Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №804/8400/16
адміністративне провадження №К/9901/45626/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби" про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Чумака С. Ю., Гімона М.М., Юрко І.В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі також - прокурор, позивач 1), квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська (далі також - позивач 2) звернулися до суду з позовом до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі також - відповідач, Новомосковська РДА), треті особи: ОСОБА_1 (далі також - третя особа 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі також - третя особа 2, ОСОБА_2 ), Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк" (далі також - третя особа 3, ПАТ «АБ «Радабанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби" (далі також - третя особа 4, ТОВ «Підприємство Будвироби»), в якому просили:
- зобов'язати відповідача скасувати записи № 6925074, № 12481767, № 12483480 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на котеджі № 2, 4, 6, 8, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно ІН 49605202 від 11 грудня 2015 року, ІН 49617342 від 11 грудня 2015 року, ІН 26508904 від 08 вересня 2014 року, ІН 26513268 від 08 вересня 2014 року, ІН 26517409 від 08 вересня 2014 року, ІН 26517409 від 08 вересня 2014 року, ІН 26526122 від 08 вересня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачами зазначено, що військова прокуратура на законних підставах звернулась до відповідача із вимогою про скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, проте Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області відмовила у скасуванні вищевказаних свідоцтв про право власності та внесенні відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що жодного дозволу від належного землекористувача - Міністерства оборони України або Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, треті особи для будівництва вищезазначених котеджів на земельній ділянці, не отримували. Тобто, на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України, без жодних погоджень з належним землекористувачем, у порушення діючого законодавства були побудовані котеджі № 2, 4, 6, 8 та оформлено право власності.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року скасовано. Позов Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, від 08 вересня 2014 року індексні номери № 15639364, № 15635516, № 15637748 та № 15644528 щодо котеджу № 2, від 11 грудня 2015 року № 26977948 та № 26983138 щодо котеджів № 4 та 6 відповідно, від 28 січня 2016 року № 27974480 щодо котеджу № АДРЕСА_2 . В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність у заявників належного правовстановлюючого документа на земельну ділянку унеможливлювала здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо новозбудованого майна, а саме, прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на це нерухоме майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга подана 29 травня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/8400/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 804/8400/16 та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно державного акта на право безстрокового користування земельною ділянкою, виданого у 1998 році земельна ділянка площею 20 447.0 га, в межі якої входить у тому числі земельна ділянка площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 передана Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська. У зв'язку з чим з 1988 року зазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Міністерства оборони України.
В лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду з адміністративним позовом до Новомосковської райдержадміністрації та відділу земельних ресурсів з позовом про зобов'язання відділ земельних ресурсів вилучити земельну ділянку площею 4,2 га зі складу земель оборони і перевести її в землі запасу для рекреаційних цілей, а також зобов'язати Новомосковську райдержадміністрацію укласти з ним договір оренди вказаної ділянки.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року у справі № 2а-448/08/0427 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: зобов'язано відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області вилучити земельну ділянку площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 зі складу земель Міністерства Оборони України і перевести в землі запасу для рекреаційних цілей, зобов'язано відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області внести відповідні зміни до обліку земель, зобов'язано Новомосковську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення у квітні 2008 року головою Новомосковської райдержадміністрації видано розпорядження про вилучення земельної ділянки площею 4,2 га зі складу земель оборони України і переведення її в землі рекреаційного призначення на території Черкаської селищної ради.
15 липня 2008 року у відповідності до технічної документації, виготовленої на підставі вищезазначеного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, а також розпорядження голови Новомосковської райдержадміністрації Дніпропетровської області № 1080-р-08 від 02 липня 2008 року, було укладено договір від 15 липня 2008 року оренди вказаної ділянки площею 4,2 га під будівлями та спорудами з ОСОБА_1 та земельна ділянка передана орендарю.
Розпорядженням голови Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 16 червня 2009 року № 846-р-09 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволено виконання проектних робіт з реконструкції бази відпочинку за вказаною адресою.
Розпорядженням голови Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21 серпня 2009 року № 1075-р-09 надано завдання на виконання проектних робіт по реконструкції заміської бази відпочинку в смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області, тому вказане вище розпорядження втратило свою чинність.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі № 2а-448/08/0427 від 01 березня 2011 року за апеляційною скаргою Новомосковського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року скасовано і в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, внаслідок чого земельна ділянка площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 фактично повернута до земель оборони.
Проте вже 02 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - заміської бази «Тихоніно», яка розташована на земельній ділянці загальною площею 4,2 га по АДРЕСА_1 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2012 року відмовлено у задоволені позову Дніпропетровського прокурора за наглядом за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, який подано в інтересах Міністерства оборони, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, до Новомосковської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди вказаної земельної ділянки.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2013 року у провадженні № 22-ц/774/1626/13, яку ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2013 року залишено без змін, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , який укладений 15 липня 2008 року, та зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повернути вищезазначену земельну ділянку площею 4.2 га належному землекористувачу - Квартирно-експлуатаційному відділу м. Дніпропетровська.
Незважаючи на існування вказаних судових рішень, які набрали законної сили, третіми особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжувалось будівництво на вказаній земельній ділянці та збудовано 4 капітальні будівлі. У подальшому, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області наступні декларації про готовність об'єкта до експлуатації, які були зареєстровані, а саме:
- побудованого котеджу № 2 , декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 18 грудня 2013 року № ДП 142133521200;
- побудованого котеджу № 4, декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 30 жовтня 2013 року № ДП 142133030040;
- побудованого котеджу № 6, декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 09 жовтня 2013 року № ДП 142132821087;
- побудованого котеджу № 8, декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 01 листопада 2013 року № ДП 142133050077.
При цьому в якості документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою у всіх деклараціях зазначено договір оренди від 15 липня 2008 року, який визнаний судом недійсним.
На підставі вказаних декларацій про готовність об'єктів до експлуатації Новомосковським міськрайонним управлінням юстиції Дніпропетровської області прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу):
- від 08 вересня 2014 року індексні номери № 15639364, № 15635516, № 15637748 та № 15644528 щодо котеджу № 2;
- від 11 грудня 2015 року № 26977948 та № 26983138 щодо котеджів № 4 та 6 відповідно;
- від 28 січня 2016 року № 27974480 щодо котеджу № АДРЕСА_2 та внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно., після чого видані свідоцтва про право власності.
Після виявлення викладених фактів наказом заступника Директора Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області № 148-Н від 22 липня 2016 року «Про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації» скасовано вищевказані декларації, а саме: від 18 грудня 2013 року № ДП 142133521200, від 30 жовтня 2013 року № ДП 142133030040, від 09 жовтня 2013 року № ДП 142132821087, від 01 листопада 2013 року № ДП 142133050077.
Листом № 3-6-4662/2 вих-16 від 28 липня 2016 року військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону звернулась до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно ІН 49605202 від 11 грудня 2015 року, ІН 49617342 від 11 грудня 2015 року, ІН 26508904 від 08 вересня 2014 року, ІН 26513268 від 08 вересня 2014 року, ІН 26517409 від 08 вересня 2014 року, ІН 26517409 від 08 вересня 2014 року, ІН 142133050077 від 01 листопада 2013 року.
Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області надало відповідь за № 26605/03.3-57/3267 від 26 серпня 2016 року, зазначивши, що функції державної реєстрації на нерухоме майно передані виконавчим комітетам місцевих рад та районним державним адміністраціям.
Листом № 02-08-3097/0/327-16 від 26 серпня 2016 року Новомосковська районна державна адміністрація Дніпропетровської області відмовила у скасуванні вказаних свідоцтв про право власності та внесенні відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пославшись на положення статей 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» та необхідністю оскарження дій і рішень державного реєстратора в судовому порядку.
Також, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до інспекції департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації № 148-ск від 22 липня 2016 року. Постановою суду першої інстанції від 08 листопада 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаного рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову суду першої інстанції від 08 листопада 2016 року скасовано, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації № 148-ск від 22 липня 2016 року.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що положеннями чинного законодавства не передбачено обов'язку державного реєстратора перевіряти чинність документів, поданих для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Також зазначає, що як на час проведення державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 на відповідні котеджі, так і на час винесення оскаржуваного рішення, згідно відомостей ЄДР та Державного земельного кадастру, земельна ділянка перебуває в оренді у ОСОБА_1
26 червня 2017 року від Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України надійшло заперечення на касаційну скаргу, з якого вбачається, що з метою оформлення права власності на вказані котеджі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протиправно не вказали, що зазначена земельна ділянка належить Міністерству оборони України, а також не вказали про відсутність дозволу на будівництво новобудов з боку фактичного володільця земельної ділянки та надали недійсний договір оренди.
Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з прийняттям рішення Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, яка належить Міністерству оборони України, та видачою свідоцтв на право власності. Відтак, у даній справі фактично оскаржується неправомірне набуття права власності на нерухоме майно, шляхом державної реєстрації речових прав на підставі недійсного договору оренди. Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення його прав щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Відносини, пов'язані з орендою землі, а також виникненням та припиненням права власності на об'єкти нерухомого майна, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між Міністерством оброни України, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо правомірності набуття права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у власності Міністерства оборони України.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності дій державного реєстратора, які пов'язані з державною реєстрацією права власності на нерухоме майно не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_4 (Нідерланди), ОСОБА_5 ( Швейцарія ), ОСОБА_6 ( Сполучене Королівство ), ОСОБА_8 (Фінляндія); п. 44-50).
Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби" про зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
С.М. Чиркін