01 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 826/12875/18
адміністративне провадження № К/9901/30073/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутін І. В., Шишова О. О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/12875/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом у якому просив:
- зобов'язати відповідача негайно провести необхідні дії з виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2017 року по справі № 826/26599/15 шляхом скасування наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 10 листопада 2015 року № 988-о «По особовому складу» та наказу від 10 листопада 2015 року № 987-о «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», а також провести необхідні дії з виплати Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 26 236,19 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання відповідачем постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2017 року по справі № 826/26599/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року по справі № 826/26599/15, а саме: за період з 23 березня 2017 року по день винесення судового рішення по даній справі;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з правничою допомогою (наданими правовими послугами) адвоката Жигалюк Ю.С. в сумі 13 340,00 грн.;
- зобов'язати начальника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту, накласти штраф відповідно до вимог діючого законодавства України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у справі № 826/26599/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі № 826/26599/15, а саме: за період з 23 березня 2017 року по 05 квітня 2019 року у розмірі 39 047,43 грн. (тридцять дев'ять тисяч сорок сім гривень сорок три копійки).
Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві подати звіт про виконання судового рішення у десятиденний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
В решті позову - відмовлено.
Слід зазначити, що судом першої інстанції справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
Задовольнивши частково позовні вимоги, суди попередньої інстанції дійшли до висновку, що період затримки виконання вказаної постанови слід обраховувати з 23 березня 2017 року (дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір) до 05 квітня 2019 року (дня фактичного виконання такого рішення).
Спеціальними нормами законодавства не врегульовано порядок обчислення середнього заробітку за час затримки виконання судових рішень, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми загального законодавства.
Єдиним нормативним документом, який визначає порядок обчислення середнього заробітку є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
У відповідності до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність виконання роботодавцем рішення суду про поновлення на роботі, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у справі № 826/26599/15, середньоденна заробітна плата позивача складає 76,714 грн.
Таким чином, враховуючи період затримки виконання вказаної постанови суду - з 23 березня 2017 року по 05 квітня 2019 року, беручи до уваги кількість робочих днів протягом цього періоду (509 робочих днів), сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду складає 39 047,43 грн. (509 * 76,714 грн. = 39 047,43 грн.).
У поданій касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Наведені обставини свідчать, що спірні правовідносини у цій справі склались з приводу проходження позивачем публічної служби, справа є незначної складності.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України та не вказують на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права. Таке застосування є очевидним (п. 2 ч. 2 ст. 332 КАС України).
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Правовий висновок щодо спірних правовідносин викладений у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 823/611/17, від 20 травня 2019 року у справі № 813/3644/16.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/12875/18.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов