Постанова
Іменем України
28 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 569/9913/16-ц
провадження № 61-21180св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року у складі судді Першко О. О. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Григоренка М. П.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у серпні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила зобов'язати відповідача відновити становище, яке існувало до порушення права, шляхом демонтажу огорожі між земельними ділянками, за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 та демонтажу навісу, який розташований на газовій трубі низького тиску на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 по сусідству з нею проживає відповідач, за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначила, що відповідач порушує вимоги чинного законодавства в сфері будівництва, проводить незаконно будівельні роботи, без дозволів, зокрема, незаконно встановив високу глуху огорожу та навіс для автомобіля. Вважала, що огорожа порушує вимоги плану зонування території м. Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 22 грудня 2011 року № 1421, а навіс встановлено на газопроводі низького тиску. Збудована відповідачем глуха (металева) огорожа знаходиться з південної сторони і за декілька метрів розташована від стіни її будинку, де розміщене вікно. Так як огорожа глуха, вона закриває пів вікна і не пропускає сонячні промені, погіршує інсоляцію їх території. Щодо навісу пояснила, що він встановлений на газопроводі низького тиску, і відповідач в цьому місці розміщує свій транспортний засіб, а тому існує небезпека пошкодження газопроводу і, відповідно, небезпека пошкодження її майна.
Відповідача неодноразово попереджали про усунення цих порушень, однак він не відреагував, на момент звернення до суду з позовом не усунув виявлені порушення, не розібрав огорожу та навіс, а тому позивач звернулася до суду з позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третіх осіб
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі, так як під час будівництва огорожі з металопрофілю, висотою 2, 25 м, відступив на 1 м від межі земельних ділянок та збудував огорожу з дотриманням будівельних норм. Навіс для автомобіля розташований частково на газопроводі, однак працівники Публічного акціонерного товариства «Рівнегаз» дозволили не переносити навіс, а залишити його в тому місці, в якому він знаходиться. Додатково зазначив, що оскільки власником суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , а позивач не є власником суміжної ділянки, то заявляти будь-яких вимог про відновлення становища, що існувало до порушення права, позивач не повинна була, оскільки її прав не порушено.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 18 травня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 демонтувати глуху (металеву) огорожу між земельними ділянками, розташованими за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_3 . В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідач під час спорудження нової огорожі не дотримався правил добросусідства, вимог щодо матеріалу, прозорості паркану, питання щодо встановлення нової огорожі із сусідами не узгодив, нотаріально завірену згоду на влаштування глухої огорожі від них не отримав. ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що навіс, який знаходиться на земельній ділянці відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , порушує її права та його влаштування створює небезпеку для неї та інших мешканців будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Сам по собі факт влаштування відповідачем навісу в охоронній зоні газопроводу низького тиску всупереч встановленому законом порядку не може бути підставою для задоволення позову у цій частині.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача демонтувати глуху (металеву) огорожу між земельними ділянками відповідає обставинам справи, положенням чинного законодавства та приписам статті 152 ЗК України. ОСОБА_1 не доведено, що навіс, який знаходиться на земельній ділянці відповідача за адресою: АДРЕСА_3 , порушує її права та його влаштування створює небезпеку для неї та інших мешканців будинку.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у червні 2017 року, ОСОБА_1 просить змінити рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року в частині відмови щодо знесення навісу, зобов'язати ОСОБА_2 відновити становище, яке існувало до порушення права шляхом демонтажу навісу, який розташований на газовій трубі низького тиску на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 ; скасувати ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 18 травня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням судами норм процесуального права. Зазначає, що розміщення навісу на газовій трубі низького тиску порушує правила пункту 1.12 Розділу V Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08 червня 2015 року № 674/27119 (далі - Правила). Внаслідок порушення зазначених правил існує реальна загроза життю та здоров'ю заявника, членів її сім'ї та сім'ї відповідача. Вважає, що судами помилково не застосовано до спірних правовідносин правила частини сьомої статті 41 Конституції України, частин четвертої, п'ятої, сьомої статті 319 ЦК України. Судами не враховано обставини, що відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до статті 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що Правила до нього не застосовуються, оскільки він не є суб'єктом господарювання. Вважає, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, оскільки власником земельної ділянки є її чоловік.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 .
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у червні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 18 травня 2017 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_2
Заявник зазначає, що суди не врахували, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, оскільки не є власником суміжної земельної ділянки, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 . Позивач не довела, що внаслідок зведення огорожі порушено норми інсоляції будинку, судова експертиза у справі не призначалась. Вважає, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є втручанням у його власність, встановлюючи огорожу заявник не порушував правил добросусідства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , вважає, що є належним позивачем у справі, оскільки є співвласником житлового будинку. ОСОБА_3 у суді першої інстанції визнав вимоги позову, не заперечував, що позивач є співвласником будинку та земельної ділянки.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року та від 08 вересня 2017 року відкрито касаційні провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційні скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 , який перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0, 0692 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 18 вересня 2000 року, серії РВ № 01499 .
На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 вересня 2008 року, серії ЯЖ № 342613 , ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0, 0686 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Зазначені земельні ділянки межують між собою та розділені непрозорою (металевою) огорожею, висотою 2, 25 м, яка влаштована ОСОБА_2 , що він не оспорював.
Рішенням Рівненської міської ради від 22 грудня 2011 року № 1421 затверджено План зонування території м. Рівного.
Відповідно до глави 7 пункту 5.1 Плану зонування території м. Рівного огорожа з боку сусідніх ділянок повинна бути прозорою і не погіршувати інсоляцію їх території. Влаштування глухої огорожі допускається, як виняток, за нотаріально завіреною згодою власника (користувача) суміжної ділянки.
Відповідно до листа виконавчого комітету Рівненської міської ради від 19 лютого 2016 року № П-177/16 встановлення ОСОБА_2 глухої (металевої) огорожі порушує вимоги плану зонування території м. Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 22 грудня 2011 року № 1421.
Згідно з листом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08 грудня 2014 року № 0020/1215 влаштована ОСОБА_2 глуха (металева) огорожа порушує вимоги плану зонування території м. Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 22 грудня 2011 року № 1421.
Постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради від 31 травня 2016 року № 67 про адміністративне правопорушення накладено на ОСОБА_2 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 186 КУпАП, зокрема за будівництво глухої металевої огорожі.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_2
Під час оцінки доводів касаційної скарги, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд керується положеннями Конституції України та ЦК України щодо правового захисту права власності.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що встановлення відповідачем глухої (непрозорої) огорожі здійснено з порушенням глави 7 пункту 5.1 Плану зонування території м. Рівного, зокрема і щодо норм інсоляції будинків, зробили обґрунтовані висновки про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині демонтажу такої глухої огорожі.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до непогодження із оскаржуваними судовими рішеннями, переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростував доводи позивача на обґрунтування заявлених позовних вимог, не підтвердив свої заперечення належними та допустимими доказами, не скористався правом заявлення клопотання про проведення судово-будівельної експертизи у справі.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість, а відповідач визначає докази, якими спростовується правова позиція позивача та підтверджуються заперечення проти позову.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно зумовлює, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).
Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Відповідач своїми процесуальними правами скористався на власний розсуд, наявність перешкод у реалізації його прав як сторони Верховний Суд не встановив. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надала суду письмові докази, які оцінені у сукупності судами першої та апеляційної інстанцій.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_1
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про демонтаж навісу, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що розміщення навісу на газовій трубі низького тиску не порушує прав позивача у цій справі. В оцінці законності та обґрунтованості цих судових рішень Верховний Суд врахував таке.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Позивач, звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача демонтувати навіс, здійснений над його земельною ділянкою, зобов'язана була обґрунтувати та підтвердити належними та допустимими доказами, що встановлення цього навісу внаслідок протиправних дій відповідача призвело до порушення її суб'єктивних прав.
Натомість, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази, не встановили порушення прав ОСОБА_1 існуванням навісу на земельній ділянці ОСОБА_2 .
Верховний Суд наголошує, що доводи і міркування, що не заявлені своєчасно позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій як підстави позову, не можуть слугувати підставами для перегляду рішення в суді касаційної інстанції, оскільки справа розглядається цим судом також в межах заявлених позовних вимог та з визначених підстав.
Враховуючи, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами порушення її прав встановленням навісу відповідачем на його земельній ділянці, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень
За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 08 вересня 2017 року зупинене виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює виконання Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 лютого 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко