Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 752/7761/16-ц
провадження № 61-26723св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-1»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року у складі судді Новака А. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Гаращенка Д. Р.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося до суду із позовом про солідарне стягнення кредитної заборгованості.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 20 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 10-29/8357, відповідно до умов якого позичальнику надано грошові кошти в сумі 124 777, 00 дол. США зі сплатою 13, 5 % процентів річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 19 серпня 2027 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором кредиту між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 серпня 2008 року укладено договір поруки № 02-10/3503, відповідно до умов якого остання зобов'язалася у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
Цього ж дня, з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань, укладено ще два договори поруки з ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПМК-1»
(далі - ТОВ «СПМК-1»).
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 жовтня 2015 року складала 103 036, 28 дол. США, що за курсом НБУ на 16 жовтня 2015 року (1 долар США за 21, 690618 грн) становило 2 234 920, 49 грн, з якої: сума заборгованості за кредитом - 85 219, 07 дол. США, що за курсом НБУ складало 1 848 454, 29 грн; сума заборгованості за відсотками - 12 496, 57 дол. США, що за курсом НБУ складало 271 058, 41 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 032, 31 дол. США, що за курсом НБУ складало 44 082, 17 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 3 288, 32 дол. США, що за курсом НБУ складало 71 325, 62 грн.
Вважаючи, що заборгованість за кредитним договором, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням його умов, боржник не сплатив, позивач просив стягнути солідарно з боржника й поручителів суму боргу в розмірі 2 234 920, 49 грн.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_1 заперечував проти позову, зазначив, що кредит не видавався готівкою. Крім того зазначив, що він брав кредит у гривнях, а не у доларах США, а також наполягав на тому, що станом на день розгляду справи фактично кредит виплачено, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 також заперечували проти позову, зазначили, що вони не визнають позовні вимоги та не обізнані про те, щоб ОСОБА_1 надано кредит у готівковій формі, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «СПМК-1» солідарно 2 234 920, 49 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позичальник належним чином не виконував зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість, та що банк і поручителі уклали окремі договори поруки, а тому обґрунтованими є вимоги про стягнення суми кредитної заборгованості в солідарному порядку з боржника та поручителів, оскільки договори поруки мають додатковий (акцесорний) характер і укладаються саме для забезпечення виконання кредитного зобов'язання, і поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники (стаття 554 ЦК України).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «СПМК-1» про стягнення заборгованості скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в частині способу стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як солідарних боржників змінено та викладено в новій редакції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитом 1 848 454, 29 грн; суму заборгованості за відсотками - 271 058, 41 грн; пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 44 082, 17 грн; пеню за несвоєчасне повернення відсотків - 71 325, 62 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 1 697 989, 81 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 1 697 989, 81грн. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що у справі, яка переглядається, вирішуючи позовні вимоги юридичної особи - банку до боржника та поручителів, серед яких є і юридична особа, які виникли з окремих договорів кредиту й поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суд не врахував та безпідставно прийняв до провадження справу за спором, що виник між юридичними особами та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, і розглянув його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.
У частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . апеляційний суд зазначив, що за умовами укладених між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договорів поруки останні узяли на себе зобов'язання самостійно відповідати перед банком за виконання грошових зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, та що зобов'язання за зазначеним кредитним договором не виконані. Дійшовши правильного висновку про те, що відповідно до вимог статті 554 ЦК України поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 несуть відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, суд першої інстанції безпідставно стягнув кредитну заборгованість у солідарному порядку з усіх поручителів.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 свій останній платіж здійснив 17 жовтня 2014 року, а наступний термін платежу за договором визначений 20 листопада 2014 року, який він не здійснив, а тому згідно з договором кредитування з 21 листопада 2014 року несплачена заборгованість вважається простроченою. В силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, а діє за період із 21 листопада 2014 року до 15 жовтня 2015 року. Таким чином, з боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за окремими договорами поруки солідарно підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 1 697 989, 81 грн. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» не пред'являв вимоги до поручителів в межах шестимісячного строку за період до 24 листопада 2015 року за кожним щомісячним платежем, зобов'язання зі сплати кредиту та відсотків припинилися, а тому відсутні підстави до стягнення неустойки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у вересні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Заявник зазначає, що апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява підписана особою без належних повноважень; судом першої інстанції не вирішено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи; позов подано з порушенням вимог щодо форми та змісту, зокрема надано розрахунок ціни позову невідомою особою; не враховано, що валюта кредитування позичальником не отримувалась; в матеріалах справи відсутні докази списання кредитних коштів з позичкового рахунку; відсоткова ставка, встановлена пунктом 1.1 кредитного договору в розмірі 13, 5 % річних, не відповідає реальній відсотковій ставці, встановленій у додатку 1 до кредитного договору у розмірі 15, 74 % річних; банк фактично видав кредит на 7 563, 49 дол. США менше, ніж зазначено в договорі, а позичальнику протягом 6 років нараховувались та були ним сплачені відсотки на неотримані кошти.
Також заявник зазначає про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи; подвійне стягнення з нього суми боргу, зокрема стягнуто з нього 2 234 920, 49 грн та солідарно з поручителями 1 697 989, 81 грн. Сума, яка задоволена до стягнення з солідарно з поручителями, не відповідає заявленим позовним вимогам. При цьому не враховано шестимісячний строк для пред'явлення судової вимоги до поручителів, не досліджено питання, чи пред'являлась досудова вимога та чи змінював банк строк виконання основного зобов'язання.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 20 серпня 2008 року укладений кредитний договір № 10-29/8357, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 124 777, 00 дол. США на строк до 19 серпня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13, 50 % річних, а також комісій в розмірі та в порядку, визначених договором.
20 серпня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 02-10/3504, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручився перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань з повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та порядку, передбачені договором кредиту.
20 серпня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 02-10/3503, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручилася перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та порядку, передбачені договором кредиту .
20 серпня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «СПМК-1» укладено договір поруки № 02-10/3304, відповідно до умов якого
ТОВ «СПМК-1» поручилося перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та порядку, передбачені договором кредиту від 20 серпня 2008 року № 10-29/8357.
Судами встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі. Натомість ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 жовтня 2015 року складала 103 036, 28 дол. США, що за курсом НБУ на 16 жовтня 2015 року (1 долар США за 21, 690618 грн) становило 2 234 920, 49 грн, з якої: сума заборгованості за кредитом - 85 219, 07 дол. США, що за курсом НБУ складає 1 848 454, 29 грн; сума заборгованості за відсотками - 12 496, 57 дол. США, що за курсом НБУ складає 271 058, 41 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 032, 31 дол. США, що за курсом НБУ складає 44 082, 17 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 3 288, 32 дол. США, що за курсом НБУ складає 71 325, 62 грн.
ОСОБА_1 останній платіж за кредитним договором здійснив 17 жовтня 2014 року.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
В оцінці доводів касаційної скарги щодо неотримання кредитних коштів у певній валюті кредитування позичальником, а також відсутності доказів списання кредитних коштів та отримання кредиту фактично у меншому розмірі, підписання позовної заяви неповноважним представником та подання розрахунку заборгованості за кредитним договором невідомою особою Верховний Суд врахував, що такі доводи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
У вирішенні питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 59 ЦПК України 2004 року).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 179 ЦПК України 2004 року).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004 року).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
У матеріалах справи відсутні докази на обґрунтування заперечень заявника проти позову, які б спростовували доводи позивача, а також надані позивачем докази на обґрунтування заявлених ним вимог, зокрема, щодо неотримання коштів у валюті кредитування позичальником, а також відсутності доказів списання кредитних коштів, отримання кредиту фактично у меншому розмірі, підписання позовної заяви неповноважним представником та подання розрахунку заборгованості за кредитним договором невідомою особою.
Дослідивши зібрані у справі докази, надані сторонами, суди зробили висновки про отримання позичальником кредиту відповідно до умов кредитного договору, а також про наявність у позичальника заборгованості за кредитним договором.
ОСОБА_1 не скористався своїми процесуальними правами щодо подання доказів, заявлення клопотань про витребування доказів, про проведення судової експертизи, а також подання обґрунтованих заперечень проти позову.
Відповідно до частин другої та третьої статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).
Доводи касаційної скарги про невідповідність реальної відсоткової ставки відсотковій ставці, передбаченій кредитним договором, також не були підтверджені належними та допустимими доказами, заявник не скористався своїм процесуальним правом заявлення клопотання про призначення судової економічної експертизи у справі. Такі міркування, не доведені належним чином, є припущеннями, істинність яких не є очевидною.
Щодо тверджень ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не розглянув його клопотання про зупинення провадження у цій справі до завершення розгляду іншої цивільної справи, то Верховний Суд врахував, що зупинення провадження у справі до вирішення іншої судової справи не є беззастережним обов'язком суду, що реалізується за ініціативою суду, заявник у відповідному клопотанні має навести достатні та обґрунтовані підстави для зупинення провадження у справі, що відповідатиме принципові змагальності цивільного процесу. Заявник не навів у касаційній скарзі, яким чином невирішення такого клопотання призвело до неправильного вирішення спору по суті.
При цьому відхилення апеляційним судом клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи є обґрунтованим, оскільки заявник не звертався з таким клопотанням до суду першої інстанції та не навів доводів щодо неможливості з об'єктивних причин заявлення такого клопотання у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Щодо правових підстав для нарахування відсотків після закінчення строку кредитування
В оцінці застосування норм матеріального права щодо кредитування Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і судової.
Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня кредитора погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 останній платіж за кредитним договором здійснив 17 жовтня 2014 року, а наступний термін платежу за договором визначений 20 листопада 2014 року, який він не здійснив, а тому згідно з договором кредитування з 21 листопада 2014 року несплачена заборгованість вважається простроченою.
Зважаючи на наведене, відповідно до правил пункту 4.4 кредитного договору строк виконання основного зобов'язання настав на 91-й день з дня прострочення погашення кредиту (порушення умов підпункту 3.3.8 кредитного договору), тобто 19 лютого 2015 року. Саме з цього моменту відбулася зміна строку виконання кредитного зобов'язання позичальником у повному обсязі, а у банку припинилося право нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до умов договору, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів.
Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, задовольнивши повністю позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, погодились з правомірністю продовження нарахування відсотків з моменту настання обов'язку дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором.
Таким чином, належна до стягнення сума заборгованості за кредитним договором за нарахованими відсотками підлягає зменшенню до 117 730, 17 грн, що відповідає розміру заборгованості за цими періодичними платежами станом на 19 лютого 2015 року, тобто на момент настання обов'язку у позичальника щодо дострокового виконання основного зобов'язання.
Щодо наявності правових підстав для нарахування пені після закінчення строку кредитування
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладений висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження
№ 14-318цс18), пеня за договором не підлягає стягненню за період після закінчення строку кредитування.
Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та погодились з правомірністю продовження нарахування пені з моменту настання обов'язку дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором протягом розгляду справи.
Таким чином, належна до стягнення сума заборгованості за кредитним договором за нарахованою пенею складає 13 952, 74 грн, з яких: 3 972, 36 - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та 9 980, 38 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів, що відповідає розміру заборгованості станом на 19 лютого 2015 року, тобто на момент настання обов'язку з дострокового виконання основного зобов'язання.
Щодо припинення поруки та оцінки подвійного стягнення заборгованості з позичальника
В оцінці доводів касаційної скарги щодо припинення поруки Верховний Суд врахував, що поручителі не зверталися до суду касаційної інстанції із касаційними скаргами в частині вирішення спору про стягнення заборгованості з них, саме з поручителів, заявник у касаційній скарзі не навів достатніх доводів на обґрунтування порушення його прав вирішенням спору про припинення поруки.
Доводи касаційної скарги щодо подвійного стягнення заборгованості з позичальника також підлягають відхиленню, оскільки визначення судом розміру заборгованості, який підлягає стягненню солідарно із боржника та поручителя, встановлює розмір заборгованості, який підлягає сплаті позичальником та поручителем солідарно в межах дії поруки та входить до складу загальної заборгованості, яка підлягає погашенню боржником.
Визначення меншого розміру, який підлягає стягненню із поручителя, не є виходом за межі позовних вимог, оскільки суд, дослідивши зібрані у справі докази, застосувавши до спірних правовідносин належні норми права, встановив дійсний розмір заборгованості, який підлягає сплаті поручителем та позичальником солідарно. У такому випадку встановлення меншого розміру заборгованості, належного до стягнення, не свідчить про вихід за межі позовних вимог, оскільки за таких обставин суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог кредитора.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про неповне виконання банком зобов'язань за кредитним договором відхилені Верховним Судом як такі, що не доведені заявником під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій і не підтверджують відсутності у позичальника заборгованості за кредитним договором.
Верховний Суд також відхиляє доводи про неправомірне збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, оскільки банк повідомляв позичальника про підвищення відсоткової ставки, проте таке рішення кредитора не оскаржувалось позичальником, неправомірність таких дій відповідачем не доведена.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на викладене Верховний Суд, підсумовуючи висновки, дійшов переконання, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками та пенею, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень у цій частині шляхом зменшення суми відсотків та пені, яка підлягає стягненню з позичальника.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Верховний Суд встановив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитом підлягають залишенню без змін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог, пред'явлених до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Верховним Судом не переглядались, оскільки не оскаржувались ними, заявник не наділений повноваженнями на оскарження зазначених рішень у відповідній частині від імені інших осіб.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року змінити в частині визначення суми відсотків та пені, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», зменшивши суму відсотків до 117 730, 17 грн та пеню до 13 952, 74 грн, з яких - 3 972, 36 - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та 9 980, 38 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року щодо вирішення інших позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко