01 листопада 2019 року Справа № 280/3285/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування рішення,
08.07.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 №Ф-53472-56 на загальну суму 7730,32 грн;
заборонити вчиняти дії щодо нарахування нових вимог про сплату боргу (недоїмки) Головному управлінню ДФС у Запорізькій області.
Крім того, просить стягнути за відповідача на користь позивача судові витрати.
Ухвалою від 11.07.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
24.07.2019 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову, до якої був доданий уточнений адміністративний позов. В уточненому позові позивач зменшив обсяг своїх вимог, просить: визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 №Ф-53472-56 на загальну суму 7730,32 грн.
В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що з 13 жовтня 2017 року він зареєструваний як фізична особа-підприємець та знаходиться на обліку в Мелітопольській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області. Позивач здійснюю основну діяльність, як ФОП, відповідно до КВЕД 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, також може здійснювати діяльність до КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права. Позивач, як фізична особа-підприємець, сплачує єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в повному обсязі та у відповідні строки. На підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 16.02.2011 №26 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю. Вважає, що відповідач безпідставно, всупереч вимогам податкового законодавства, виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 №Ф-53472-56, якою зобов'язав сплатити заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як для платника, який провадить незалежну професійну діяльність в розмірі 7730,32 грн, що призвело до подвійного оподаткування його діяльності.
Ухвалою суду від 29.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №280/3285/19, судове засідання призначено на 04.09.2019 без виклику сторін.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 14.08.2019 за вх.№33749. У відзиві відповідач зазначив, що у випадку, якщо фізичні особи-підприємці одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» як фізична особа-підприємець, залежно від обраної системи оподаткування та як особа, яка провадять незалежну професійну діяльність. Натомість позивач сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише як фізична особа-підприємець, тому в результаті нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як для особи, яка провадять незалежну професійну діяльність за 2 та 3 квартали 2018 року, виник борг (недоїмка) в розмірі 7730,32 грн. Вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 № Ф-53472-56 на загальну суму 7730,32 грн прийнята законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
27.08.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№35285) в якій зазначено, що оскільки позивач, починаючи з 13.10.2017, як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку платників податків в органі податкової служби, сплачує до бюджету єдиний внесок у встановленому законом порядку та розмірах, то відповідач протиправно прийняв рішення (виніс вимогу), яким нарахував ФОП ОСОБА_1 . єдиний внесок як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, з 13 жовтня 2017 року позивач зареєструваний як фізична особа-підприємець (номер запису 2 101 000 0000 029029) та знаходиться на обліку в Мелітопольській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та копією витягу з Реєстру платників єдиного податку (а.с. 16-17).
Як суб'єкт підприємницької діяльності позивач подає податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця (а.с.20-21) та Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с.22-24).
Також, у період часу за який нарахована недоїмка, позивач, як фізична особа - підприємець, в повному обсязі сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується копіями квитанцій (а.с.25-30).
На підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 16.02.2011 №26 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видано відповідне свідоцтво №3807 від 16.02.2011 (а.с.18).
11.12.2018 податковим органом стосовно ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-53472-56, якою позивачу визначено суму боргу у розмірі 7730,32 грн, у т.ч. суму недоїмки у розмірі 7730,32 грн (а.с.19).
Не погодившись з зазначеною вимогою позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України.
27.06.2019 Державною фіскальною службою України прийнято рішення №29386/6/99-99-11-05-02-25 яким скаргу залишено без задоволення, а вимогу без змін (а.с.31).
Вважаючи зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи позивач здійснює, як підприємницьку діяльність так і має право на зайняття незалежною професійною діяльністю (професійною діяльністю адвоката), про що свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3807 від 16.02.2011.
Судом встановлено, що підставою для формування спірної вимоги стало твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ) окремо як ФОП та як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат.
Позивач, в свою чергу, вказував на те, що своє право на зайняття адвокатською діяльністю чи іншою діяльністю в сфері права він реалізовує не як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат, а як фізична особа-підприємець, а ЄСВ, як фізичною особою - підприємцем, сплачувався своєчасно та у повному обсязі.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Згідно пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Тобто, Податковий кодекс України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов'язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.
Однак, необхідно зазначити, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Такий обов'язок контролюючого органу передбачено п.п. 65.4.4 п.65.4 ст. 65 Податкового кодексу України.
Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Разом з тим, відповідно до положень частини 4 пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09 грудня 2011 року, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (далі- Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 4, пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом №2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону №2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України №116 від 24 листопада 2014 року.
Вимога позивачу була сформована в той час коли він був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та сплачував ЄСВ в зазначеному статусі.
Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», то до нього не можуть застосовуватись положення частини 3 статті 5 Закону №2464.
Такі висновки суду підтверджуються також пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець, на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець, відповідно до зареєстрованих видів діяльності.
З положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст. 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
До того ж, слід зауважити, що Законом №2464 не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Суд наголошує, що одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес'АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Також дана позиція суду підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, постановою від 21.01.2016 року у справі №808/7758/13-а, в якій суд дійшов висновку, що особа, яка перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа.
Враховуючи практику ЄСПЛ та ВАСУ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 грудня 2018 року №Ф-53472-56 винесена контролюючим органом протиправно, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення (вимоги), а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн (а.с. 3).
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2018 №Ф-53472-56 на загальну суму 7730,32 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривен 40 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль