Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №607/4538/16-а
адміністративне провадження №К/9901/30821/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Желєзного І.В.
суддів: Саприкіної І.В., Чиркіна С.М.
розглянув у порядку попереднього розгляду
касаційну скаргу Великоберезовицької селищної ради Тернопільської області
на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у складі судді Дзюбича В.Л. від 12 серпня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Затолочного В.С., суддів: Каралюса В.М., Матковської З.М. від 26 січня 2017 року
у справі № 607/4538/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району
про визнання протиправними і скасування рішень
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району № 617 від 28 березня 2015 року та № 666 від 14 липня 2015 року щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
2. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Великоберезовицької селищної ради № 617 від 28 березня 2015 року. Визнано неправомірною визначену у рішенні Великоберезовицької селищної ради №666 від 14 липня 2015 року відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з підстав необхідності створення умов для забезпечення практичної реалізації в майбутньому прав (пільг) для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (учасників Антитерористичної операції), котрі встановлені пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема права учасника бойових дій на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва та у контексті вищезазначених прав учасників бойових дій, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства, які визначені пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року вказану постанову скасовано, прийнято нову, якою позов задоволено повністю. Визнано неправомірними і скасовано рішення Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району № 617 від 28 березня 2015 року та № 666 від 14 липня 2015 року, якими відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
4. У лютому 2017 року відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року. Просить їх скасувати та позовну заяву залишити без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
6. 07 квітня 2017 року від позивача до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу.
7. У подальшому справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів").
8. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2018 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Гімона М.М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
9. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Саприкіної І.В.,Чиркіна С.М.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 лютого 2015 року позивач звернувся до Великоберезовицької селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка відповідно до розробленого плану межує з ОСОБА_2 , та площа якої складає 1175,03 кв.м. До вказаної заяви позивачем долучено схематичне зображення земельної ділянки із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
11. За результатами розгляду поданої заяви Великоберезовицькою селищною радою прийнято рішення № 617 від 28 березня 2015 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв'язку із тим, що Великоберезовицькою селищною радою на момент прийняття цього рішення не затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель Великоберезовицької селищної ради в межах населеного пункту, а також з огляду на необхідність створення умов для забезпечення практичної реалізації в майбутньому прав (пільг) для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (учасників Антитерористичної операції), котрі встановлені пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема права учасника бойових дій на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва та у контексті вищезазначених прав учасників бойових дій, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства, які визначені пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.
12. 05 червня 2015 року позивач повторно звернувся до Великоберезовицької селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, яка відповідно до розробленого плану межує з ОСОБА_2 , та площа якої складає 1175,03 кв.м. До вказаної заяви позивачем долучено схематичне зображення земельної ділянки із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
13. За результатами розгляду поданої заяви Великоберезовицькою селищною радою прийнято рішення № 666 від 14 липня 2015 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв'язку із тим, що Великоберезовицькою селищною радою на момент прийняття цього рішення не затверджено детальний план території земельних ділянок в межах населеного пункту (проект детального планування території у селищі Велика Березовиця, локалізація: земельний масив в районі північної частини селища для учасників Антитерористичної операції), а також з огляду на необхідність створення умов для забезпечення практичної реалізації в майбутньому прав (пільг) для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (учасників Антитерористичної операції), котрі встановлені пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема права учасника бойових дій на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва та у контексті вищезазначених прав учасників бойових дій, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства, які визначені пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.
14. Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду за захистом порушених прав.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
15. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що факт незатвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та детального плану території земельних ділянок не може бути причиною для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, так як підставою для відмови може бути тільки невідповідність обраного заявником місця розташування земельної ділянки законам та затвердженій документації. Оскільки документація не затверджена, то й невідповідності немає.
16. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що прийняті Великоберезовицькою селищною радою Тернопільської області рішення є правомірними.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення №617 від 28 березня 2015 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, які не передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Неправомірною є і визначена у рішенні Великоберезовицької селищної ради № 666 від 14 липня 2015 року відмова ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з підстав необхідності створення умов для забезпечення практичної реалізації в майбутньому прав (пільг) для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (учасників Антитерористичної операції), котрі встановлені пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема права учасника бойових дій на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва та у контексті вищезазначених прав учасників бойових дій, зважаючи на загальні засади цивільного законодавства, які визначені пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, оскільки така підстава не передбачена частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. Натомість визначена у рішенні Великоберезовицької селищної ради № 666 від 14 липня 2015 року відмова ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тих підстав, що Великоберезовицькою селищною радою на момент прийняття цього рішення не затверджено детальний план території земельних ділянок в межах населеного пункту, є правомірним, оскільки така підстава визначена у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України.
18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність затвердженого плану зонування або детального плану території відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є перешкодою для передачі (надання) земельних ділянок у власність, проте позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому відмова з даних підстав є неправомірною та рішення Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району № 617 від 28 березня 2015 року та № 666 від 14 липня 2015 року підлягають скасуванню.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА НЕЇ
19. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Зазначає, що відповідне клопотання було заявлено у суді першої інстанції, проте залишилось невирішеним як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції. Рішеннями Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району № 617 від 28 березня 2015 року та № 666 від 14 липня 2015 року Великоберезовицька селищна рада обґрунтовано відмовила у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки на момент прийняття спірних рішень не було розроблено та затверджено детального плану територій земельних ділянок в межах населеного пункту Велика Березовиця.
20. У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що відсутні підстави для залишення позову без розгляду, оскільки про оскаржувані рішення Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району № 617 від 28 березня 2015 року та № 666 від 14 липня 2015 року дізнався у квітні та у липні 2015 року відповідно. 10 вересня 2015 року ним було подано позов у Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району про визнання вказаних рішень протиправними у порядку цивільного судочинства. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року у цивільній справі № 607/15457/15-ц провадження за вказаним позовом закрито, роз'яснено позивачу право на звернення із адміністративним позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області як адміністративного суду.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
22. Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у чинній редакції) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
23. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних рішень) та частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України (у чинній редакції) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у чинній редакції) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
25. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
27. Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
28. Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
29. Згідно з положеннями частини 7 даної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
30. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
31. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
32. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, рішенням № 617 від 28 березня 2015 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв'язку із тим, що Великоберезовицькою селищною радою на момент прийняття цього рішення не затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель Великоберезовицької селищної ради в межах населеного пункту, а також з огляду на необхідність створення умов для забезпечення практичної реалізації в майбутньому прав (пільг) для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (учасників Антитерористичної операції), котрі встановлені пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
33. Рішенням № 666 від 14 липня 2015 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1175 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв'язку із тим, що Великоберезовицькою селищною радою на момент прийняття цього рішення не затверджено детальний план території земельних ділянок в межах населеного пункту (проект детального планування території у селищі Велика Березовиця, локалізація: земельний масив в районі північної частини селища для учасників Антитерористичної операції), а також з огляду на необхідність створення умов для забезпечення практичної реалізації в майбутньому прав (пільг) для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (учасників Антитерористичної операції), котрі встановлені пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
34. Колегія суддів відхиляє посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що селищною радою на момент прийняття рішення не затверджено детальний план території земельних ділянок в межах населеного пункту, а відтак відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть позивачу є правомірною, з огляду на наступне.
35. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникненнґ спірних правовідносин) у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
36. Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
37. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
38. При цьому, положення частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.
39. Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
40. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року; 468/1263/17-а; від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
41. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.
42. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.
43. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачу відмовлено у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
44. Щодо аргументів представника відповідача відносно порушення судами норм процесуального права у зв'язку із нерозглядом його клопотання про залишення позову без розгляду внаслідок пропущення позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
45. На момент звернення ОСОБА_1 із позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області як адміністративного, а саме 27 квітня 2016 року, згідно з чинними на той час положеннями частин 2, 3 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
46. Колегія суддів зауважує, що у судовому засіданні 19 липня 2016 року ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд першої інстанції постановив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, оскільки таке є передчасним.
47. Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що позивач протягом шестимісячного строку з часу, коли він дізнався про оспорювані рішення, звернувся за захистом свого права з позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району про визнання вказаних рішень протиправними. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року у цивільній справі № 607/15457/15-ц провадження за вказаним позовом закрито, роз'яснено позивачу право на звернення із адміністративним позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області як адміністративного суду. Наведене свідчить про поважність причин пропуску позивачем строку для звернення до адміністартивного суду за захистом свої прав та інтересів.
48. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що допущене судами під час розгляду даної справи процесуальне порушення не унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не вплинуло на правильність висновків суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
49. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
50. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
51. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
52. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопад 1950 року (далі також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
53. За практикою Європейського Суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
54. Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
55. У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
56. У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
57. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
58. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
59. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому серед іншого звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
60. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
61. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
62. За змістом частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
63. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
64. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Великоберезовицької селищної ради Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: І.В. Саприкіна
С.М.Чиркін