Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 148/374/15-ц
провадження № 61-22438св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Ігнатенка В. М., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Тульчинська міська рада Вінницької області,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року у складі судді Карнауха А. П. та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К.,
Нікушина В. П., Оніщука В. В.,
Короткий зміст позовних вимог:
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тульчинської міської ради про скасування рішення сесії та визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування від
22 листопада 1994 року, ОСОБА_3 (мати позивача) подарувала
ОСОБА_1 . 37/50 ідеальних часток жилого будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . На момент дарування земельна ділянка площею 0,1133 га, на якій розташоване зазначене нерухоме майно, була у користуванні ОСОБА_3 .
Рішенням 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня
2002 року ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1133 га для обслуговування будинку по АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення ОСОБА_3 було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого вона стала власником земельної ділянки площею 0,1133 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також ведення особистого селянського господарства, хоча власником будинку вже не була.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті спадщину позивач не приймав, оскільки вважав, що спадкового майна немає.
У 2005 році ОСОБА_1 звернувся до Тульчинської міської ради із заявою про приватизацію земельної ділянки, на якій розташована належна йому частина будинку, однак йому повідомили, що власником земельної ділянки є його мати - ОСОБА_3 .
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1133 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті
ОСОБА_3 .
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 10 лютого 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і в задоволенні його позову відмовлено.
Позивач вважає, що до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувалась попередній власник домоволодіння, а при передачі землі у власність ОСОБА_3 Тульчинською міською радою не були дотримані вимоги чинного на той час земельного законодавства.
Строк звернення до суду за захистом своїх прав ним пропущений з поважних причин, оскільки до постановлення рішення апеляційним судом Вінницької області від 10 лютого 2015 року, він вважав себе власником земельної ділянки площею 0,1133 га.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від
19 вересня 2002 року про передачу ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,1133 га для обслуговування будинку по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та скасування державної реєстрації права власності цієї земельної ділянки за ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року позовні вимоги задоволено.
Скасовано пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1133 га, призначеної для обслуговування та будівництва житлового будинку і господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що на час прийняття рішення Тульчинською міською радою про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 , розташований на ній житловий будинок із господарськими будівлями належав позивачу, а відтак відповідач не вправі був, в порушення вимог статті 377 ЦК України надавати земельну ділянку у власність особі, яка не була власником нерухомого майна, розташованого на ній.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Скасовано пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року про безкоштовну передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1133 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з Тульчинської міської ради Вінницької області в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або користування земельною ділянкою у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти (стаття 30 ЗК України у поєднанні з нормою статті 22 ЗК України, в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
16 лютого 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду з цим позовом. Судами не вирішено питання про залучення ОСОБА_2 до участі у справі, оскільки вона є спадкоємцем спірної земельної ділянки, судовими рішення порушено її права як спадкоємця.
Доводи інших учасників справи:
У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_1 надійшли заперечення, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів цивільної справи:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з тульчинського районного суду Вінницької області.
Зупинено виконання рішення апеляційного суду Вінницької області від
27 січня 2017 року до закінчення касаційного розгляду.
У квітні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до договору дарування від 22 листопада 1994 року, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 . 37/50 ідеальних часток жилого будинку з господарськими будівлями розташованого на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
На підставі цього договору 28 листопада 1994 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 37/50 часток будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня
2002 року ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1133 га для обслуговування будинку по АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення ОСОБА_3 було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого вона стала власником земельної ділянки площею 0,1133 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також ведення особистого селянського господарства.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року у справі № 2-1072/2005 за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, визнано за ОСОБА_1 право власності на присадибну земельну ділянку площею 0,1133 га, що розташована по АДРЕСА_1 , та яка згідно державного акта на землю 11-ВН № 018669 від 13 лютого 2003 року належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 10 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не встановлено коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 та осіб, які беруть участь у справі, зокрема судом не перевірено чи були інші спадкоємці, які прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, не встановлювалася наявність спадкової справи та не досліджувалися її матеріали.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовуючи рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року на ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або користування земельною ділянкою у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти (стаття 30 ЗК України у поєднанні з нормою статті 22 ЗК України, в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів ОСОБА_2 про порушення її прав рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року, оскільки нею не доведено, що вона є власником спірної земельної ділянки.
Відповідно до статті 292 ЦПК України 2004 року особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та розглядаючи спір по суті, апеляційний суд всупереч нормам процесуального законодавства не з'ясував, чи вирішував суд першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_2 .
При розгляді апеляційної скарги апеляційний суд на положення статті 297 ЦПК України уваги не звернув. Дійшовши висновку, що оскаржуваним рішенням не порушено права ОСОБА_2 , одночасно частково задовольнив її апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та вирішив спір по суті, що не відповідає зазначеним нормам процесуального права.
Часткове задоволення апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження у справі тягне за собою різні правові наслідки.
Частиною четвертою статті 411 ЦПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущено тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 400, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
В. М. Ігнатенко
Є. В. Коротенко
В. П. Курило