Справа № 308/2759/19
(заочне)
24 жовтня 2019 року місто Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Іванов А.П., за участі секретаря Боти О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,
встановив:
12 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 з позовною заявою про стягнення боргу.
Позов мотивований тим, що відповідач ОСОБА_2 отримала 10.10.2017 від позивача ОСОБА_1 100 доларів США, які зобов'язувалася повернути до 31.10.2017. Передача грошей позивачем відповідачу 10.10.2017 здійснювалася в присутності свідка ОСОБА_3 . Однак відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів до 31.10.2017 не виконала, гроші позивачу на час звернення до суду не повернула. Наявність зобов'язання відповідача перед позивачем щодо повернення 100 доларів США 24.07.2018 підтверджується розпискою відповідача ОСОБА_2 від 20.07.2018.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 2900 грн. (еквівалент 100 доларів США) та 741,20 грн. судового збору.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою реєстрації проживання, відзиву на позов не подавав, заяви про відкладення розгляду справи до суду не подавав.
Враховуючи письмово викладену згоду позивача, суд вважає за можливим розглянути справу без участі відповідача та ухвалити відповідно до ст. 280-282 ЦПК України заочне рішення на підставі наявних у справі матеріалів та доказів.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч. 1ст. 5 ЦК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.
Відповідно дост.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 20.07.2018, що додана до матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 зобов'язалася повернути гроші в сумі 100 доларів США до 24.07.2018. Однак, зобов'язання взяті на себе не виконала, у визначену дату гроші не повернула. Так, гроші повернуті відповідачем не були і на момент звернення позивача до суду із даним позовом.
Факт наявності зобов'язання щодо повернення боргу в 100 доларів США позикодавцю ОСОБА_1 підтверджується власноручно написаною розпискою позичальника ОСОБА_2 , оригінал якої долучено до матеріалів справи.
Частиною 2 статті 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13).
Згідно зі ст.ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобов'язання чи зміна його умов не допускається.
Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений термін, за умовами якого позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти готівкою у строк, визначений умовами договору, й у визначений спосіб, що підтверджується умовами вказаної розписки.
Позивач згідно даних зобов'язальних правовідносин належним чином виконав умови договору позики - передав відповідачу зазначену суму, а відповідач зобов'язання не виконав, отримані у борг кошти у визначений термін не повернув.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Закінчення строку договору, відповідно до ч.4 ст. 631 ЦК України, не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Отже, відповідач порушив зобов'язання в розумінні ст.610 ЦК України (порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Станом на момент звернення позивача до суду відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на виконання своїх зобов'язань щодо повернення суми позики.
Так, при ухваленні рішення суд бере до уваги те, що відповідач не виконав покладені на нього обов'язки передбачені договором позики, враховуючи, що кінцевим терміном повернення всієї суми за договором позики встановлено в розписці дата - 24.07.2018.
Відповідач, належно повідомлена про час та місце розгляду справи, своїм правом не скористалася, проти вимог позивача заперечень не подала, наявність боргових зобов'язань перед позивачем не спростувала, будь яких підтверджень про повернення коштів не надала, відзив на позовну заяву не подала.
Оскільки судом встановлено, що на момент винесення рішення суду відповідач не сплатила борг позивачеві, а також оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України), суд задовольняє вимоги позивача та стягує з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 100 доларів США.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь 2900 грн. (еквівалент 100 доларів США), суд вважає за необхідне викласти правову позицію великої Палати Верховного суду у справі № № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) від 16.01.2019.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, тобто Великою Палатою Верховного Суду допускається стягнення боргу в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виходячи із зазначеного, суд вважає необхідним стягнути з відповідача 1074,13 грн. судового збору на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 526, ч.2 ст.625, 1046, 1047, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1051 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 265, 280, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму боргу за договором позики у розмірі 100 (ста) доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2489 (дві тисячі чотириста вісімдесят дев'ять) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений позивачем судовий збір в розмірі 741 (сімсот сорок одну) гривню 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду А.П. Іванов