Справа №331/2065/19
Провадження №2/333/1829/19
29 жовтня 2019 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:
судді Круглікової А.В.,
за участю секретаря судового засідання Іщенко А.О.,
представника відповідача ОСОБА_1 В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовною заявою: АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50
до відповідача: ОСОБА_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 127 721,17 грн., -
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) заборгованості за кредитом в сумі 127 721,17 грн. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач в позовній заяві вказує, що ОСОБА_2 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим, підписала заяву від 13.12.2013 р. б/н, згідно з якою отримала кредит в розмірі 5 000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Як зазначає позивач, свої зобов'язання останнім виконанні в повному обсязі, а саме: надано відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. В той же час, відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, у зв'язку з чим, за ОСОБА_2 утворилась заборгованість в сумі 5 205,41 грн. основного боргу за кредитом та 122 515,76 грн. з відсотків за користування кредитом за період з 13.12.2013 р. по 01.08.2018 р. На підставі викладеного, позивач просив суд позов задовольнити.
Представник позивача в судові засідання жодного разу не з'явився, надав до матеріалів справи клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, представник заявою від 27.08.2019 р. просила суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
13.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_2 підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Зміст вказаної вище Анкети-заяви свідчить про відсутність підпису ОСОБА_2 в розділі, де остання ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку виявила бажання оформити на своє ім'я відповідну платіжну карту із встановленням бажаного кредитного ліміту.
Разом з тим, як вказує позивач у своїй позовній заяві, Банк відкрив Позичальнику картрахунок та встановив кредитний ліміт в сумі 5 000 грн.
Факт надання кредитного ліміту у вказаній вище сумі не заперечувався представником відповідача в ході розгляду цієї справи.
До Анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 р. № СП-2010-256.
Також, згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за отриманим кредитом, станом на 03.04.2019 року, становить 5 205,41 грн. - основного боргу за тілом кредиту та 122 515,76 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
Розглянувши вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у цій справі про стягнення наведеної вище заборгованості, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як встановлено судом, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, та, яка підписана 13.12.2013 р. ОСОБА_2 , не місить визначення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами.
Судом відхиляється посилання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині узгодження сторонами розміру відсотків за користування кредитними коштами на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 р. № СП-2010-256, оскільки останні не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, суд виходить з того, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також, суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 грудня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 травня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін щодо розміру сплати відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що містяться в матеріалах даної справи, які не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 13 грудня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети.
Наведена вище правова позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами відсутні. А тому, у задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача 122 515,76 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 13.12.2031 р. по 01.08.2018 р. судом відмовляється.
Також, у зв'язку з відмовою через недоведеність у задоволенні заявлених вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, судом відмовляється, у зв'язку з безпідставністю, у задоволенні заяви відповідача від 27.08.2019 р. про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин в частині стягнення процентів за користування кредитом.
При цьому, розглянувши вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення основного боргу за тілом кредиту, судом враховано, що представник відповідача не заперечував проти факту отримання ОСОБА_2 кредитних коштів в сумі 5000 грн. на підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 13.12.2013 р.
В той же час, представник відповідача в ході розгляду цієї справи просив суд застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як свідчить розрахунок заборгованості, ОСОБА_2 останній раз здійснила погашення заборгованості за наданим кредитом - 07.02.2015 року в сумі 90,19 грн. Аналогічні дані також містяться і в виписці по рахунку за період з 01.12.2013 р. по 29.07.2019 р., яка додана позивачем до матеріалів цієї справи (а.с. 81-88).
Отже, початок перебігу строку позовної давності для погашення заборгованості за кредитом настав з 07.02.2015 року. В той же час, матеріали справи свідчать, що позивач звернувся з позовом до суду - 10.05.2019 року, тобто поза межами 3-річного строку, передбаченого ст.257 ЦК України.
За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання поважними причини пропущення строків позовної давності у цій справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за кредитом в розмірі 5 205,41 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 1 921 грн. покладається судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 266, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 31.10.2019 р.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя А.В.Круглікова