П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/832/19
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Димерлія О.О.,
- Єщенка О.В.,
за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року, прийняте у складі суду судді Малих О.В. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області, третя особа Податкова інспекція в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 15.02.2019 № Ф 68596-17,-
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, третя особа Податкова інспекція в Ленінському районі м. Миколаєва, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДФС) від 15.02.2019 року № Ф-68596-17.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області, за участю третьої особи - Податкової інспекції в Ленінському районі м. Миколаєва, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 року № Ф-68596-17 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулось до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що 04.08.2003 року апелянт отримала свідоцтво № НОМЕР_1 на право зайняття підприємницькою діяльністю. Враховуючи, що нею підприємницька діяльність не здійснювалась, доходу не отримано, у 2008 році вона призупинила підприємницьку діяльність на підставі власної заяви до податкової інспекції Ленінського району м. Миколаєва. З 14 січня 2009 р. по 15 квітня 2017 р. апелянт була найманим працівником, тобто, у зазначений період податки сплачував роботодавець, що підтверджується копією трудової книжки, яка була надана суду першої інстанції, проте до уваги не взята. Апелянт вказує, що нею 18 травня 2017 р. отримано свідоцтво серія НОМЕР_2 на право зайняття адвокатською діяльністю, проте враховуючи, що як адвокат вона самостійно не працювала, відповідно не стала на облік до податкової інспекції та не сплачувала ЄСВ. Апелянт зазначає, що на той час вона знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі власної заяви від 18.01.2018 р., нею призупинено право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується копією витягу з єдиного реєстру адвокатів України.
Апелянт, посилаючись на положення ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вказує, що дані про неї були внесені до Єдиного державного реєстру лише 14.03.2019 року, що свідчить про незаконність нарахування суми боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутня довідка податкового органу щодо взяття її як платника податку на облік, а законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Відповідно до витягу з реєстру адвокатів, у лютому 2019 р. апелянт поновила здійснення адвокатської діяльності, проте вказує, що стати на облік, як самовільно зайнята особа не має можливості у зв'язку з оскарженням дій відповідача.
Апелянт звертає увагу суду, що в порушення вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 р. не доданий розрахунок суми недоїмки, що робить неможливим визначити, які суми та за який період нараховуються, що відповідно позбавляє її можливості перевірити правильність розрахунку суми боргу, що також свідчить про незаконність вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 15.02.2019 р. Апелянт вважає, що пояснення третьої особи, а саме податкової інспекції Ленінського району м. Миколаєва, мають важливе значення для встановлення обставин справи.
Апелянт вважає, що відсутність станом на час виникнення спірних правовідносин у Податковому кодексі України та Законі Україні «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» норми, яка б прямо вказувала на те, що ФОП, які не внесені (включені) до Єдиного державного реєстру ФОП та знаходяться в стадії призупинення підприємницької діяльності, не підлягають сплаті єдиного соціального внеску, є нічим іншим, як помилка законодавця, яку згідно до п.56.21. Податкового кодексу України, суд має тлумачити на користь платника податків, а не контролюючого органу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 04.08.2003 року. Основним видом діяльності позивачем обрано роздрібну торгівлю іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (код за КВЕД 47.29). 29.10.2003 року позивача взято на облік як платника єдиного внеску. 18.05.2017 року позивач отримала свідоцтво № НОМЕР_3 на право здійснення індивідуальної адвокатської діяльності.
14.03.2019 року позивач для проведення реєстраційної дії «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця» подала державному реєстратору відомості щодо зміни адреси та фамілії: з ОСОБА_1 на ОСОБА_1
15.02.2019 року ГУ ДФС в Миколаївській області на ім'я ОСОБА_1 виставлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68440-17 зі сплати єдиного внеску на суму 18276,72 грн.
Позивач, не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено обґрунтованість нарахування позивачу суми боргу, а відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 року № Ф-68440-17 скасуванню не підлягає.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон України № 2464).
Згідно п.2 ч.1 ст.1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно п.5 ч.1 ст.1 положень Закону України № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця;
У відповідності до п.4 ч.1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частинами 4 та 5 ст. 8 Закону України № 2464 визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до ч.2, ч. 3 ст. 25 Закону України № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч. 14 ст. 25 Закону України № 2464, про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.03.2016 № 393 (далі Інструкція № 449).
Розділом VI зазначеної інструкції встановлено Порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до п.1, п.2 Розділу VI до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та визнається апелянтом, з 04.08.2003 року апелентом отримано свідоцтво № НОМЕР_1 на право зайняття підприємницькою діяльністю (а.с. 23). Таким чином, з 2003 року апелянт була зареєстрована як фізична особа підприємець у порядку, встановленому на той час положеннями ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та Положення «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності» в редакцій, чинній на момент реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.
Як вбачається з відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 24), з 04.08.2003 року апелянт перебуває на обліку як платник податків, з 29.10.2003 року апелянт перебуває на обліку як платник єдиного внеску.
18.03.2019 року було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності апелянта за її рішенням (а.с. 25).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт вказує на нездійснення нею підприємницької діяльності, однак чинне законодавство у сфері збору та обліку єдиного внеску не пов'язує фактичне проведення фізичними особами-підприємцями своєї підприємницької діяльності із обов'язком сплати єдиного внеску. Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов'язаний саме із статусом суб'єкта підприємницької діяльності і припиняється разом із внесенням відомостей щодо припинення діяльності саме фізичної особи-підприємця.
Щодо посилань апелянта, що у 2008 році вона призупинила підприємницьку діяльність на підставі власної заяви до податкової інспекції Ленінського району м. Миколаєва колегія суддів зазначає наступне.
Приписами ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, чинній на момент звернення апелянта із заявою про призупинення підприємницької діяльності) був передбачений порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням. Так ч.1 зазначеної статті передбачено, що для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності така фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа має подати державному реєстраторові (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем із зазначенням відомостей про порядок та строк заявлення кредиторами своїх вимог.
В ч.11 ст. 47 зазначеного вище Закону, визначено, що для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше закінчення строку пред'явлення вимог кредиторів, зазначеного у заяві про припинення підприємницької діяльності, подає державному реєстраторові особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації, припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування. У реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа письмово зазначає та підтверджує своїм особистим підписом, що нею вчинено всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, включаючи завершення розрахунків з кредиторами (у тому числі із сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування).
Частиною 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, чинній на момент звернення апелянта із заявою про призупинення підприємницької діяльності) передбачено, що за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
З викладеного вбачається, що приписами ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, чинній на момент звернення апелянта із заявою про призупинення підприємницької діяльності) не передбачено процедури призупинення підприємницької діяльності, та визначений законодавчо порядок припинення підприємницької діяльності.
Відповідно до абз. 7 ч.1 ст. 5 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором.
При цьому ОСОБА_1 під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції не надані докази, щодо вчинення заходів для зняття її з обліку платників єдиного внеску до 18.03.2019 року.
Таким чином, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на ті обставини, що у 2008 році вона призупинила підприємницьку діяльність на підставі власної заяви до податкової інспекції Ленінського району м. Миколаєва, оскільки зазначені обставини не впливають на наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у 2017-2018 році, а припинено підприємницьку діяльність апелянтом було лише 18.03.2019 року.
06 грудня 2016 року Законом України № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Крім того, щодо посилань апелянта, що в матеріалах справи відсутня довідка податкового органу щодо взяття її як платника податку на облік, колегія суддів наголошує, що позивача було взято на облік у податковому органі з 04.08.2003 року як фізичну особу-підприємця. При цьому, щодо посилань апелянта, що законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа, суд апеляційної інстанції зазначає, що подвійний облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа може відбуватись, на переконання суду, лише у тому випадку , якщо види діяльності особи як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, співпадають. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2017 р. отримано свідоцтво серія НОМЕР_2 на право зайняття адвокатською діяльністю, тобто діяльністю у сфері права, разом з тим єдиним видом діяльності апелянта як фізичної особи-підприємця є роздрібна торгівля іншими продуктами харчування у спеціалізованих магазинах.
Враховуючи обставини, встановлені судом апеляційної інстанції щодо перебування апелянта на обліку як фізичної особи-підприємця з 04.08.2003 року до 18.03.2019 року, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо трудового стажу з 14 січня 2009 р. по 15 квітня 2017 р., обставин здійснення адвокатської діяльності з 18 травня 2017 р. та її призупинення 18.01.2018 р., оскільки вони не впливають на обов'язок апелянта з 01.01.2017 року сплачувати єдиний внесок як зареєстрованої фізичної особи-підприємця.
Щодо доводів апелянта про відсутність розрахунку суми недоїмки, що робить неможливим визначити, які суми та за який період нараховуються колегія суддів зазначає наступне.
Так, в матеріалах справи міститься розрахунок сум заборгованості апелянта з ЄСВ (а.с. 30) та копія інтегрованої картки платника податків (а.с. 31-32), надані до суду першої інстанції, з яких вбачається, що сума заборгованості за 2017 рік склала 8448 грн., за 1-4 квартал 2018 року сума заборгованості склала по 2547,18 грн. за кожний квартал. Загальна сума заборгованості склала 18276,72 грн. При цьому враховуючи розміри мінімальної заробітної плати у 2017 та 2018 роках та (3200 грн. та 3723 грн.) та ставку ЄСВ - 22 відсотки від мінімального страхового внеску, відповідачем було вірно визначено загальну суму заборгованості апелянта зі сплати єдиного внеску.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо обґрунтованості визначення позивачу загальної суми боргу зі сплати єдиного внеску та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області, третя особа Податкова інспекція в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 15.02.2019 № Ф 68596-17 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О. О. Димерлій
Суддя: О. В. Єщенко