30 жовтня 2019 рокуСправа № 160/9821/19
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Бойченко Ю.П., перевіривши матеріали позовної заяви
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової Олени Василівни (49089, м. Дніпро, вул.. Академіка Янгеля, 4)
про зобов'язання вчинити певні дії, -
25 жовтня 2019 року відповідно до ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 18.10.2019 по справі №160/9891/19 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла за підсудністю позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової Олени Василівни (далі - відповідач), відповідно до якої позивач просить суд:
прийняти позовну заяву, що засвідчена електронно-цифровим підписом ОСОБА_1 згідно статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», пункту 2.2.7 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації №174 від 17.12.2019 та на підставі листа Держаної судової адміністрації від 22.03.2019 №ІМФ/Б227-19-322/19;
звільнити позивача від сплати судового збору, який перевищує 5% від доходу за 2018 рік та подання позовної заяви на паперовому носії, на підставі статті 8 Конституції України;
встановити, що суддя Царікова Олена Василівна в ухвалі суду від 24.09.2018 року по справі №605зп-19/160/9234/19 приховала юридичний факт про звернення громадянина України ОСОБА_1 до суду безпосередньо на підставі статті 8 Конституції України, яка має норми прямої дії та гарантує право звернення будь-якого громадянина до суду задля захисту порушеного права без жодних обмежень чи умов та зобов'язати судцю Царікову Олену Василівну відновити та забезпечити право громадянина України ОСОБА_1 на звернення до суду на підставі статті 8 Конституції України задля забезпечення позову «Про забезпечення Кабінетом Міністрів України, Дніпропетровською обласною радою та Дніпропетровською обласною державною адміністрацією особистого немайнового права громадянина України ОСОБА_1 на життя і безпечне для життя і здоров'я довкілля», відновлення порушеного права, забезпечення права на звернення до суду на підставі статті 8 Конституції України та відшкодування моральної шкоди за порушене право;
встановити, що заява про забезпечення позову у справі №605зп-19/160/9234/19, яка подана через систему «Електронний суд» містить підпис громадянина України ОСОБА_1 і відповідає вимогам статтей 150,151, 152,153,154 КАС України;
встановити, що заява про забезпечення позову у справі №605зп-19/160/9234/19, яка подана через систему «Електронний суд» на підставі пункту 1, частини 1 статті 153 КАС України, не містить матеріалів позовної заяви, тому позовна заява, згідно ухвали суду від 24.09.2019 року, не може бути скасована як така, що не подана до суду;
встановити, що суддя Царікова О.В. приховала в ухвалі суду від 24.09.2019 року у справі №605зп-19/160/9234/19 інформацію про звернення громадянина України ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову безпосередньо на підставі статті 8 Конституції України та порушила гарантоване право громадянина України ОСОБА_1 на звернення до суду задля захисту порушеного права і таким чином скасувала по відношенню до громадянина України ОСОБА_1 дію статті 8 Конституції України, яка має норми прямої дії;
встановити, що дії судці Царікової О . В., яка приховала в ухвалі суду від 24.09.2019 року у справі №605зп-19/160/9234/19 інформацію про звернення громадянина України ОСОБА_1 до суду із заявою про забезпечення позову безпосередньо на підставі статті 8 Конституції України та створила недостовірну інформацію про повернення позовної заяви, яка фактично не була подана до суду, та на підставі створеної недостовірної інформації повернула заяву про забезпечення позову і таким чином порушила гарантоване право громадянина України ОСОБА_1 на звернення до суду задля захисту порушеного права та скасувала по відношенню до громадянина України ОСОБА_1 дію статті 8 Конституції України, яка має норми прямої дії, підпадають під дії статті 364 Кримінального кодексу України та звернутися до правоохоронних органів задля притягнення до відповідальності за вчинення корупційиого злочину;
скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 року про повернення позовної заяви, у зв'язку з невизнанням електронно- цифрового підпису, як таку, що містить не достовірну інформацію, так як позовна заява згідно пункту 1, частини 1 статті 153 КАС України до суду не подавалася, що порушує верховенство права, встановлене статтею 8 Конституції України щодо звернення громадянина України ОСОБА_1 до суду і направити справу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для відкриття провадження у справі №605зп-19/160/9234/19 за заявою про забезпечення позову;
відшкодувати, на підставі статті 56 Конституції України, за рахунок держави моральні збитки, які я зазнав та зазнаю зараз, у розмірі сто тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за порушене судами право на доступ до правосуддя задля захисту своїх прав гарантованих статтею 8 Конституції України від протиправних дій державних органів влади та їх посадових осіб.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Також, пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
З аналізу вказаних норм, суд зазначає, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і зумовлює відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»).
Як слідує зі змісту позову, його предметом є дії (бездіяльність) суду щодо порядку розгляду суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяви про забезпечення позову та позовної заяви, повноти відображення інформації в ухвалі суду від 24.09.2019. Крім того, позивач просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що прийнята за результатами розгляду його заяви.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок оскарження ухвали про повернення позовної заяви врегульовано статтями 294-297 КАС України.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19) та від 02 жовтня 2019 року у справі №815/110/16 (провадження №11-547апп19).
Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_1 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а можуть бути оскаржені лише в порядку апеляційного оскарження в порядку, визначеному КАС України, відтак зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції як окремий позов.
Отже, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, суд дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частиною 3 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Відтак, в силу вищенаведених законодавчих приписів, судовий розгляд питання щодо оскарження процесуальних рішень судді в адміністративних справах повинен здійснюватися за правилами адміністративного судочинства в порядку апеляційного оскарження ухвали про повернення позовної заяви та заяви про забезпечення позову в межах одного провадження, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі за поданим позовом необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 241, 248, 256 КАС України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової Олени Василівни АДРЕСА_2) про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами направити позивачу. Копію позовної заяви залишити в суді.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П. Бойченко