Літинський районний суд Вінницької області
Справа № 137/249/18
"01" листопада 2019 р.
Літинський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1 секретаря судових засідань ОСОБА_2 розглянувши у підготовчому судовому засіданні в смт.Літин кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за 12017020210000346 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Бушинка Тиврівського району Вінницької області, жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, освіта вища, не працюючої, вдови, раніше не судимої, за ст.191 ч.2 КК України, -
за участю прокурора ОСОБА_4 обвинуваченої ОСОБА_5 захисника адвоката ОСОБА_6 представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8
Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_3 , відповідно до наказу № 3 від 04.06.2011 голови правління громадської організації добровільного садово-городнього об'єднання громадян «Іва», з 01.06.2011 прийнята на посаду бухгалтера зазначеної організації з посадовим окладом 941 гривні, та відповідно до п. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будучи наділена та маючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, тобто відповідно до ст. 18 КК України, являючись службовою особою, а також, як посадова особа юридичної особи приватного права - суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», вчинила привласнення ввіреного їй майна, за наступних обставин. ОСОБА_3 , обіймаючи посаду бухгалтера ГО ДСГОГ «Іва», виконуючи обов'язки, передбачені Типовим положенням про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 № 59 , а саме, забезпечує дотримання на ГО ДСГОГ «Іва» вимог бухгалтерського обліку, проводить всі нарахування заробітної плати працівникам, відповідає за ведення поточного обліку членських внесків, складає і подає у встановлені строки фінансову звітність, веде чіткий облік фінансової документації, забезпечує повне та достовірне відображення інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, тощо. Відповідно до Розділу ІІІ Статуту ГО ДСГОГ «Іва» затвердженого протоколом загальних зборів ГО ДСОГО «ІВА» № 1 від 22.03.2001, п. 16 «Членом садово-городнього об'єднання може бути громадянин України, що проживає у м. Вінниця чи області, який досяг 18-ти річного віку, має земельні ділянки в об'єднанні загальною площею до 0,12 га. Встановлені щорічні внески сплачує за кожну сотку земельної ділянки», п. 18 «Кожний вступник в члени об'єднання вносить вступні, членські, цільові внески незалежно від того, приватизована чи неприватизована земельна ділянка. Стає членом об'єднання після сплати всіх внесків», п.п. «Ж» п. 20 «член об'єднання зобов'язаний своєчасно сплачувати вступні, членські та цільові внески в розмірах і в строки, встановлені зборами уповноважених об'єднання». Так, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді бухгалтера ГО ДСГОГ «Іва», будучи наділеною обов'язком ведення поточного обліку сплати членських внесків та інших платежів членами організації, у період часу із 01.01.2016 по 31.05.2017 приймала від членів громадської організації грошові кошти у вигляді членських внесків та інших платежів, про що в касових книгах готівкових коштів у вигляді членських внесків робила відповідні записи. Надалі, з метою реалізації свого єдиного злочинного наміру, спрямованого на привласнення грошових коштів ГО ДСГОГ «Іва», діючи з єдиним умислом на привласнення членських внесків та з метою особистого збагачення, в 2016 році, перебуваючи в адміністративній будівлі ГО ДСГОГ «Іва», відповідно до прибуткового касового ордеру № 178, прийняла від ОСОБА_9 членський внесок на суму 68 гривень, видала останній корінець від прибуткового касового ордеру, поставивши у ньому власний підпис та засвідчивши відтиском печатки ГО ДСГОГ «Іва», однак запису у касовій книзі отримання членського внеску не зробила, таким чином обернувши кошти на власну користь, привласнила їх. У подальшому, продовжуючи свій злочинний умисел спрямований на незаконне обернення членських внесків на власну користь, протягом 2016 року, керуючись єдиним умислом отримала та привласнила членські внески на загальну суму 15597 гривень, що підтверджується прибутковими касовими ордерами. Шляхом не відображення в касових книгах готівкових коштів у вигляді членських внесків по 126 прибуткових касових ордерах на загальну суму 27160 гривень, ОСОБА_3 , зловживаючи своїм службовим становищем, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушила вимоги п. 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, в частині оприбуткування в повній сумі готівки в касу та п. 7 ст. 8 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерську та фінансову звітність в Україні» і частині відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, здійснила привласнення вказаних коштів, обернувши їх на власну користь, чим спричинила збитки громадській організації на зазначену суму. Таким чином, ОСОБА_3 , вчинила кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 191 КК України, тобто привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. В підготовчому судовому засіданні представник потерпілого надав заяву про відмову від обвинувачення та закриття кримінального провадження, оскільки з обвинуваченою примирились, завдана шкода відшкодована та претензій до обвинуваченої організація не має. Від обвинувачення відмовляються. Прокурор ОСОБА_4 не заперечив проти задоволення заяви і вважає, що справа може бути закрита, оскільки завдана шкода відшкодована та потерпілий відмовляється від обвинувачення. Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні просить кримінальне провадження закрити оскільки, шкода завдана потерпілому відшкодована. Одночасно зазначила, що ОСОБА_3 відносно потерпілої сторони була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого, тобто обвинувачується у вчиненні злочину за яким, відповідно до ч.1 ст. 477 КПК України кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення. Таким чином клопотання представника потерпілого підтримала та просила його задовольнити. Обвинувачена ОСОБА_3 в судовому засіданні просить справу закрити. Заслухавши думки учасників процесуальної дії, суд приходить до висновку про закриття кримінального провадження з огляду на наступне. Відповідно до п.2 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадках встановлення підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.284 КПК України. Згідно ч. 4 ст. 26 КПК України, відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Положенням п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (у редакції, чинній до 10 січня 2019 року) було визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого, в тому числі, й ст. 191 КК України, якщо воно вчинене особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. Законом України від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII«Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який набрав чинності 11 січня 2019 року, внесено зміни до КПК та виключено п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК. Загальне правило щодо дії кримінального процесуального закону в часі відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК передбачає, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Як вбачається, виникла ситуація, коли кримінальне провадження, розпочате за процедурою приватного обвинувачення, а на момент подачі до суду заяви потерпілого про відмову від обвинувачення таке кримінальне правопорушення було виключено з обсягу поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення тому слід виходити із загальних положень КПК з урахуванням завдань кримінального провадження, засад верховенства права та диспозитивності, а також дотримуючись балансу публічних та приватних інтересів і загальної справедливості судового провадження. Статтею 2 КПК передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №288/1158/16 вказано на те, що «критерієм розмежування кримінальних проваджень у формі приватного та публічного обвинувачення є зумовлене характером і наслідками протиправного діяння співвідношення публічного і приватного інтересу як об'єктів кримінально-правового захисту. Від такого співвідношення залежать передбачені законом способи вирішення конфлікту між винним і потерпілим, у тому числі можливість його розв'язання без застосування заходів кримінальної репресії. Попри суспільну небезпечність кримінальних правопорушень приватного обвинувачення, як і будь-яких інших злочинів, їх визначальною ознакою є домінування приватного інтересу над публічним, яке надає вирішального значення волевиявленню потерпілого для притягнення чи непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Головна ідея запровадження цієї особливої кримінальної процедури у правову систему України полягає в тому, що законодавець надає пріоритет свободі особистості у царині, яка віддана на розсуд індивіда і не може бути об'єктом втручання держави. Злочини, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення, завдають шкоди головним чином інтересам окремих осіб, здебільшого, не є тяжкими і зумовлені локальними конфліктами, їх небезпека для держави й суспільства не є значною, а порушені права потерпілих можуть бути ефективно захищені як за допомогою кримінально-правових механізмів, так і в альтернативний спосіб. Завдана цим особам шкода зазвичай не має непоправного характеру, і становище, яке вони мали до вчинення посягання, може бути поновлено, в тому числі, шляхом порозуміння, примирення, компенсації й іншим чином без застосування встановлених державою заходів примусу. У цих випадках, які є винятками із засади публічності, законодавець надає потерпілому можливість вибору одного з альтернативних варіантів поведінки у відповідь на вчинення щодо нього кримінального правопорушення: ініціювати перед компетентними органами притягнення винного до кримінальної відповідальності; врегулювати кримінально-правовий спір на основі взаємного порозуміння; не вдаватися до жодних дій. Обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження. Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до частини першої статті 477 КПК може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом сьомим частини першої статті 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством). Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв'язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у статті 26 КПК і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом». Системний аналіз приписів ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 та ст. 477 КПК з урахуванням наведених положень у постанові Великої Палати Верховного Суду свідчить, що волевиявлення потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення є вирішальним у питаннях щодо початку та припинення (закриття) такого провадження. Виникнення у потерпілого права відмови від обвинувачення у такому провадженні нерозривно пов'язане із моментом реалізації початку досудового розслідування, і кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості обмеження названого права потерпілого в цьому провадженні. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3). У Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд вказав, що із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5). У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) від 23 вересня 1998 року (п.54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія». Отже, позбавлення сторони потерпілого під час судового провадження наявного в нього з початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення права на відмову від обвинувачення, шляхом звуження поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення (виключення п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК), не відповідатиме принципу правової визначеності як складової вимоги верховенства права. Так, законодавчі зміни в частині проваджень у формі приватного обвинувачення та, відповідно, обмеження права потерпілого на відмову від обвинувачення має базуватися на наданні можливості останньому передбачати наслідки своєї поведінки. Тобто, потерпілий, який ініціював провадження у справі приватного обвинувачення та вже набув права на відмову від обвинувачення, повинен мати чітке розуміння наслідку змін законодавчого регулювання щодо своїх прав, а саме чи вправі буде він відмовитися від обвинувачення з метою закриття такого провадження щодо особи, яка була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. Таким чином, в умовах аналізованих змін кримінального процесуального закону з урахуванням вищенаведеного і вимог ч. 1 ст. 8 КПК про те, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає обґрунтованим надання у цьому кримінальному провадженні пріоритету застосування положень ст. 8, ч. 4 ст. 26 КПК перед приписами ч. 1 п. 5 КПК. Дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши учасників судового розгляду, суд вважає, що клопотання представника потерпілого про закриття кримінального провадження на підставі відмови від обвинувачення підлягає до задоволення. В справі наявні докази про понесення процесуальних витрат за надання правової допомоги потерпілому, однак при закритті справи такі питання стягнення не вирішуюється і можуть бути в подальшому вирішенні в порядку цивільного судочинства. Долю речових доказів визначити відповідно до ст.100 КПК України. Керуючись ст.ст. 3,5, 100, 284, 314, 477 КПК України, ст. 191 КК України, суд,-
Заяву представника громадської організації «Добровільне садово-огороднє об'єднання громадян «Іва» ОСОБА_7 , задовольнити. Закрити кримінальне провадження № 12017020210000346 від 24.10.2017 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 191 КК України, у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Речові докази - 126 прибуткових касових ордерів залишити при матеріалах кримінального провадження. Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Літинський районний суд протягом семи днів з дня її проголошення.
С Суддя: ОСОБА_1