21 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8621/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Ільчишин Н.В.,
секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Махаринець Д.Є.), ухвалене в письмовому провадженні в м.Рівне 20 червня 2019 року у справі № 460/621/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лісопереробна компанія» до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
19.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лісопереробна компанія» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, просило визнати незаконним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.01.2019 №0001111407 та №0001121407.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сертифікат про походження товару є лише одним із документів, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску їх відповідно до заявленого митного режиму. Суд першої інстанції вказав, що частина поставлених товарів має підтвердження походження з країн Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 Договору про асоціацію між Європейським Союзом та його країнами-учасниками, однак Головним управлінням ДФС в Рівненській області вказана обставина не взята до уваги, та як вбачається із розрахунку податкових зобов'язань позивача за митними деклараціями згідно з переліком в графі «Країна походження» щодо всіх номерів та дат митних декларацій зазначено «Не визначено» та здійснено донарахування податку на додану вартість та митних платежів на всі товари без врахування позицій, походження яких підтверджено. Суд першої інстанції зазначив, що не вправі самостійно здійснювати перерахунок сум донарахованих митних платежів, а лише встановлює правомірність їх здійснення, а тому дійшов висновку про безпідставність донарахування податку на додану вартість та митних платежів на суму і відповідно штрафних санкцій.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 23.12.2016 №А816191 не може бути визнаний для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до товару «Комплектний об'єкт. Лінія розпилювання деревини автоматизована, бувша у використанні, цивільного призначення». Скаржник вказує, що країну проходження імпортованого товару не визначено. Зазначає, що декларант або уповноважена особа, здійснюючи ввіз на митну територію України товарів з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації несе повну відповідальність за достовірність відомостей, зазначених в ній, в тому числі щодо достовірності країни походження товару. Також вказує, що законодавець у статті 109 ПК України не встановлює вину як елемент податкового правопорушення.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач явку повноважного представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лісопереробна компанія» зареєстрована 03.08.2000 Рокитнівським районним управлінням юстиції, здійснює такі виді діяльності за КВЕД : 16.10 - Лісопильне та стругальне виробництво; 46.73 - Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 49.41 - Вантажний автомобільний транспорт; 16.22 - Виробництво щитового паркету.
З 18.12.2018 по 22.12.2018 згідно з Наказом ГУ ДФС у Рівненській області від 14.12.2018 №3094 «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Українська лісопереробна компанія»» посадовими особами ГУ ДФС у Рівненській області проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Українська лісопереробна компанія» дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при митному оформленні товарів за МД від 26.12.2016 №101110003/2016/004197, №101110003/2016/004204, №101110003/2016/004210, №101110003/2016/004215, від 27.12.2016 №101110003/2016/004216, №101110003/2016/004217.
За результатами перевірки складено акт №27/17-00-14-07-06/0030981483 від 10.01.2019, відповідно до висновків якого документальною невиїзною перевіркою встановлено порушення Товариством статті 26 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «Товарів, що походять з певної країни і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27.06.2014, частин 4 та 5 статті 280, частин 1 статті 281 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті мита за МД від 26.12.2016 №101110003/2016/004197, №101110003/2016/004204, №101110003/2016/004210, №101110003/2016/004215 та від 27.12.2016 №101110003/2016/004216, №101110003/2016/004217 на загальну суму 159 717,03 грн.; частин 4 та 5 статті 280, частин 1 статті 281 МК України, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за МД від 26.12.2016 №101110003/2016/004197, №101110003/2016/004204, №101110003/2016/004210, №101110003/2016/004215 та від 27.12.2016 №101110003/2016/004216, №101110003/2016/004217 на загальну суму 31 943,42 грн.
За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у Рівненській області прийнято податкові-повідомлення-рішення від 28.01.2019: № 0001111407 про збільшення грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, на суму 199 646,29 грн. (за податковими зобов'язаннями - 159 717,03 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 39 929,26 грн.), № 0001121407 від 28.01.2019 за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів на суму 39 929,28 грн. (за податковими зобов'язаннями - 31 943,42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 985,86 грн.).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, такими, що підлягають скасуванню, Товариство звернулось із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до частини 1 статті 271 Митного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.
Статтею 278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Відповідно до частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Згідно з частиною 1 статті 300 МК України умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (пункт 187.8 статті 187 ПК України).
Відповідно до підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даній справі спір між сторонами не виник щодо виду товару, який переміщувався Товариством через митний кордон та підлягав митному контролю, і кількості такого. Суть спору між сторонами стосується виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився Товариством на митну територію України, та як наслідок наявності чи відсутності права Товариства на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.
Так, згідно з частинами 1-3 статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.
Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.
Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (частина 6 статті 36 МК України).
Відповідно до частини 7 статті 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
З 01.01.2016 застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27 червня 2014 року (далі - Угода про асоціацію) розділом IV «Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею» якої встановлено порядок здійснення торгівлі товарами-, що походять з територій Сторін.
Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).
Згідно з статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави «мито» включає будь-яке мито або інший платіж, пов'язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов'язаний з імпортом або експортом товару.
Кожна Сторона відповідно до частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Відповідно до статті 2 розділу ІІ «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу : (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Частиною 1 статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Частинами 1-3 статті 43 МК України встановлено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.
Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов'язково (пункт 1 частини 3 статті 44 МК України).
Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.
При цьому, обов'язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 07.11.2016 між Компанією «Vector Plus GmBH», Німеччина, (Продавець) та ТОВ «Українська лісопереробна компанія» (Покупець) укладено контракт №07/11/16, предметом якого є продаж лінії розпилювання деревини автоматизованої «Bandsage Fabrikat SRM 1600» в номенклатурі, кількості та за цінами згідно з супроводжувальними документами і специфікацією № 1. Загальна вартість контракту 110 500 Євро. Ціна включає в себе вартість упаковки в плівку, в якій поставляється товар. Валюта платежу Євро. Умови оплати - 30% передоплата, 70% перед завантаженням. Поставка здійснюється на умовах FCA згідно з Інкотермс 2000. Місце фактичної передачі товару Wehrheim. Контракт діє до повного виконання, але не пізніше 31.12.2017.
На виконання вимог вказаного контракту лінія з розпилювання деревини автоматизована, яка була у використанні, цивільного призначення поставлена в повному обсязі та ввезена на митну територію України за кодом УКТЗЕД 8465109000 як єдиний товар в розрізі складових за МД типу ІМ40ДЕ від 26.12.2016 №101110003/2016/004197, №101110003/2016/004204, №101110003/2016/004210, №101110003/2016/004215, від 27.12.2016 №101110003/2016/004216, №101110003/2016/004217, загальною фактурною вартістю 3 033 734,50 грн., загальною митною вартістю 3 194 340,44 грн.
У графах 44 вказаних митних декларацій розраховано митно на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, в розмірі ставки 5% та податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання - 20 %.
До митного оформлення Товариством надано сертифікат з перевезення товару EUR.1 від 23.12.2016 №А816191 в якому зазначено, що країною походження товару, ввезеного за вказаними митними деклараціями, є Європейський Союз, при цьому мито нараховано за пільговою ставкою 0% (код пільги 410 - Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).
Так, відповідно до частини 1 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.
Статтею 25 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.
Частиною 1 статті 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Водночас частиною 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов'язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов'язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю.
Якщо Сторона на основі об'єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.
Відповідно до статті 32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.
Згідно з положеннями статті 33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Відповідно до частини 5 статті 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.
Як зазначено в акті перевірки від 10.01.2019 №27/17-00-14-07-06/0030981483 листом від 28.12.2016 №2953/8/06-70-19 Житомирською митницею ДФС направлено звернення до ДФС України щодо перевірки автентичності та вірогідності даних, які містяться в графах сертифіката з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 23.12.2016 №А816191 уповноваженими органами Німеччини.
Листом ДФС України від 02.10.2018 №30506/7/99-99-19-04-03-17 надіслано відповіді від уповноважених органів Німеччини: Головного митного управління Мюнстер, Федерального агентства з перевірки походження товару Німеччини від 17.09.2018 №2 4215 Р - 254/17-1 та Головного митного управління Ландсхут від 10.09.2018 №2 4215 В-В 1102 - 5/2017 про результати перевірки сертифікату EUR.1 №А816191. У відповіді вказано наступне: «Перевірка виявила, що у вкладеному свідоцтві про наявність пільг вказаних товарів частково йдеться про внутрішні товари Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 Договору про асоціацію між Європейським Союзом та його країнами-учасниками. У позиціях 12, 15 та 17 рахунку №20160064, а також позиції 27 та 28 рахунку №20160067 мова йде про внутрішні товари Європейського Союзу стосовно вищевказаного договору. Для всіх інших товарів походження Європейського Союзу не було доведене».
Як вбачається із наданих відповідей, Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 23.12.2016 №А816191 не скасований, недійсним не визнаний, тобто є чинним, єдиним документом, що підтверджує походження товарів з країн Європейського Союзу, та надає пільги зі сплати митних платежів.
Таким чином, частина поставлених Товариством товарів має підтвердження походження з країн Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, що не враховано Головним управлінням ДФС в Рівненській області та, як вбачається із розрахунку податкових зобов'язань, здійснено донарахування податку на додану вартість та митних платежів на всі товари без врахування позицій, походження яких підтверджено.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що Сертифікат EUR.1 № А816191 від 23.12.2016 виданий експортеру Vector Plus GmBH (94065, Waldkirchen, Emerenzweg 38a, Deutschlsand) і саме він несе відповідальність за достовірність інформації викладеної у такому. Як вбачається із наданих документів та положень, що регулюють порядок видачі сертифікату з перевезення товару EUR.1, Товариство із заявами про видачу сертифіката EUR.1 №А816191 від 23.12.2016 не зверталось, цей сертифікат надано продавцем Vector Plus GmBH, яке є експортером товару для Німеччини, а тому саме воно відповідальне за надання відомостей необхідних для підтвердження походження товару.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, суд не вправі самостійно здійснювати перерахунок сум донарахованих митних платежів, а лише встановлює правомірність їх здійснення. Не може бути визнаним недійсним рішення контролюючого органу в якійсь частині, оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 листопада 2018 року (справа №813/4686/16).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, протиправності винесення податкових-повідомлень-рішень від 28.01.2019 № 0001111407 та № 0001121407.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 460/621/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 31.10.2019