31 жовтня 2019 року справа № 320/3129/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з червня 2018 року;
- зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з червня 2018 року з урахуванням заборгованості та нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем проживання, була вимушена покинути своє постійне місце проживання (м.Харцизьк Донецької області) та переїхати до смт. Ворзель Київської області.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та до 01.06.2018 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а починаючи з 01.06.2018 відповідачем було припинено виплату її пенсії.
Вважаючи, що її право на пенсійне забезпечення порушене, звернулась до суду з позовом.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у своєму відзиві зазначає, що позивачеві призупинено виплату пенсії на підставі даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності позивача за місцем проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи понад 60 днів за місцем проживання.
27.07.2018 рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради №17 постановлено призупинити виплату пенсії позивачеві у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання.
23.08.2018 рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплату пенсії позивачеві поновлено на жовтень 2018 року.
Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Зазначає, що виплата пенсій особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/3129/19, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №320/3129/19 замінено первісного відповідача - Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданим Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 26 вересня 1997 року (а.с. 14,15).
Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_2 , виданого Харцизьким соцзабезом Донецької області 21.10.2003 (а.с.17).
Відповідно до довідки від 19.11.2014 №3251001058 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою (а.с.16).
У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем проживання, була вимушена покинути своє постійне місце проживання та тепер проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.16).
Позивач зазначає, що починаючи з червня 2018 року їй припинена виплата пенсії.
03.07.2018 позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, але рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ірпінської міської ради №17 від 27.07.2018 року постановлено призупинити виплату пенсії у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання позивача. Зазначено, що для поновлення виплати пенсії, позивачеві потрібно подати до управління відповідну заяву, і тільки після отримання позитивного рішення Комісії про відновлення виплати пенсії, управлінням буде проведено таке поновлення (а.с. 21,22).
20.12.2018 позивач звернулась до відповідача з заявою про надання інформації щодо невиплати йому пенсії за період з червня 2018 року (а.с.19,20).
03.01.2019 листом №665/Б-03 відповідач повідомив, що відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, одержано інформацію Міністерства фінансів України, сформовану за даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон, щодо тривалої відсутності позивача за місцем проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи.
У зв'язку з отриманням відповідної інформації, виплату пенсії призупинено з червня 2018 року до з'ясування місця фактичного перебування та підтвердження довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Посилаючись на постанову КМУ від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. №365» відповідач зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ (а.с. 21,22).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.
Конституція України встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 5 Закону №1058- IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), який згідно з його преамбулою відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Абзацом 1 ч.1 ст.4 Закону №1706-VII передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Стаття 7 вказаного Закону визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до статті 14 Закону №1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок №365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335) орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 9 ч.1 ст.16 Закону №1058-IV передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 46 Закону №1058 частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Судом установлено, що припиняючи виплату пенсії позивачу за період з 01.06.2018, відповідач зазначає, що виплату пенсії буде поновлено після підтвердження довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та посилається на те, що суми доплати за минулий період обліковуються в управлінні та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 20.02.2019 №465, виданої відповідачем, яку позивач долучила до позовної заяви, позивач отримала пенсію за віком протягом 2018 року в загальному розмірі 10 718,43 грн., а саме: за період з січня по березень 2018 року в розмірі 2 142,05 грн. щомісячно, та в період з квітня по травень 2018 року в розмірі 2 146,14 грн. щомісячно (а.с.23).
Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 01.08.2019 №268, виданої відповідачем, яку відповідач долучив до відзиву на позовну заяву, підтверджено наведені відомості щодо отриманої пенсії в 2018 році, отже позивач отримала пенсію за віком протягом 2018 року в загальному розмірі 10 718,43 грн., а саме: за період з січня по березень 2018 року в розмірі 2 142,05 грн. щомісячно, та в період з квітня по травень 2018 року в розмірі 2 146,14 грн. щомісячно (а.с.48).
Інших доказів про виплату позивачу пенсії, починаючи з червня 2018 року відповідачем не надано.
Отже, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачеві пенсія не виплачується з червня 2018 року, і станом на день ухвалення рішення у даній справі жодної виплати пенсії позивачеві не здійснено.
На момент розгляду справи окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсії.
Отже, посилання відповідача на те, що пенсія позивачу виплачуватиметься на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону №1058 та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли існує єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий період згідно з положеннями Закону №1058.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
В преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанови КМУ №335 та 365 є підзаконними нормативно-правовими актами, які обмежує встановлене законодавством право позивача на отримання пенсії.
Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Про недопустимість припинення виплати призначеної пенсії зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26.06.2014, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010.
Отже, право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини, а непідтвердження фактичного місця проживання не може бути підставою для позбавлення конституційного права на отримання соціального захисту, а саме - на отримання пенсії.
У межах справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Судом установлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин є пріоритетним, тому доводи відповідача щодо необхідності застосування положення постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановленому 03.05.2018 рішенні у зразковій справі №805/402/18.
У вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що висновки в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У зв'язку наведеним, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2018 року по 31.10.2019, тобто по день ухвалення судом рішення у даній справі.
Твердження відповідача про те, що 23.08.2018 рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплату пенсії позивачеві поновлено на жовтень 2018 року, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 36-38), жодними документальними доказами не підтверджено, натомість сукупність наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, довідок про виплачену пенсію, відповідь відповідача на заяву позивача та відсутність будь-яких доказів нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.06.2018 по день ухвалення рішення у справі спростовує твердження відповідача про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №336/4675/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17 та від 03.07.2018 у справі № 521/940/17.
Отже, пенсія позивачеві має бути виплачена з 01.06.2018 по 20.09.2019, тобто по день ухвалення судом рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за один місяць у розмірі 2 146,14 грн.
Щодо звіту про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк (один місяць) звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб, з урахуванням об'єктивних обставин.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з позовом до суду, позивача звільнено від сплати судового збору, тому судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись статями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.06.2018 по 31.10.2019.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: 04701, м.Київ - 71, вул. Ярославська,40) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2 ) пенсію за віком за період з 01 червня 2018 року по 31 жовтня 2019 року, з компенсацією втрати частини доходів.
4. В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2146,14 (дві тисячі сто сорок шість грн.. 14 коп.) рішення суду звернути до негайного виконання.
5. Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у 15-денний строк після набрання рішенням законної сили подати до суду звіт про виконання рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено - 31.10.2019.
Суддя Кушнова А.О.