Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 465/5899/14
провадження № 61-11334 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
відповідач - ОСОБА_4 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року у складі судді Дзеньдзюри С. М. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Федоришина А. В., Приколоти Т. І., Тропак О. В.,
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Позовна заява мотивована тим, що 08 березня 2014 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за яким він надав у борг позивачу суму у розмірі 3 500 доларів США. Згідно з розпискою, виданою відповідачем, він зобов'язався повернути кошти протягом 10 календарних днів, тобто до 18 березня 2014 року, проте у зазначений термін борг не повернув, на його неодноразові вимоги повернути борг не реагував.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь борг в сумі 3 500 доларів США, що згідно з курсом Національного Банку України становило 45 150 грн, та 3 % річних у розмірі 675 грн 39 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики у сумі 45 150 грн, а також 3 % річних від суми заборгованості у розмірі 675 грн 39 коп., а всього 45 825 грн 39 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у встановлений у розписці строк борг не повернув, а тому вимоги позивача про стягнення суми боргу та 3 % річних є обґрунтованими.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідач у встановлений у розписці строк борг не повернув. Пояснення ОСОБА_4 про те, що грошові кошти він взяв у ОСОБА_1 для купівлі автомобільних запасних частин для позивача, суперечать змісту розписки від 08 березня 2014 року, придбання ним таких запасних частин не підтверджено, як і не підтверджено належними та допустимими доказами передача ОСОБА_4 цього майна ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1
Касаційна скарга мотивована тим, що між ним та відповідачем склалися відносини з приводу поставки запчастин, оскільки ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_1 здійснював постачання запчастин для ремонту автомобіля «КІА Sorento», що підтверджується довідкою з автомайстерні. Вважав, що наявність відносин з постачання автозапчастин підтверджує, зокрема той факт, що в розписці відсутнє зобов'язання щодо повернення коштів.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 465/5899/14 з Франківського районного суду м. Львова.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_4 суму у розмірі 3 500 доларів США, про що останній видав розписку, строком на 10 днів, до 18 березня 2014 року (а.с. 35).
Проте у зазначений термін ОСОБА_4 борг не повернув, на вимоги повернути борг не реагував.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник, як передбачено статтею 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладеним договором позики сплата процентів за користування коштами сторонами не визначено.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суди, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи,належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що відповідач у встановлений у розписці строк борг не повернув.
Посилання касаційної скарги на те, що грошові кошти він позичив у ОСОБА_1 для купівлі автомобільних запасних частин для позивача, суперечать змісту розписки від 08 березня 2014 року, придбання ним таких запасних частин належними та допустимими доказами не підтверджено.
Доводи касаційної скарги на те, що в розписці відсутнє зобов'язання щодо повернення коштів, безпідставні, оскільки розписка містить конкретний термін повернення коштів, а саме до 18 березня 2014 року (а.с. 35).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович