Справа № 148/694/19
Провадження №2/148/434/19
Іменем України
( Заочне )
28 жовтня 2019 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Ковганича С.В. при секретарі Галькевич І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідок виконкому Тульчинської міської ради від 27.03.2019 та від 01.04.2019, у даному будинку зареєстрована відповідач ОСОБА_2 Однак вона у даному приміщенні не проживає понад шість років, ще до розірвання шлюбу між нею та позивачем.
Не проживаючи у даному будинку, відповідач не сплачує комунальних платежів, в утриманні даного приміщення участі не приймає, її особисті речі у будинку відсутні.
Наявність реєстрації відповідача у будинку позивача, порушує його право на вільне користуванням та розпорядженням майном, тобто будинком, гантоване Конституцією України.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить визнати відповідача ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача подав до суду заяву, у якій просить розгляд справи здійснювати без його та позивача участі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, і не повідомила суд про причини своєї неявки, у встановлений судом строк відзив не подала.
За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про спадщину за заповітом від 08.10.2016, виданого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Сухомлин О.А. (а.с. 11), позивач успадкував після смерті ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 08.10.2016, виданого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Сухомлин О.А. (а.с. 12), позивач успадкував після смерті ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої 08.10.2016 (а.с. 8-9), позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 07.10.2013 (а.с. 10), шлюб між сторонами розірвано.
Згідно довідки Тульчинської міської ради Вінницької області №349 від 01.04.2019 (а.с. 6), відповідно погосподарської книги №12 (номер об'єкта по господарського обліку 1038), відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.01.2005.
Згідно довідки Тульчинської міської ради Вінницької області №324 від 27.03.2019 (а.с. 7), відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але за даною адресою фактично не проживає 2013 року по даний час. ЇЇ місцезнаходження не відоме.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 ст 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до який громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
За змістом ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 2, 3ст. 64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їхні діти та батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в п. 2 цієї статті перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати у займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Водночас, ч. 4 ст. 3 СК України, передбачено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Так, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша ст. 405 ЦК України). При цьому необхідно мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. Отже, стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню саме положення статті 405 ЦК України, що відповідає роз'ясненням, які містяться в п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав».
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 №2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач більше шести років в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У відповідності до ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зобов'язані зареєструвати місце свого проживання.
Згідно вимог ст.7 названого Закону зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
В свою чергу, належним чином повідомлена відповідач не надала суду будь-яких заперечень та доказів на спростування позиції позивача.
Оскільки, під час розгляду справи не встановлено підстав для збереження жилого приміщення за відповідачем, суд вважає, що є підстави для визнання її особою, що втратила право користування жилим приміщенням, так як вона тривалий час, понад один рік, у ньому не проживає.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що відповідач добровільно не змінила реєстрацію місця свого проживання, суд приходить до висновку, що нею, тим самим, порушено право власності позивача, а тому, відповідно, позовні вимоги про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим будинком є законними та обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 ( а.с.1).
На підставі викладеного, керуючись ст.47 Конституції України, ст. ст. 15, 317, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст. 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст.4, 13, 76-81, 141, 263- 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати з оплати судового збору в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуто Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: