Постанова
Іменем України
17 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 712/1294/17-ц
провадження № 61-34351св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Черкаська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Ювшина В. І., Сіренка Ю. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що у зв'язку з погіршенням самопочуття та потребою стороннього догляду, з січня 2010 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім'єю у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . У період спільного проживання між ним та ОСОБА_2 склалися усталені відносини, остання сприймала його як близького родича, вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки. У лютому 2015 року за згодою ОСОБА_2 він зареєструвався у зазначеній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, організацією її поховання займався він. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй на дату смерті майно, а саме, на 19/100 частини житлового блоку (квартира АДРЕСА_1 ). У встановлений законом строк він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але за відсутності документів на підтвердження родинних відносин з померлою, йому було рекомендовано звернутися до суду з заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років на час відкриття спадщини.
Посилаючись на наведене, просив встановити факт його проживання з
ОСОБА_2 однією сім'єю у період з 15 січня 2010 року по 24 вересня
2015 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім'єю у період з 15 січня 2010 року по
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю у квартирі АДРЕСА_1 у період, зазначений у позовній заяві, зокрема зазначене підтверджується показами свідків
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також наданими позивачем письмовими доказами.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Черкаської міської ради задоволено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки, крім показів свідків у матеріалах справи відсутні будь-які допустимі докази на підтвердження того, що позивач та померла проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов'язки. Матеріали справи містять докази, які спростовують твердження позивача про їх спільне проживання з померлою, зокрема, з копії виписки з історії хвороби № 8169 убачається, що ОСОБА_2 була доставлена до приймально-діагностичного відділення без рідних, проживала одна. Доведеність обставин спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у заявлений період, допомога їй по господарству, забезпечення ліками, догляд у лікарні, а також наявність у нього свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та участь у її похованні, не є достатніми доказами на підтвердження факту проживання зазначених осіб однією сім'єю.
Ураховуючи наведене, а також перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 23 листопада 2002 року, від якого вони мають двох синів: ОСОБА_7 , 2000 року народження та ОСОБА_8 , 2012 року народження, і фактичного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року та залишити в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2017 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведеність факту його проживання з
ОСОБА_2 однією сім'єю у період з 15 січня 2010 року по 24 вересня
2015 року, зважаючи, що наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності доводять протилежне, та не були спростовані відповідачем, зокрема, покази свідків, наявність доказів на підтвердження здійснення ним заходів щодо поховання ОСОБА_2 . Крім того, у нього та його дружини виникли складнощі, що й було однією з підстав проживання окремо та догляду за померлою. Посилання апеляційного суду на перебування його у зареєстрованому шлюбі, як на підставу відмови в задоволенні позову, є необгрунтованими, оскільки ні законом, ні суспільно-моральними нормами не заборонено включення до складу сім'ї інших осіб, а сам по собі факт перебування у шлюбі з ОСОБА_6 та народження дитини в період їх окремого проживання (15 січня 2010 року - 24 вересня
2015 року), не є безумовним доказом його не проживання спільно з
ОСОБА_2 однією сім'єю.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не є кровним родичом, а тому не може бути членом сім'ї спадкодавця, та відповідно спадкоємцем четвертої черги, оскільки не врахував, що відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № рп/99 та роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки та проживають із спадкодавцем не менш як п'ять років.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу подано не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
04 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй на праві власності 19/100 частини житлового блоку (квартира АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_2 заповіт не складала, інших спадкоємців за законом судами не встановлено.
У встановлений законом строк, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Корчемної М. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , посилаючись на те, що він є спадкоємцем четвертої черги, як особа, яка спільно проживала із спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України ).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та, ухвалюючи у справі нове судове рішення, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач на надав допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та померлою
ОСОБА_2 під час їх спільного проживання склалися усталені стосунки, притаманні сім'ї, що вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також взаємні права та обов'язки. Зокрема, апеляційний суд, вказав, що, заявляючи вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем у період з 15 січня 2010 року по
ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач з 23 листопада 2002 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 від якого вони мають двох синів, один з яких народився у 2012 році, й фактично проживає разом із своєю сім'єю за адресою:
АДРЕСА_2 . Доведеність обставин спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зазначений ним період, допомога їй по господарству, наявність у нього свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та участь у її похованні, не є достатніми доказами на підтвердження факту проживання зазначених осіб однією сім'єю.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, який надав їм належну правову оцінку. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак