21 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/7798/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Ільчишин Н.В.,
секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ксензюк А.Я.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку о 12 год. 36 хв. 11 червня 2019 року, повне судове рішення складено 19 червня 2019 року, у справі №140/403/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
19.02.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 лютого 2019 року №0002241302, №0002251302 та №0002261302.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, а також представник позивача в судовому засіданні заперечують факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів у періодах та розмірах, вказаних у листі ДФС України від 22 листопада 2018 року №36393/7/99-99-13-04-03-17 «Щодо проведення аналізу» з додатком, проте водночас підтверджують факти користування послугами ТОВ «Нова Пошта» та продажу і відправлення через вказаного оператора поштового зв'язку (з отриманням коштів) бувших у вжитку автозапчастин та розміщення оголошення в мережі Інтернет про їх продаж для власних потреб чи потреб друзів та родичів. Суд першої інстанції звернув увагу, що будь-які документальні підтвердження щодо сум грошових переказів, і як наслідок отримання позивачем доходу за період 2015-2018 роки в сумі 3 927 537,00грн., в матеріалах справи відсутні, що підтверджується листом ГУ ДФС у Волинській області від 18 січня 2019 року №536/ФОП/03-20-13-02-06, згідно з яким документи, отримані ДФС України від ТзОВ «Нова пошта» та ТзОВ «Пост Фінанси» в ГУ ДФС у Волинській області відсутні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачем отримано від ДФС України лист від 22.11.2018 №36393/7/99-99-13-04-03-17, який містить інформацію про суми отриманих позивачем через ТОВ «Пост Фінанс» грошових переказів за здійснення відправлення поштових вантажів із залученням ТОВ «Нова Пошта» за 2015-2018 року. Скаржник вказує, що наказ на проведення перевірки є правомірним та як наслідок запити про надання інформації та її документального підтвердження щодо придбання товарів та їх реалізації у 2015-2018 роках відповідають чинному законодавству. Зазначає, що за адресою здійснення господарської діяльності позивач був відсутній, а в подальшому відмовився від отримання та підпису направлення на перевірку, тому таку проведено в приміщенні контролюючого органу.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що в акті перевірки не міститься жодних доказів встановлення отримання доходу позивачем. Відповідач не здійснив перевірку таких відомостей. Належних доказів, які підтверджують інформацію відповідача, не існує. Вказує, що у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження первинних документів, а порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками проведення такої перевірки.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, відповідно до Наказу ГУ ДФС у Волинській області про проведення виїзної позапланової документальної перевірки від 19.12.2018 №4564 (а.с.28) з 20.12.2018 по 27.12.2018 головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних та самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Волинській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 04.01.2019 №116/03-20-13-02/НОМЕР_1 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення: підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, пунктів 164.1, 164.3 статті 164, пункту 179.1, пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 704 549,16 грн., у т.ч. за 2015 рік в сумі 41 697 грн., у 2016 році у сумі 194 607,90 грн., за 2017 рік у сумі 468 244,26 грн.; пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1 статті 164, підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено військовий збір на 58 913,07 грн., в т.ч. за 2015 рік у сумі 3 675,38 грн., за 2016 рік у сумі 16 217,33 грн., за 2017 рік у сумі 39 020,36 грн.; підпункт 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179, підпункту 176.1 «в» статті 176 Податкового кодексу України - не подано податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015-2017 роки.
На підставі акта №116/03-20-13-02/НОМЕР_1 від 04.01.2019 контролюючим органом 06.02.2019 винесені податкові повідомлення-рішення :
- №0002241302, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 880 686,46 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням - 704 549,16 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 176 137,30 грн.;
- №0002261302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 73 641,35 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням - 58 913,07 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 14 728,28 грн.;
- №0002251302, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 510 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи такі протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Статтею 164 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.
Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця) та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу (різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності).
Відповідно до підпунктів 164.1.1-164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 164.3 статті 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.
Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу (пункт 179.1 статті 179 ПК України).
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 22 листопада 2018 року за вих. № 36393/7/99-99-13-04-03-17 ДФС України скерувало на адресу ГУ ДФС у Волинській області лист щодо опрацювання на предмет повноти декларування доходів і сплати податків наявної інформації про суми отриманих платниками - фізичними особами через ТОВ «Пост Фінанс» грошових переказів за здійснені відправлення поштових вантажів із залученням ТОВ «Нова Пошта» за 2015 - 2018 роки, в додатку до якого вказано про наявну інформацію щодо ОСОБА_1 та отримані ним суми грошових переказів готівкою за відправлені посилки із запчастинами протягом 2015 - 2018 роки (а.с.29-30).
28 листопада 2018 року за вих. №1835/Б/03-20-13-02-06 ГУ ДФС у Волинській області скерувало ОСОБА_1 (на адресу: м. Луцьк, б-р Дружби Народів, 8/9) письмовий запит про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо придбання товарів та їх реалізації у 2015 - 2018 роках із залученням ТОВ «Нова Пошта» (а.с.25).
Поштове відправлення, у якому направлено зазначений запит, не вручено та повернуто на адресу ГУ ДФС у Волинській області із відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.27).
Як вказано у акті від 20 грудня 2018 року №713/13-02/НОМЕР_1 при виїзді за юридичною адресою платника (Луцький район АДРЕСА_1 ) встановлено відсутність ОСОБА_1 або інших законних представників, станом на 20 грудня 2018 року неможливе вручення копії наказу від 19 грудня 2018 року №4564 та ознайомлення із направленням №5930 (а.с.35).
21 грудня 2018 року складено акт №719/03-20-13-02/НОМЕР_1 відмови ОСОБА_1 від отримання та підпису направлення та наказу про проведення документальної позапланової перевірки (а.с.37).
В акті перевірки №116/03-20-13-02/НОМЕР_1 від 04.01.2019 контролюючим органом зазначено, що згідно з листом ДФС від 22.11.2018 №36393/7/99-99-13-04-03-17 ОСОБА_1 користувався послугами ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Пост Фінанси» та протягом 2015-2017 здійснював торгівлю автозапчастинами шляхом поштових відправлень. З відомостей наданих ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Пост Фінанси» про суми виплачених доходів, ОСОБА_1 за 2015-2017 роки за відправлення запчастин отримав дохід у сумі 3 927 537 грн.
Як зазначено у відзиві на позовну заяву при проведенні перевірки контролюючим органом взято до уваги грошові перекази, які отримувались виключно за відправлення автозапчастин.
Так, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно з статтею 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Встановлення контролюючим органом правопорушення стосовно отриманого платником податків доходу, без перевірки документів на переконання суду апеляційної інстанції, є неприйнятним, оскільки у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження документів, на підставі яких встановлюються податкові правопорушення. Сам вид перевірки (позапланова виїзна документальна), без надання платником податків відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
При документальному способі дослідження саме первинні документи є предметом такого дослідження, тоді як висновок контролюючого органу про податкове правопорушення по факту відсутності документів можливий виключно у випадку їх ненадання податковому органу платником податку під час проведення належної перевірки.
Дані перевірок результатів діяльності платника податків є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства.
Як встановлено судом першої інстанції із змісту акту перевірки від 04 січня 2019 року №16/03-20-13-02/ НОМЕР_1 , така проводилась за місцем знаходження податкового органу: місто Луцьк, Київський майдан,4, без присутності позивача, що позбавило останнього можливості надати пояснення та документи, визначені ПК України.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що норми ПК України не передбачають право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.
Відповідно до пункту 81.2 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Отже, неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов'язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск, однак такий акт в матеріалах справи відсутній.
В акті перевірки №116/03-20-13-02/НОМЕР_1 від 04.01.2019 вказано, що в ході проведення перевірки використані: АС «Податковий блок», лист ДФС від 22.11.2018 №36393/7/99-99-13-04-03-17, лист платнику про надання пояснень та їх документального підтвердження №1835/Б/03-20-13-02-06 від 28.11.2018.
В свою чергу лист ДФС від 22.11.2018 №36393/7/99-99-13-04-03-17 містить лише інформацію про суми отриманих платниками податків - фізичними особами через ТОВ «Пост Фінанс» грошових переказів за здійсненні відправлення із залученням ТОВ «Нова Пошта» за 2015-2018 роки.
Згідно з листом ГУ ДФС у Волинській області від 18.01.2019 документи, отримані ДФС України від ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Пост Фінанси» в ГУ ДФС у Волинській області відсутні (а.с.73).
Щодо долученого до матеріалів справи листа ТОВ «Пост Фінанс» від 16.11.2018 у відповідь на запит ДФС України про суми отриманих платниками податків - фізичними особами грошових переказів за 2015-2018 роки, то суд апеляційної інстанції зауважує, що такий лист на момент проведення перевірки і винесення оскаржуваних рішень у скаржника був відсутній, а тому не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження правомірності винесення таких.
Інші документальні підтвердження щодо сум грошових переказів, і як наслідок отримання позивачем доходу за період 2015-2018 роки в сумі 3 927 537,00 грн., в матеріалах справи відсутні.
Щодо запиту відповідача від 28 листопада 2018 року №1835/Б/03-20-13-02-06 про надання інформації та її документального підтвердження щодо придбання товарів та їх реалізації у 2015-2018 роках, то такий не містить чітко окреслених обставин, які вказують на порушення платником податків податкового законодавства, а також не містить ні конкретних посилань на інформацію, надану ТОВ «Нова пошта» та/чи ТОВ «Пост Фінанс» з якої вбачається порушення позивачем вимог податкового законодавства (накладні, чеки, виписки, договори про надання послуг), ні щодо джерела походження такої інформації.
Таким чином, формування висновків про порушення податкового законодавства без перевірки первинної документації платника податків є неприпустимим, оскільки такі висновки не можуть відповідати дійсним фактичним обставинам. Окрім того, встановити порушення за відсутності первинних документів та без з'ясування як сутності господарської діяльності позивача так і факту такої діяльності у період, що перевірявся за наявними обставинами, не видається можливим.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи положення статті 2 та статті 8 КАС України суд апеляційної інстанції звертає увагу на необхідність застосування правила вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), у разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити платнику податків в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати «сумніви» інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов'язку. Натомість нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних дій має стати підставою для надання захисту платнику податків, вина якого не була переконливо доведена перед судом, але аж ніяк не для відмови в такому захисті. Будь-який інший висновок фактично спотворює всю систему завдань адміністративного судочинства та підриває конституційні засади України.
Щодо встановлення рішенням Волинського окружного адміністративного від 05 квітня 2019 року в справі №140/215/19 правомірності винесення ГУ ДФС у Волинській області наказу від 19 грудня 2018 року №4564, то суд апеляційної інстанції зауважує, що законність наказу про проведення перевірки, навіть якщо така законність встановлена судом, ще не свідчить про безумовну правомірність висновків, за наслідком проведення такої.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 червня 2019 року (справа №823/882/17).
Підсумовуючи вказане, враховуючи, що первинні документи ведення бухгалтерського обліку позивача не були предметом дослідження під час перевірки для встановлення відповідності висновків фактичним обставинам, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки на підставі недопустимих доказів не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню з врахуванням вимог частини 2 статті 2 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесених контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року у справі №№140/403/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 31.10.2019