30 жовтня 2019 року (о 13 год. 45 хв.)Справа № 280/2513/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Лялько Ю.В.,
представника позивача Турчинського М.І. ,
представника відповідача Корольова О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому з урахуванням уточнення просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 14.02.2019 №Ф-4365-49 про сплату позивачем 17 950,19 грн.
На обґрунтування позовних вимог в уточненій позовній заяві (вх. 27115 від 01.07.2019) зазначає, що аналізуючи повноваження структурних підрозділів ДПІ/ОДПІ у відповідності до наказу ДФС України від 19.10.2016 №875 «Про функціональні повноваження структурних підрозділів територіальних органів ДФС», вони здійснюють реєстрацію та облік платників податків на підставі їх заяв, забезпечують внесення повної, достовірної та актуальної інформації щодо реєстраційних та облікових даних до інформаційних ресурсів, в тому числі і в реєстрі страхувальників. Вважає, що питання сплати ЄСВ регулюється не тільки Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», але і нормами Податкового кодексу України, Конституції України, які є взаємопов'язані та повинні застосовуватись в сукупності у відповідності до правил верховенства права. Вказує, що позивач за період 2015-2018 роки перебувала в трудових відносинах з підприємством та за вказаний період отримувала оплату за виконану роботу, та відповідно на підставі норм чинного законодавства за вказані періоди сплачувалися усі необхідні податки та збори, в тому числі єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджено довідкою ПФУ (форма ок-5) від 08.04.2019. Інших доходів, в тому числі від провадження підприємницької діяльності, позивач не отримувала, отже відсутні правові підстави для подвійного нарахування внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, оскільки зазначені платежі в повному обсязі та строки були оплачені. Крім того, із посиланням на абз. 6-7 ч. 4 ст. 25 Закону зауважує, що у передбачений 30-денний термін орган доходів і зборів вищого рівня, що розглядав скаргу, не надіслав вмотивованого рішення, отже скарга має бути визнана задоволеною на користь платника податків. Звертає також увагу суду, що за нормами ст. 7 цього Закону у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. В період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з іншим підприємством, котре сплачувало внесок з його заробітної плати. Окрім цього, на думку позивача, відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки, звітності, що надається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплати (доходу), на яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. На підставі вищевикладеного, просить суд скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-4365-49.
Ухвалою судді від 05.08.2019 відкрито провадження у справи та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 09 вересня 2019 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 23 серпня 2019 року надав суду відзив (вх. №35138), відповідно до якого пояснює, що 26.10.2010 внесений запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_2 у Департаменті реєстраційних послуг Запорізької міської ради, 01.11.2010 платника взято на облік у ГУ ДФС у Запорізькій області. Зауважує, що 25.02.2019 до ЄДР внесений запис щодо рішення ФОП про припинення підприємницької діяльності позивача, а тому вважає, що з 01.11.2010 по 25.02.2019 позивач перебував на обліку у ГУ ДФС у Запорізькій області, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, вид діяльності - дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки. Стверджує, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв'язку із чим ГУ ДФС у Запорізькій області 09.02.2019 автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_2 у сумі 8 448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3 200 Ч 22 відсотки = 704,00 грн. в місяць; мінімальна заробітна плата 2018 року 3 723 Ч 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно до програмного забезпечення розробленого на підставі діючого законодавства, у зв'язку із чим сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) 14.02.2019 №Ф-4365-49 на загальну сум 17 950,19 грн., а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 вирішено відкласти підготовче засідання на 02 жовтня 2019 року.
У подальшому, 02 жовтня 2019 року судом продовжений строк підготовчого провадження та відкладене підготовче засідання на 30 жовтня 2019 року
30 жовтня 2019 року вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті у той самий день після закінчення підготовчого.
Представник позивача позов підтримав у повному обсязі та надав пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткові усні пояснення. Просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, із підстав наведених у відзиві.
На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення) та оголошено про час виготовлення повного судового рішення.
Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_2 була повторно зареєстрована фізичною особою-підприємцем 26.10.2010 за №2 103 000 0000 061003, вид діяльності: 73.20 Дослідження кон'юнктури та виявлення громадської думки, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Запис 2. За даними Єдиного державного реєстру позивач з 01.11.2010 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі за №32669 як платник податків, з 02.11.2010 за №08/11-11241 взятий на облік як платник єдиного внеску у вказаному контролюючому органі.
25 лютого 2019 року Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за її рішення №21030060003061003.
За даними облікової картки платника податків станом на 31.01.2019 за ОСОБА_2 обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 17 950,19 грн., у зв'язку із чим 18 лютого 2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-4365-49 від 14.02.2019 на вказану суму, яка останнім отримана 20 лютого 2019 року, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення.
Позивач оскаржив вимогу в адміністративному порядку, направивши 25.02.2019 скаргу, однак було отримано рішення ДФС України № 15679/6/99-99-11-05-02-25 від 03.04.2019, яким вимогу було залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи прийняту відповідачем вимогу протиправною позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина перша статті 5 Закону № 2464-VI).
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).
Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_2 не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення підприємницької діяльності у цей період суду позивач не надав.
Суд не приймає також посилання представника позивача на приписи статті 7 цього Закону, відповідно до яких у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі, оскільки як встановлено у ході розгляду справи позивач перебувала на загальній системі оподаткування, що саме представником позивача не заперечено та не спростовано.
Згідно частини 4 статті 5 Закону № 2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Як встановлено судом із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.06.2019 №1005399674, запис про рішення позивача щодо припинення підприємницької діяльності до Реєстру внесений лише 25 лютого 2019 року.
Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Отже, позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року № 469), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення, оскільки чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.
Як підтверджується матеріалами адміністративної справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4365-49 від 14.02.2019 сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).
Стосовно розрахунку суми недоїмки судом встановлено наступне.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3 200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI).
Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3 723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2 457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально:
До 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 21.01.2019 - за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Як свідчать матеріали справи спірна вимога винесена позивачу за 2017 рік та 2018 рік, а саме 8 448, грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.*22%*12 місяців), 9 828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн.*22%*12 місяців). При цьому, як встановлено судом зі змісту облікової картки платника податків, станом на 31.12.2017 на рахунку позивача обліковувалась переплата у сумі 326,53 грн., а тому сума недоїмки склала 8 448+9 828,72-326,53=17 950,19 грн.
Суд не приймає посилання позивача на невірний розрахунок відповідачем суду недоїмки, зазначений у оскаржуваній вимозі, оскільки жодних контррозрахунків позивачем суду не надано та не наведено. Жодних доказів сплати недоїмки позивачем суду також не надано.
При цьому, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, карткою особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та відповідним розрахунком єдиного соціального внеску.
Щодо покликань представника позивача на те, що у період 2015-2018 років ОСОБА_2 працювала на різних підприємствах та роботодавцями у період, за який податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), здійснювалась сплата за найманого працівника єдиного внеску, суд зазначає, що за відсутності належних доказів припинення підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, за позивачем зберігається статус підприємця-платника податків, який у розумінні частини першої статті 4 Закону №2464-VI є самостійними суб'єктом сплати єдиного внеску, адже, у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Доказів того, що види діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця співпадають суду не надано.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не виконав обов'язок зі сплати єдиного податку, відтак, ГУ ДФС у Запорізькій області правомірно сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4365-49 від 14.02.2019.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці, що у свою чергу свідчить про правомірність прийняття Відповідачем спірної податкової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлений 31.10.2019.
Суддя І.В. Батрак