункту 2 Порядку №413, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Пункту 4 Порядку №413 закріплено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №413, рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається:
- комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними, зокрема, в ДФС;
- міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення №957, комісія призначена для прийняття рішень про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій, розгляду та вивчення поданих заяв та інших матеріалів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України (ДФС), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.
Підстави для відмови в наданні статусу учасника бойових дій визначені пунктом 7 розділу ІІ Положення №957, а саме:
відсутність документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення;
надання недостовірних даних про особу;
виявлення факту підроблення документів про участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення;
наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.
Отже, вказана відповідачем підстава для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій (неналежність до осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС) не передбачена Положенням про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій Наказами ДФС України «Про відрядження працівників податкової міліції» від 27 жовтня 2015 року №3462-о, від 27 листопада 2015 року №3751-о, від 08 грудня 2015 року № 3902-о, від 25 січня 2016 року № 104-о позивача з 05 листопада 2015 року по 07 лютого 2016 року було відряджено до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області.
Також, судами із Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 10 лютого 2017 року №358/99-99-21-10-01-18-д, встановлено, що лейтенант податкової міліції ОСОБА_1 дійсно в період з 05 листопада 2015 року по 07 лютого 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області та Луганської областей.
Виходячи з аналізу наведених норм права та встановивши наявність у позивача усіх необхідних документів, визначених Порядком №413, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про наявність у позивача права на отримання статусу учасника бойових дій як особи, яка безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Крім того, безпідставним та необґрунтованим є посилання відповідача на лист Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 21 квітня 2017 року № 1730/02/05.1-17 як на підставу прийняття рішення про відмову позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, що створює обов'язкові правові наслідки у відповідній сфері суспільних відносин.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 802/969/17-а, від 01 березня 2018 року у справі № 810/1897/17, від 22 березня 2018 року у справі 823/795/17, від 10 вересня 2019 року у справі №0440/7058/18 та від 18 вересня 2019 року у справі №804/6426/17.
З огляду на вищевикладене у сукупності, враховуючи встановлені обставини у вказаній справі суд погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок судів. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
С.М. Чиркін