П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
________________________________________________________________________________П О С Т А Н О В А
31 жовтня 2019 р.м. ОдесаСправа № 400/1596/19
Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Коваля М.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позову, просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 28.09.2018 року; зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 28.09.2018 року; зобов'язати відповідача при проведенні позивачу перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2016 року по 28.09.2018 року, врахувати базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та на грошовому забезпеченні перебував у Військовій частині НОМЕР_1 . Однак, за період з січня 2016 року по вересень 2018 року відповідачем не проведено у встановленому порядку індексації виплаченого грошового забезпечення. Зазначені обставини свідчать про допущення військовою частиною протиправної бездіяльності щодо забезпечення позивача належним доходом, у зв'язку із чим він вимушений звернутись до суду із цим позовом та ставити питання про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити ці дії в судовому порядку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 28.09.2018 року. Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.01.2016 року по 28.09.2018 року. Встановив судовий контроль за виконанням цього рішення суду, а саме - зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання цього рішення суду. Встановлено строк для подання звіту - тридцять календарних днів, що обчислюється з дати набрання цим рішенням суду законної сили. Попереджено відповідача, що у разі неподання звіту суд розгляне питання про накладення штрафу (у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині залишення позову без задоволення, наголошуючи на порушенні судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення в частині відмови у задоволенні вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.08.1988 року по 28.09.2018 року.
Наказом Командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 14.09.2018 року №70 позивач звільнений з військової служби відповідно до пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за пунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) з посади заступника командира стартової батареї 3 підрозділу військової частини НОМЕР_1 .
Пунктом 7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.09.2018 року №220 з 28.09.2018 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення та направлений на військовий облік до Первомайського ОМВК Миколаївської області.
При звільненні з військової служби 28.09.2018 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року, про що зазначено у грошовому атестаті серія ЗУ №139124 Форма 2, виданому військовою частиною НОМЕР_1 03.10.2018 року, довідці військової частини НОМЕР_1 про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 від 04.10.2018 року №350/174/308/940/ПС.
У тому числі, індексація грошового забезпечення не нарахована та не проведена відповідачем і на звернення позивача.
Оскільки Військова частина індексацію доходу не проводить, відмовляється вчиняти дії на виконання чинного законодавства, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне грошове забезпечення під час проходження військової служби.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, а тому аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Водночас, з огляду на не підтвердження обставин, що дають підстави для нарахування і виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з базового місяця - січень 2008 року, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів висновки суду першої інстанції вважає правильними, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
За правилами ч. 6 вказаної статті Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З 11.10.2017 року вказані правила визначають, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Положення вказаного Закону кореспондуються із приписами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Водночас, за правилами п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 року №1078 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
При цьому, відповідно до ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Аналіз наведених правових норм показав, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов'язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що не індексування доходу позивача відбулось за відсутності правових підстав, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та наявність обставин для його зобов'язання вчинити ці дії в судовому порядку.
При цьому, забезпечення вказаними коштами особи за рахунок бюджетних ресурсів не свідчить про можливість органу ігнорувати обов'язкові положення закону, у тому числі з посиланням на не надходження від Держави необхідного фінансування.
Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
Водночас, апеляційний суд враховує, що правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначаються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року №1282-XII, а в силу приписів Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року №2017-III індексація доходу є відповідною державною гарантією підтримання достатнього життєвого рівня громадян.
У зв'язку із чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача на роз'яснення і рекомендації фінансових структур Міністерства оборони України щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, такими, що не містять правового значення.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не дотримано вимоги чинного законодавства щодо проведення індексації грошового забезпечення позивача, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для його зобов'язання вчинити ці дії в судовому порядку.
Разом з цим, судом першої інстанції вірно зазначено про відсутність обставин, що змін у грошовому забезпеченні позивача у січні 2008 року, а відтак - підстав для врахування вказаного періоду як базового місяця щодо індексування його доходу.
Водночас, колегія суддів враховує і як встановлено обставинами справи та не заперечується сторонами, у спірний період відповідачем індексацію доходу позивача не проведено, що позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при виконанні свого обов'язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання відповідача при проведенні позивачу перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби врахувати базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року, та відсутність підстав для їх задоволення.
Разом з цим, згідно із п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VI апелянт звільнений від оплати судового збору, понесення ним судових витрат не підтверджено і матеріалами справи, а тому обставин для відшкодування на його користь судових витрат за рахунок відповідача не вбачається.
З огляду на наведене, оскільки висновки суду про наявність підстав для задоволення позову відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
М.П. Коваль