31 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 804/6242/17
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року (головуючий суддя Букіна Л.Є., повний текст складено 26.07.2019р.) у справі №804/6242/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказів, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень (т.2 а.с.14), просив:
- скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 21.08.2017 року №3500 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;
- скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 04.09.2017 року №280 о/с про звільнення зі служби в поліції, за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України);
- поновити позивача по посаді начальника відділу боротьби зі злочинними проявами, пов'язаними з діяльністю радикальних молодіжних угрупувань і розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неправомірність притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Позивач вказував на відсутність підстав для висновків щодо наявності в його діях дисциплінарного проступку, оскільки підставою для дисциплінарної відповідальності став факт досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно посадових осіб відділення поліції, але факт вчинення кримінального злочину може бути встановлений лише вироком суду, якого відносно позивача не існувало. З цих підстав, вказуючи на відсутність доказів вчинення дисциплінарного проступку, позивач просив його позов задовольнити.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду фактично мотивовано правомірністю та
обґрунтованістю застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби з огляду на встановлений факт порушення позивачем службової дисципліни. З приводу аргументів позивача щодо відсутності доказів вчинення дисциплінарного проступку, суд першої інстанції вказав на те, що такий факт підтверджується матеріалами службового розслідування, яким встановлено обставини, що свідчать про порушення позивачем ст.7 та ст.8 Дисциплінарного статуту, ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, Присяги працівника поліції, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейських.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Позивач фактично наводить свою позицію, яка зазначені і у позові, та яка зводиться до того, що застосувавши до позивача крайній захід дисциплінарного впливу, відповідачем не було надано беззаперечних доказів скоєння позивачем дисциплінарного проступку. А ті обставини, які зазначені у висновках службового розслідування як то наявність кримінального провадження, вручення позивачу підозри у скоєнні кримінального правопорушення, за відсутності вироку суду, який би набрав законної сили, не можуть бути належними доказами правомірності звільнення позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 07.11.2015 ОСОБА_1 був прийнятий на службу до Національної поліції з присвоєнням спеціального звання «майор поліції», а 09.12.2016 призначений на посаду начальника відділу боротьби зі злочинними проявами, пов'язаними з діяльністю радикальних молодіжних угруповань, і розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них управління карного розшуку ГУНП (далі відділ УКР ГУНП).
Наказом ГУНП від 04.09.2017 № 280 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника відділу боротьби зі злочинними проявами, пов'язаними з діяльністю радикальних молодіжних угруповань, і розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них управління карного розшуку ГУНП було звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) на підставі наказу ГУНП від 21.08.2017 № 3500 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських УКР ГУНП» з 04.09.2017.
Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача став висновок службового розслідування від 21.08.2017, проведеного на підставі наказу ГУНП 02.08.2017 №3216, за фактом відкриття кримінального провадження №42017040010000210, розпочатому 19.07.2017 за ч. З ст. 368 КК України внаслідок дій начальника відділу боротьби зі злочинними проявами, пов'язаними з діяльністю радикальних молодіжних угрупувань, і розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них УКР ГУНП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 та оперуповноваженого цього ж відділу УКР ГУНП капітана поліції ОСОБА_2 .
Так, проведеним службовим розслідуванням було встановлено, що 01.08.2017 військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, в рамках проведення досудового розслідування за кримінальним провадженням № 42017040010000210, відкритого за матеріалами УВБ 19.07.2017 за ч. З ст. 368 КК України, спільно з Дніпропетровським управлінням ДВБ НП України та УСБУ в Дніпропетровській області задокументовано протиправну діяльність начальника відділу УКР ГУНП майора поліції ОСОБА_1 та оперуповноваженого того ж відділу УКР ГУНП капітана поліції ОСОБА_2
08.06.2017 до Індустріального ВП Дніпровського ВП ГУНП звернулася громадянка ОСОБА_3 із заявою про те, що невідома особа незаконно заволоділа її транспортним засобом, а саме Volkswagen Polo та викрала коштовності, документи та інші речі.
Того ж дня слідчим слідчого відділу Індустріального відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області відомості викладені в заяві громадянки ОСОБА_3 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та за вказаним фактом було зареєстровано кримінальне провадження за №12017040660001130 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
15.06.2017 слідчим слідчого відділу Індустріального ВП Дніпровського ВП ГУНП було надано доручення УКР ГУНП про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України, а саме: встановити особу, яка скоїла вказане кримінальне правопорушення; не обмежуючись даним дорученням виконати всі інші слідчі (розшукові) дії, в яких виникне необхідність для розкриття даного злочину. Виконання вказаного доручення було покладено на начальника відділу УКР ГУНП майора поліції ОСОБА_1 та оперуповноваженого цього ж відділу УКР ГУНП капітана поліції ОСОБА_2
Тоді ж начальник відділу УКР ГУНП майор поліції ОСОБА_1 домовився з оперуповноваженим відділу УКР ГУНП капітаном поліції ОСОБА_2 , про одержання, шляхом вимагання, від громадянки ОСОБА_3 неправомірної вигоди в розмірі 3000 доларів США, за вчинення в її інтересах дій з використанням наданої їм влади та службового становища, тобто проведення слідчих (розшукових) дій та вжиття оперативно-розшукових заходів, виконуючи доручення слідчого у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого автомобіля та його подальшого повернення власнику - ОСОБА_3 , а також встановлення особи, що його викрала.
28.07.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрілися із ОСОБА_3 на території автозаправного комплексу «ОККО», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та, діючи умисно, висунули громадянці ОСОБА_3 вимогу передати їм неправомірну вигоду у сумі 2000 доларів США за вчинення в її інтересах дії - проведення слідчих (розшукових) дій та вжиття оперативно-розшукових заходів, щодо пошуку її автомобіля та особи, що його викрала. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимагали передати їм неправомірну вигоду в зазначеній сумі у строк до 01.08.2017 року.
В подальшому, 01.08.2017 року приблизно 11 годині 30 хвилин перебуваючи біля будинку № 69 по вул. Софії Ковалевської в місті Дніпро, ОСОБА_3 не бажаючи настання негативних наслідків для себе, на вимогу ОСОБА_1 , передала йому неправомірну вигоду у сумі 2000 доларів США, а ОСОБА_1 , реалізуючи спільний з ОСОБА_2 умисел на незаконне збагачення, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду у сумі 2000 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України становило 51 700 гривень, за проведення слідчих (розшукових) дій та вжиття оперативно-розшукових заходів щодо пошуку її автомобіля та особи, що його викрала.
Таким чином, 01.08.2017 року ОСОБА_1 діючи умисно, шляхом вимагання одержав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду в сумі 2 000 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України становить 51 700 гривень, для себе та ОСОБА_2 за проведення слідчих (розшукових) дій та вжиття оперативно-розшукових заходів щодо пошуку її автомобіля та особи, що його викрала. Цього ж дня о 14 годині 00 хвилин ОСОБА_1 затриманий у порядку ст. 208 КПК України.
02.08.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їм службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. З ст. 368 КК України. Цієї ж доби Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська поліцейському ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Дніпропетровської установи виконання покарань № 4.
Будучи опитаним, начальник відділу УКР ГУНП майор поліції ОСОБА_1 на підставі ст. 63 Конституції України відмовився від надання пояснень.
Таким чином, проведеним службовим розслідуванням встановлено, що поліцейським ОСОБА_1 порушено вимоги ст. 7 та ст. 8 Дисциплінарного статуту, ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, Присяги працівника поліції, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейських.
Правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно із ст..2 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (дія якого поширюється і на поліцейських згідно із Законом від 23.12.2015 №901-VІІІ) дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
З огляду на вказану норму права можливо дійти висновку про те, що поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов'язок особи належним чином виконувати свої службові обов'язки, а і обов'язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;
дотримуватися норм професійної та службової етики; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Положення ст.ст. 8, 18 Закону України «Про Національну поліцію» та Правил етичної поведінки поліцейських покладають на поліцейського обов'язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських.
11.11.2015р. ОСОБА_1 склав Присягу, а отже взяв на себе вищезазначені обов'язки поліцейського.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 №1179, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Таким чином, недотримання принципів діяльності поліцейського та вчинення дій, які не відповідають вимогам, що пред'являють до професійно-етичних якостей поліцейських, правильно кваліфікується відповідачем як порушення позивачем службової дисципліни.
Щодо аргументів позивача про притягнення до дисциплінарної відповідальності за відсутності беззаперечних доказів скоєння дисциплінарного проступку, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так обставини, з якими відповідач пов'язує скоєння позивачем дисциплінарного проступку, наведені у висновках службового розслідування. І вказані обставини, як вбачається із заявленого позову та доводів апеляційної скарги, позивачем не заперечуються. В той же час, зазначені обставини беззаперечно свідчать про те, що відображені у висновку службового розслідування дії позивача свідчать про недотримання останнім принципів діяльності поліцейського і такі дії не сумісні з вимогам, що пред'являють до професійно-етичних якостей поліцейських.
Посилання позивача на те, що за відсутності вироку суду, який би набрав законної сили та яким б було встановлено факт вчинення позивачем кримінального правопорушення, неможливо стверджувати про встановлений факт скоєння позивачем дисциплінарного проступку, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з таких підстав.
Як зазначено вище, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (ст..2 Закону про Дисциплінарний статут).
У відповідності до ст..11 Кримінального кодексу України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
З огляду на правове визначення таких понять як «дисциплінарний проступок», «злочин», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення по кримінальному провадженню не має значення для надання оцінки правомірності звільнення позивача зі служби в поліції, оскільки рішення по кримінальному провадженню не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у вказаному випадку надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі положень Кримінального кодексу України.
Отже суд апеляційної інстанції приходить до висновку про встановлення у цій справі обставин, які свідчать про вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
Відповідно до ст..5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно із п.8 ст.12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ.
Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту, якою визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Так, ст.14 Дисциплінарного статуту, зокрема, передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що службове розслідування призначено наказом начальника ГУНП в Дніпропетровській області №3216 від 02.08.2017р. (т.1 а.с.49). Висновок службового розслідування затверджено 21.08.2017р. (т.1 а.с.59). Під час проведення службового розслідування позивачу пропонувалося надати свої пояснення щодо подій, які були предметом дослідження під час проведення службового розслідування, але від надання пояснень позивач відмовився (т.1 а.с.55).
Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідачем дотримано процедуру призначення та проведення службового розслідування.
Отже, враховуючи тяжкість проступку, наслідки проступку, які фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, при цьому враховуючи і те, що позивач як начальник відділу УКР ГУНП не тільки ніс персональну відповідальність за стан службової дисципліни підлеглих але й був зобов'язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, виконанні вимог Присяги, професійної та службової етики, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Отже, дослідивши аргументи відповідача, які ним наведені в апеляційній скарзі та з якими останній пов'язує незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі №804/6242/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, визначені ст.329 КАС України
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 31.10.2019р.
Повне судове рішення складено 01.11.2019р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк