Справа № 725/5359/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Іщенко І.В.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
01 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 вересня 2019 року (суддя Іщенко І.В.) у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 в Чернігвському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства для забезпечення примусового видворення його за межі України,
Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання в Чернігвському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства для забезпечення примусового видворення його за межі України
Як підставу для продовження строку затримання зазначено, що 10.04.2019 року рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці у справі №725/2100/19 було задоволено позовні вимоги міграційної служби щодо продовження строку затримання в ПТПІ з метою забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 терміном на 6 місяців, а саме до 06.10.2019 року. У зв'язку з відсутністю документів, які дають право на перетин державного кордону та невжиття заходів щодо ідентифікації відповідача з боку Посольства Народної Республіки Бангладеш , здійснити практичне видворення з території України до країни походження ОСОБА_1 неможливо.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 вересня 2019 року позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою його ідентифікації терміном на 6 (шість) місяців до 05.04.2020 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що звернення позивача до представництва держави походження іноземця стосовно його ідентифікації та не отримання належної відповіді не є підставою для продовження строку його затримання, за умови співпраці іноземця з прикордонними та міграційними органами. Вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та не надав належну оцінку тим обставинам та доказам, що наявні в матеріалах справи.
Позивач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, обмежені строки розгляду справи та жоден з учасників справи в судове засідання не з'явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18.10.2018 року позов позовні вимоги УДМС України в Чернівецькій області щодо примусового видворення та затримання з метою забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням його у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.
10.04.2019 року рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці у справі №725/2100/19 було задоволено позовні вимоги міграційної служби щодо продовження строку затримання в ПТПІ з метою забезпечення примусового видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 терміном на 6 місяців, а саме до 06.10.2019 року.
Судом встановлено, що шестимісячний строк затримання відповідача закінчується 06.10.2019 року, а тому позивач звернувся з позовом про продовження даного строку у відповідності до вимог ч. 12 ст. 289 КАС України.
Також встановлено, що момент звернення до суду з даним позовом інформація з країни громадянської належності відповідача не находила та відсутні відповідні документи, необхідні для ідентифікації відповідача, при цьому матеріали справи не містять доказів про наявність співпраці з боку відповідача, що також є обов'язковою ознакою наявності підстав для продовження строку його затримання.
Разом з тим, позивачем не одержано інформації з країни громадянської належності відповідача та документів, необхідних для його ідентифікації, при цьому позивачем вжито достатньо заходів з цією метою, про що свідчить копії листів направлених останнім до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України, Почесному консулу Народної Республіки Бангладеш у м.Києві, Посольству України в Республіці Польща (з урахування того, що на території Польщі знаходиться Посольство Народної Республіки Бангладеш). Крім того встановлено, що уповноваженим органом з метою ідентифікації громадян Бангладеш, які перебувають на території України та їх документування проїзними документами до країни походження є виключно Посольство Бангладеш у Варшаві.
Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки на час розгляду справи позивачем не отримано з країни громадянської належності іноземця інформації чи документів, необхідних для ідентифікації відповідача, а також враховуючи те, що відповідач відмовляється співпрацювати з представниками міграційної служби щодо встановлення його особи, позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Як передбачено ч.4 ст.30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Згідно з приписами ч.11-13 ст.289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.
Матеріали справи свідчать, що позивачем вживались заходи з метою ідентифікації відповідача, однак, на момент розгляду справи інформація з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документи, необхідні для ідентифікації особи, не надійшли, а співпраця з боку відповідача під час процедури його ідентифікації відсутня.
Водночас, відповідач із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до уповноваженого органу не звертався. Родичів , у яких би відповідач міг проживати до моменту ідентифікації його особи та виготовлення документів, на території України немає. При цьому, відповідач відмовився від співпраці з працівниками УДМС України в Чернівецькій області щодо заповнення анкети з метою подальшої його ідентифікації для виготовлення йому свідоцтва на повернення в країну походження.
Колегія суддів зазначає, що у відповідача відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, згідно ч.8 ст.26 та ч.1 ст.31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" забороняють примусове видворення за межі України (Відповідач не перебуває у процедурі визнання біженцем та особами, які потребують додаткового захисту; не підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; в країні громадянської належності їх життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; не загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; не загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки).
Таким чином, позивачем вживалися заходи для ідентифікації відповідача з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію), не надання оригіналів документів, з огляду на умови передбачені ч.13 ст.289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати відповідача, забезпечити його примусове видворення чи реадмісію у строк затримання, встановлений рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних правових підстав для продовження строку затримання відповідача.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Разом з тим, згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п.113 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» (заява № 22414/93) будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п. 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.
Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.
Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.