Ухвала
01 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 201/4481/16-ц
провадження № 61-17936ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання правочину недійсним,
02 жовтня 2019 року Крилова О. Л. , яка діє від імені АТ КБ «ПриватБанк», за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року в указаній вище справі з пропуском строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків, зокрема, надати належні докази в оригіналах чи належним чином завірені їх копії, з приводу недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України, щодо порядку видачі або направлення копій судових рішень, або навести інші підстави з відповідними доказами.
28 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків з посиланням на те, що про оскаржуване судове рішення АТ КБ «ПриватБанк» дізналося 25 вересня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, жодних доказів недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України не надано.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 березня 2019 року було прийнято 25 липня 2019 року оскаржувану постанову Миколаївського апеляційного суду, повний текст якої складено 26 липня 2019 року та оприлюднено 29 липня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 8 листопада 2005 року.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (МПП «Голуб» проти України, № 6778/05, ЄСПЛ, від
18 жовтня 2005 року).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними (пункт 4 частини другої статті 394 ЦПК України).
Оскільки заявник не усунув недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року, доказів недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України та доказів того, що заявник вживав заходи, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження, не надав, тому необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження у даній справі.
Керуючись статтями 185, 392, 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання правочину недійсним.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя А. І. Грушицький