Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №814/4069/15
адміністративне провадження №К/9901/13472/18, К/9901/13474/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича, за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії за касаційними скаргами виконуючого обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Ларченко Ірини Миколаївни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду у складі судді Фульги А.П. від 12 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бітова А.І., Милосердного М.М., Ступакової І.Г. від 12 липня 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича, за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" не включено ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, без законодавчо вмотивованої причини для цього.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладаючи з банком договір банківського вкладу та перераховуючи гроші на рахунок, позивач дійсно мав «законне сподівання» на можливість повернення банківського вкладу або його відшкодування у певних випадках та розмірах за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, виконуючий обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернулись з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Касаційні скарги виконуючого обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Ларченко І.М. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подані до суду 01 серпня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 814/4069/15 за касаційною скаргою виконуючого обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Ларченко І.М.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 814/4069/15 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Справа передана до Верховного Суду 01 лютого 2018 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача - Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 березня 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено договір банківського рахунку № 26435-46 в національній валюти, відповідно до умов якого банк відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
В день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192300,00 грн, що підтверджується випискою по банківському рахунку від 19 березня 2015 року. Постановою Правління Національного банку України № 190 від 19 березня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку ОСОБА_2 .
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 116 від 15 червня 2015 року про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» до 19 липня 2015 року включно та продовження повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. до 19 липня 2015 року включно.
05 серпня 2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи із заявою, у якій просила здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідачем необхідних заходів реагування вжито не було.
В обґрунтування вимог касаційних скарг заявниками зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання платником - ініціатором перерахунку коштів як кредитором грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку.
Від ОСОБА_1 відзиву або заперечень на касаційні скарги не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не у повному обсязі, а викладені у касаційних скаргах доводи скаржників є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до статті 46 Конституції України.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 грн; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року №14 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 19 березня 2015 року № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" на банківському рахунку позивача № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ "Банк "Київська Русь", знаходились грошові кошти на загальну суму 192300,00 грн.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет тих, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у повідомленні про нікчемність від 27 листопада 2015 року № 10920/16 Уповноважена особа Фонду як на підставу нікчемності правочину посилається на пункти 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду не зазначено, які майнові зобов'язання прийняв на себе банк без встановлення обов'язку контрагента, не вказано на причинно-наслідковий зв'язок між такими зобов'язаннями та настанням неплатоспроможності банку, тобто не доведено наявність підстав, визначених пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, вважати правочин та транзакцію за цим правочином нікчемними.
Крім того, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ "Банк "Київська Русь", оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування в порядку, передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу (депозиту) від 19 березня 2015 року № 26435-46 нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто Уповноважена особа Фонду як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 826/685/16 та від 24 липня 2019 року у справі № 826/19062/15.
Натомість, з приводу вимог позивача щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд касаційної інстанції вважає їх передчасними, оскільки вчинення таких дій належить до повноважень Фонду, які можуть бути реалізовані ним лише після отримання зазначених вище відомостей від Уповноваженої особи про позивача як вкладника банку та в даному випадку здійснені Фондом ще не були, а отже адміністративний позов у цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає, а рішення судів попередніх інстанцій - підлягають скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 травня 2019 року у справі № 813/882/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 826/3780/15.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно зі статтею 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд,
Касаційні скарги виконуючого обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Ларченко Ірини Миколаївни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року скасувати в частині задоволення позову щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я.О. Берназюк С.М. Чиркін