Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 306/1761/14-ц
провадження № 61-37578св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Ігнатенка В. М., Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «ВіЕсБанк»,
представник позивача - Михайлишин Віталій Миколайович,
відповідач-1 - ОСОБА_1,
представник відповідача-1 - ОСОБА_3,
відповідач-2 - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області у складі судді Жиганської Н. М. від 01 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю. від 24 квітня 2018 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «ВіЕсБанк» (далі - ПАТ «ВіЕсБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, закріплення прав управителя та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що згідно кредитного договору № KF41279 від 28 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав у банку кредит в сумі 20 000,00 дол. США під 12,5% річних, з терміном повернення не пізніше 27 листопада 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній надав в іпотеку банку належний йому житловий будинок загальною площею 246,3 кв. м, житловою площею 129,2 кв. м. що знаходиться на АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,22 га, а загальна вартість іпотечного майна становить 294 486 грн.
Оскільки зобов'язання належним чином не виконано, кредит не повернуто, банк просив звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 246,3 кв. м, житловою площею 129,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ «ВіЕС Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF41279 від 28 листопада 2007 року в розмірі 9 542, 99 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 червня 2014 року становить 113 276, 29 грн; закріпити за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя щодо: вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем, до майна, що передано в управління; укладення договорів оренди майна, переданого в управління, з третіми особами; розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном; укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань, пов'язаних з замовленням, посвідченням, отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв'язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв'язком; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав, щодо їх виникнення, припинення, переходу, зміни тощо) підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію припинення іпотеки та про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна; володіти, користуватися і прозпоряджатися майном у випадках встановлених чинним в Україні законодавством та договором; інші права необхідні для здійснення належного управління майном; виселити з житлового будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року позов ПАТ «ВіЕС Банк» задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором № KF41279 від 28 листопада 2007 року в розмірі 9 542, 99 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 червня 2014 року становить 113 276, 29 грн, а саме: 9 023,97 дол. США (107 115,47 грн.) заборгованості за кредитом, 479,53 дол. США (5692,07 грн) заборгованості за відсотками; 468,75 грн пені, звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 246,3 кв. м, житловою площею 129,2 кв. м, що на плані значиться під літ. «АА», сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», огорожа літ. «1-3», замощення літ. «І», що знаходиться на АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2004 року, шляхом продажу вказаного предмету ПАТ «ВіЕС Банк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу, встановивши початкову ціну предмету іпотеки в розмірі, визначеному за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем в розмірі 868 987,17 грн, але не нижче за звичайні ціни на цей вид майна.
Закріплено за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя щодо: вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем, до майна, що передано в управління; укладення договорів оренди майна, переданого в управління, з третіми особами; розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном; укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань, пов'язаних з замовленням, посвідченням, отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв'язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв'язком; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав, щодо їх виникнення, припинення, переходу, зміни) підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію припинення іпотеки та про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна; володіти, користуватися і розпоряджатися майном у випадках встановлених чинним в Україні законодавством для здійснення належного управління майном.
У задоволенні вимоги про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з житлового будинку на АДРЕСА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов та звертаючи стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок на АДРЕСА_1 наданим банку - іпотекодержателю в рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору, суд першої інстанції дійшов до висновку, що в порушення договірних зобов'язань позичальником не було проведено погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами у встановлені терміни.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про часткове задоволення позову, зазначив про те, що оскільки ОСОБА_1 належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував, то місцевий суд обґрунтовано звернув стягнення на предмет іпотеки та закріпив за банком права управителя щодо цього нерухомого майна.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем щомісячно сплачується заборгованість за кредитним договором від 28 листопада 2007 року, що підтверджується листом Свалявського районного відділу ДВС № 49281892-9254 від 21 травня 2018 року; належним чином не з'ясовано наявність заборгованості за кредитом; не застосовано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; порушено недоторканість єдиного житла.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшли доповнення до касаційної скарги, у яких заявник зазначив, що банк 05 червня 2014 року направивши вимогу про дострокове погашення боргу за кредитним договором, тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання, після закінчення якого нарахування процентів за користування кредитом та пені законом не передбачено.
Оскільки судові рішення не оскаржуються в частині вирішення спору про виселення відповідачів, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу до касаційного суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указані справі і витребувано цивільну справу № 306/1761/14-ц з Свалявського районного суду Закарпатської області.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 28 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕсБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № KF41279, згідно якого останньому надано кредит у розмірі 20 000 дол. США під 12,5% річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном погашення не пізніше 27 листопада 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній надав в іпотеку банку належний йому житловий будинок загальною площею 246,3 кв. м, житловою площею 129,2 кв. м. що знаходиться на АДРЕСА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником боргових зобов'язань за кредитним договором від 28 листопада 2007 року № KF 41279, банк звернувся до суду з указаним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету ПАТ «ВіЕС Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу та закріплення за банком прав управителя.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підстав виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (статті 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Так, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу банком від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону. Суди попередніх інстанцій вважали таку вимогу обґрунтованою.
Однак такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони в іпотечному договорі можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).
Судами встановлено, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі, передбачений частиною третьою статті 36 Закону спосіб задоволення вимог іпотекодержателя - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу (пункт 25 договору).
На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки, або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) звернула увагу на те, що процедура продаж предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону має вказати в судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
З огляду на вказані висновки, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя. А суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та безпідставно задовольнили вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону, встановивши, що сторони передбачили у договорі іпотеки застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі.
Вирішуючи спір із подібними до справи № 310/11024/15-ц обставинами, Верховний Суд України у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 вказав, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
З огляду на наведене щодо застосування приписів статей 35, 36, 38 і 39 Закону, ураховуючи обов'язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які встановили у ньому іпотечне застереження, реалізувавши принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 травня 2019 року справа № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 20177 року у справі № 6-3034цс16, за змістом якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві згідно зі статтею 38 Закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та закріплення за банком прав управителя щодо іпотечного майна з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі статті 412 ЦПК України.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 01 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2018 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та закріплення прав управителя скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 246,3 кв. м, житловою площею 129,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2004 року, шляхом продажу вказаного предмету публічним акціонерним товариством «ВіЕС Банк» від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу та закріплення за публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» права управителя щодо іпотечного майна відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев В. М. Ігнатенко Є. В. Коротенко В. П. Курило