іменем України
(ЗАОЧНЕ)
142/566/19
2/142/358/19
"01" листопада 2019 р. смт. Піщанка
Піщанський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Гринишиної А.А.
за участю секретаря Яворської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Піщанка Вінницької області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Служба у справах дітей Піщанської райдержадміністрації, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, скасування реєстрації за місцем проживання, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, скасування реєстрації за місцем проживання. Свої вимоги до суду мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 зареєстровані в будинку, але не проживають. Їх реєстрація перешкоджає позивачу розпоряджатися житлом. Тому, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житлом та зняти їх з реєстраційного обліку.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, проте в матеріалах справи наявна заява представника позивача ОСОБА_4 , в якій він просить справу розглянути без його та позивача участі, позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, оскільки викликалась до суду, відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційній сторінці Піщанського районного суду Вінницької області на веб порталі "Судова влада України", та з його опублікуванням вважається повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомила. Відзиву на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходило. Будь яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Представник служби у справах дітей Піщанської РДА в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, не заперечує проти задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, двічі не з'явилась в судове засідання без повідомлення причин неявки, відзив на позовну заяву не подала, суд, за згодою позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до положень ч. 1 ст. 280, ч. 4 ст. 223 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, приходить до переконання, що позовну заяву слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, ОСОБА_1 є власником будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно(а.с.11).
З домової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 зареєстровані за вказаною адресою (а.с.12-13).
Реєстрація відповідача та її сина створює для позивача перешкоди в користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.
Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням позивач не надавала.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.
Зі змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму ВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сімї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сімї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сімї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. (Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16).
Частиною 3 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Частиною 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місцем проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
В силу ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається по місцю проживання батьків.
Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про те, що позов в цій частині слід задовольнити, оскільки відповідач ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживають протягом тривалого часу без поважних причин, а вказане порушує права та інтереси позивача щодо володіння та розпорядження належною їй власністю.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття з місця реєстрації відповідачів не підлягають задоволенню з таких підстав.
Системний аналіз ст. ст. 16, 319, 321 ЦК України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тому дане рішення суду є підставою для зняття відповідачів з місця реєстрації.
За таких обставин суд, керуючись ст. ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, ст. 150, ст. 167 ЖК України, ст. ст. 328, 334, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», -
ВИРIШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Служба у справах дітей Піщанської райдержадміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з місця реєстрації - задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Вінницького апеляційного суду через Піщанський районний суд Вінницької області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: