Справа № 826/14710/16 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
31 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Кузьменка В.В., Мельничука В.П., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 15.07.2016 року №389-16.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки вона не поверталася до країни, яку залишила внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а обставини, на які посилається відповідач в вищевказаному рішенні відсутні (недоведені) та не відповідають фактам.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України наполягає на законності та обґрунтованості рішення суду.
Зокрема, міграційна служба зазначає, що позивач позбавлена статусу біженця на підставі положень пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту», оскільки листом від 31.08.2015 №01/33074 Міністерство закордонних справ Грузії надіслало до Посольства України в Грузії (м. Тбілісі) повідомлення про те, що позивач на підставі проїзного документу НОМЕР_8 перетнула Державний кордон Грузії, зокрема, через контрольно-пропускний пункт « Садахло », який знаходиться на перетині кордону між Грузією та Республікою Вірменією, що підтверджується штампом прикордонного відомства Грузії у проїзному документі позивача.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Вірменія та прибув до України 03.09.2018 р.
Рішенням Державної міграційної служби України № 188-11 від 23.02.2011 року ОСОБА_1 надано статус біженця відповідно до абзацу першого статті 4 Закону України «Про біженців» у зв'язку із сприянням збереженню єдності сімей біженців.
Рішенням Державної міграційної служби України № 389-16 від 15.07.2016 року відповідно до пункту 3 частини першої, частини чотирнадцятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та підпункту «а» пункту 7.7 розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 ОСОБА_1 позбавлено статусу біженця
Зазначене рішення вмотивовано тим, що ОСОБА_1 добровільно повернулася до країни, яку залишила внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (надалі за текстом - «Закон № 3671-VI»).
У статті 1 цього Закону міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, розкрито і зміст терміна «біженець» - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Частина 1 статті 11 Закону № 3671-VI визначає підстави втрати статусу біженця та додаткового захисту, а саме у разі, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
За приписами частини 8 статті 11 Закону № 3671-VI уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
За змістом частини 9 статті 11 Закону № 3671-VI у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для висновку відповідача про те, що позивач перебувала на території Вірменії є лист Міністерства закордонних справ Грузії від 31.08.2015 №01/33074, в якому представники закордонних справ Грузії повідомили, що позивач на підставі проїзного документу біженця НОМЕР_8 у період з 01.01.2011 по 17.08.2015 перетнула Державний кордон Грузії шляхом проходження контрольно-пропускних пунктів через відділи прикордонно-міграційного контролю «Аеропорт Тбілісі», « Садахло » і « Гугуті », з яких « Садахло » є пунктом перетину грузинсько-вірменської ділянки кордону.
Позивач зазначає, що виїжджала за кордон з батьками, для спільного проведення часу та відвідин весілля родича (чоловіка двоюрідної сестри) у Тбілісі і до Вірменії не їздила.
Проте, згідно копії проїзного документу НОМЕР_8, 13.06.2011 позивач вилетіла з Міжнародного аеропорту «Бориспіль» (Україна, Київ) авіарейсом «Київ-Тбілісі» та у цей же день 13.06.2011 перетнула контрольно-пропускний пункт « Садахло » автомобільним транспортом, про що зроблено відмітки у вказаному проїзному документі позивача.
Відповідно до інформації, що міститься у матеріалах особової справи ОСОБА_1 №10.25.0103-01 її батьками є - ОСОБА_5 (батько, посвідчення біженця - НОМЕР_1 ) і ОСОБА_6 (мати, посвідчення біженця - НОМЕР_2 ). Фактичною причиною виїзду з Вірменії було переслідування за політичні погляди її батька, а підставою для отримання статусу біженця позивач зазначала, що оскільки її батьки отримали статус біженця (11.10.2010), а вона увесь час була з ними, власне виїхала із-за переслідувань батька, тому їй необхідно мати персональні документи як члена сім'ї біженця.
Тобто, можна дійти висновку, що позивач набула статус біженця у зв'язку з переслідуванням за політичні погляди її батька у зв'язку з сприянням збереженню єдності сімей біженців.
Водночас, згідно наявної інформації про перетин контрольно-пропускного пункту «Садахло» її батьками під час перетину кордону були використані такі документи: ОСОБА_5 (проїзний документ біженця НОМЕР_3 , паспорти громадянина Вірменії № НОМЕР_4 , НОМЕР_9) і ОСОБА_6 (проїзний документ біженця НОМЕР_5 , паспорти громадянина Вірменії № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 ).
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про правомірність прийняття спірного рішення та відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 01 листопада 2019 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.В.Кузьменко
суддя В.П.Мельничук