справа №1.380.2019.003848
21 жовтня 2019 року
зал судових засідань № 12
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кузана Р.І.,
секретар судового засідання Козак О.М.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 .В.,
представника відповідача Драчук Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Укртрансбезпеки у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом до Управління Укртрансбезпеки у Львівській області (місцезнаходження: 79020, м.Львів, пр.В.Чорновола, 57) (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Львівській області від 28.05.2019 №117588 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що постановою управління Укртрансбезпеки у Львівській області від 28.05.2019 №117588 про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивача притягнуто до відповідальності за ч.1 абз.3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення ст.39 та ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та стягнено з ФОП ОСОБА_2 . адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700,00 грн. Однак, позивач вказує, що в ході проведення перевірки транспортного засобу марки Mercedes-Benz Atego 1828, д.р.н. НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 та під час винесення оскарженої постанови відповідачем було визначено статус позивача як автомобільного перевізника, посилаючись лише на реєстраційні документи транспортного засобу, а дані, які вказані в товарно-транспортній накладній враховані не були. Відповідачем ототожнено власника транспортного засобу з автомобільним перевізником, в той час коли останній немає жодного відношення до вчинення у спірних правовідносинах господарської діяльності щодо перевезення вантажів, або ж діяльності пов'язаної з особистими потребами. Вважає, що на час проведення перевірки позивач не здійснював перевезення, а тому не підпадає під статус перевізника, який надає послуги з перевезення вантажу, при цьому доказів про інше, відповідачем надано не було.
Ухвалою від 31.07.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 12.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач 29.08.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що в постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №117589 зазначено невиконання припису №ВС013471. Даний припис був винесений відповідно до акту від 22.11.2018, оскільки у водія відсутні тахокарти. Щодо постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №117588 від 28.05.2019 на суму 1700,00 грн. то така винесена за порушення норм ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. З цих підстав вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
03.04.2019 управлінням Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області проведено перевірку транспортного засобу марки Mercedes-Benz Atego 1828, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 .
За результатами перевірки складено акт №145362 від 03.04.2019 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до акту №145362 від 03.04.2019 посадовими особами управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області виявлено порушення: перевезення вантажу згідно з ТТН №603592 від 03.04.2019, в якій вказаний відправник вантажу: Логістик Юніон, отримувач вантажу: АТБ-маркет. Крім цього, виявлено порушення, відповідальність за які передбачена абз.3 ч.3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: надання послуг з вантажних перевезень без оформлених документів, передбачених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутній щоденний, реєстраційний лист обліку праці та відпочинку водія до аналогового тахографу за 02.04.2019.
21.05.2019 відповідач листом №12818/30/24-19 надіслав на адресу ФОП ОСОБА_2 повідомлення, яким запрошено уповноважену підприємцем особу прибути 28.05.2019 на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який відбудеться з 10:00 до 13:00 за адресою: м.Львів, п-кт В.Чорновола, 57, 4-й поверх, кабінет 114.
Окрім цього, повідомлено, що згідно з п.27 постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, у разі відсутності на розгляді уповноваженої особи суб'єкта господарювання, справа про порушення буде розглянута без її участі.
На підставі акту №145362 від 03.04.2019 Управлінням Укртрансбезпеки у Львівській області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28.05.2019 №117588, відповідно до якої до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700,00 грн. у зв'язку з допущенням порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
30.05.2019 представником позивача ОСОБА_4 на адресу відповідача подано заяву, в якій представник просив перенести розгляд справи, оскільки запрошення на розгляд справи №2325 на 28.05.2019 отримано позивачем 29.05.2019, тобто із запізненням.
05.06.2019 відповідач листом №16834/30/24-19 надав відповідь на заяву ОСОБА_4 , в якому повідомив, що 28.05.2019 за результатами розгляду акту про порушення транспортного законодавства України, який складений посадовими особами Укртрансбезпеки на ФОП Юргу Г.Г., винесено постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №117588 від 28.05.2019 на суму 1700,00 грн. та №117589 від 28.05.2019 на суму 680,00 грн.
Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №117588 від 28.05.2019 на суму 1700,00 грн. протиправною, позивач звернулася із даним позовом до суду про її скасування.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до п.2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно з п. 3 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.
Пунктом 4 Порядку №1567 встановлено, що контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з п. 15 Порядку №1567 здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, у тому числі, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до абз.З ч.І ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 вказаного Закону.
Згідно з ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено п. 21 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті .
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Ів.Франківській області під час огляду транспортного засобу Mercedes-Benz Atego 1828, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , встановлено порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема надання послуг по перевезенню вантажу без оформлення протоколу перевірки адаптації тахографа до транспортного засобу, індивідуально-контрольної книжки водія чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Щодо доводів позивача про те, що ФОП ОСОБА_2 не повідомлено про час і місце розгляду справи, суд зазначає наступне.
Згідно з п.п. 25, 26, 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідач листом від 21.05.2019 №12818/30-24-19 повідомляв ФОП ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Водночас, як слідує з заяви довіреної особи позивача ОСОБА_4 , таке запрошення отримано позивачем із запізненням, а саме 29.05.2019.
Доказів протилежного, відповідачем суду не надано.
Тому, суд погоджується з доводами позивача про те, що вона не мала можливості надати обґрунтовані пояснення в процесі розгляду справи та, відповідно, її право на захист порушене.
Щодо встановленого порушення позивачем вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, визначений ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон України № 2344-III).
Так, частиною 1 цієї статті встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України № 2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, виходячи зі змісту цієї норми Закону, перелік документів, які повинні мати водій для здійснення внутрішніх вантажних перевезень, зазначений у ст. 48 Закону України № 2344-III не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340), відповідно до пунктів 1.2, 1.3 якого встановлено особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пунктом 6.1 частини VI Положення №340 визначено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно із пунктом 6.3 Положення №340 до набрання чинності пунктом 6.1 цього розділу водій, який керує ТЗ, що зазначений у пункті 6.1 цього розділу та не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія, згідно додатку 3 Положення.
Наказом Міністерством транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, та поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Пунктом 1.4 Інструкції № 385 встановлено, що контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Пунктом 3.3 Інструкції № 385, зокрема, передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).
Згідно із пунктом 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Окрім того, відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
В акті перевірки від 03.04.2019 № 145362 зазначено, що у водія під час перевірки був відсутній щоденний реєстраційний лист обліку праці та відпочинку водія до аналогового тахографа за 02.04.2019.
Суд зазначає, що у даному випадку, необхідно встановити, чи є ФОП ОСОБА_2 в спірних правовідносинах автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», та чи може до неї застосовуватися адміністративно-господарський штраф.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначаються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III.
Згідно з ч.1 ст. 60 вказаного Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 вказаного Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, адміністративно-господарські штрафи застосовуються до автомобільних перевізників.
Відповідно до ст.1 Закону України № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Суд становив, що 16.08.2018 між ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Альфа ТІДА» укладено договір оренди транспортного засобу №6/2018.
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору орендодавець передає орендарю в користування вантажний автомобіль марки Mercedes-Benz Atego 1828 (бортовий-тентований) з державним реєстраційними НОМЕР_4 НОМЕР_2 , номер шасі: НОМЕР_3 , рік випуску: 1998 для використання в господарській діяльності підприємства, а орендар приймає автомобіль та оплачує його використання.
Суд також встановив, що водієм транспортного засобу Mercedes-BenzAtego 1828 НОМЕР_2 під час проведення перевірки був ОСОБА_5 , який перебуває у цивільно-правових відносинах з ТзОВ «Альфа ТІДА», що підтверджується копією цивільно-правового договору від 21.02.2019 б/н.
Відповідно до п.1.1 вказаного договору замовник (ТзОВ «Альфа ТІДА») доручає, а виконавець ( ОСОБА_5 ) бере на себе зобов'язання надати послуги водія-експедитора.
Відповідач не подав до суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про нікчемність чи недійсність вказаного договору.
Також суд зазначає, що за визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил, є також основним документом на перевезення вантажів.
Так, в акті перевірки від 03.04.2019 міститься посилання на товарно-транспортну накладну від 03.04.2019 №6035986-1212, вантажовідправником у якій зазначено ТзОВ «Логістик Юніон», вантажоодержувачем та замовником - ТзОВ «АТБ-маркет», а автомобільним перевізником вказано ТзОВ «Альфа ТІДА». Копію вказаної товарно-транспортної накладної долучено до матеріалів справи.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що належний позивачу транспортний засіб на законних підставах передано ТзОВ «Альфа ТІДА» та використовується останнім для здійснення власної господарської діяльності.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_2 в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому до неї не може застосуватись адміністративно-господарський штраф.
Таким чином, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28.05.2019 №117588 є протиправною та такою, що необхідно скасувати.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн. сплачений відповідно до квитанції №0.0.1427665143.1 від 05.08.2019.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Управління Укртрансбезпеки у Львівській області на користь ФОП ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (п.2 ст.16 КАС України).
Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Яцишином Андрієм Володимировичем, який здійснює адвокатську діяльність на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №677, виданого Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 24.12.2011, укладено договір про надання правової допомоги №01/07-19 від 01.07.2019.
Зі змісту п.п.3.1, 3.3 вказаного договору слідує, що клієнт зобов'язується сплати адвокату вартість правової допомоги адвоката (гонорар) в розмірі 7000,00 грн. Про отримання винагороди, передбаченої п.3.1 вказаного договору, адвокат складає розписку, яку скріплює власним підписом та печаткою.
Згідно з графіком виконання робіт по Договору №01/07-19 від 01.07.2019 про надання правової допомоги, адвокатом Яцишином А.В. на виконання вказаного договору були проведені роботи:
- вивчення матеріалів справи. Правова експертиза договору та інших документів. Правовий висновок по справі - кількість затрачених годин - 4, вартість однієї години - 400 грн., загальна вартість 1600,00 грн.;
- вивчення та опрацювання спеціалізованого законодавства та необхідної літератури - кількість затрачених годин - 3, вартість однієї години - 400 грн., загальна вартість 1200,00 грн.;
- вивчення та опрацювання судової практики - кількість затрачених годин - 4, вартість однієї години - 400 грн., загальна вартість 1600,00 грн.;
Надання усних консультацій - кількість затрачених годин - 1,5 вартість однієї години - 400 грн., загальна вартість 600,00 грн.;
- складення процесуальних документів (позовна заява, заяви тощо) - кількість затрачених годин - 5, вартість однієї години - 400 грн., загальна вартість 2000,00 грн.
На виконання Договору №01/07-19 від 01.07.2019 сторони склали акт приймання-передачі від 04.07.2019, згідно з яким адвокат виконав та передав, а клієнт прийняв такі роботи: Вивчення матеріалів справи; правова експертиза та правовий висновок; вивчення спеціалізованого законодавства та літератури тощо; надання усних консультацій; складання позовної заяви; підготовка матеріалів для звернення до суду; опрацювання судової практики.
Загальна вартість послуг та робіт щодо надання правової допомоги становить наданих послуг складає 7000,00 грн.
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, а також розмір адміністративно-господарського штрафу, постанова про накладення якого оскаржується, суд приходить до висновку, що час, зазначений в графіку виконання робіт по Договору №01/07-19 від 01.07.2019 про надання правової допомоги, є неспівмірним із необхідним обсягом наданих адвокатом послуг.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Львівській області суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250 підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Львівській області від 28.05.2019 №117588 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700,00 грн.
Стягнути з Управління Укртрансбезпеки у Львівській області (місцезнаходження: 79020, м.Львів, пр.В.Чорновола, 57) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути з Управління Укртрансбезпеки у Львівській області (місцезнаходження: 79020, м.Львів, пр.В.Чорновола, 57) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складене та підписане 31.10.2019.
Суддя Р.І. Кузан