ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2019Справа № 910/8751/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Північгазресурс"
до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
про визнання договору недійсним.
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гукун Н.В.
Представники сторін:
від позивача - Кімлик І.В. (адвокат);
від відповідача - Печерний С.Л. (адвокат).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про визнання недійсним договору про закупівлю природного газу від 27.05.2019 №1905000385.
Вимоги позову мотивовані наявністю заборгованості у Відповідача перед іншими постачальниками природного газу, ніж Позивач, з огляду на що Відповідач не мав права з Позивачем цей договір укладати. Також заявлені вимоги Позивач мотивує тим, що договір не містить обов'язкової та істотної для такого виду договорів умови про перелік випадків, коли постачання природного газу може бути обмежено/припинено споживачу, та порядок такого обмеження/припинення.
Відповідач вимоги позову відхиляє, оскільки у правовідносинах за договором він не є споживачем природного газу, а є оптовим покупцем природного газу, тому положення Правил постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, на порушення яких при укладенні Договору посилається Позивач, на спірні правовідносини не поширюються. А щодо відсутності у Договорі згадуваної умови, то Відповідач вимоги відхиляє, так як за Законом України «Про ринок природного газу» дана умова не є істотною для укладеного між сторонами договору.
У відповіді на заперечення проти позову Відповідача, Позивач зазначає, що на його думку дані правовідносини підпадають під регулювання Правил постачання природного газу, а Відповідач, в частині закупівлі газу для власних потреб, є споживачем.
Відповідач натомість, відхиляючи доводи Позивача, наголошував, що закуповуваний газ використовувався ним для забезпечення власних потреб у господарській діяльності, а не просто власних потреб, як це робить звичайний споживач газу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у судових засіданнях, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
27.05.2019 між Позивачем, як Продавцем, та Відповідачем, як Покупцем, було укладено договір №1905000385 про закупівлю природного газу (далі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві протягом травня 2019 року - грудня 2019 року «Газове паливо (Природний газ для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та інших потреб)» (далі - Газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Газ на умовах визначених цим Договором.
Позивач стверджує, що Договір не містить необхідних істотних умов, а саме - переліку випадків, коли постачання природного газу може бути обмежено/припинено споживачу, та порядку обмеження/припинення, тобто, Позивач вважає, що його право, як Постачальника, порушено тим, що йому не забезпечено право зупинити постачання по причині наявності у Відповідача заборгованості перед постачальниками газу.
Крім цього, Позивач зазначає, що пунктом 3 розділу II Правил постачання природного газу, що затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2496 передбачено, що споживач має право укласти договір постачання природного газу з будь-яким постачальником за умови відсутності простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником, і дана умова Відповідачем не виконана - ним не було надано Позивачу підтвердження, що у Відповідача відсутня заборгованість перед постачальниками газу на момент укладання Договору. Навпаки, наголошує Позивач, що в своїх заявах в СМІ прес-служба Відповідача стверджує, що його стан катастрофічний і борг Відповідача за квітень-травень 2019 року перед постачальниками газу становить понад 4,1 млрд.грн. (новина від 14.06.2019, http://utg.ua/utg/media/news/2019/06/operator-gts-poperedzhae-pro-nadzvichajnu-situaciu.html, « 14 червня 2019 року, м. Київ - У зв'язку з дефіцитом коштів Укртрансгаз не має можливості вчасно розраховуватися за контрактами закупівель газу для власних виробничо-технологічних потреб (ВТВ). Заборгованість Укртрансгазу за березень-квітень перед постачальниками паливного газу складає 4,1 млрд грн. Як наслідок, деякі постачальники відмовляються надалі передавати визначені чинними контрактами обсяги газу. Залишкових об'ємів газу на ВТВ, які були закуплені за попередніми договорами, достатньо для забезпечення роботи ГТС лише до 24 червня.»).
Таким чином, на переконання Позивача, довідка (акт звірки розрахунків) є обов'язковим для укладення договору, при цьому Відповідач не надав і не надає документів, що свідчать про відсутність боргів перед його постачальниками газу, навпаки, у вказаній вище його заяві в СМІ прес-служба стверджує, що його стан катастрофічний і борг перед постачальниками газу на момент укладення оскаржуваного договору становить понад 4,1 млрд.грн.
З огляду на наведене Позивач стверджує, що Договір суперечить розділу II Правил постачання природного газу, що затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 №2496 в частині порядку укладення договору, а в частині узгодження істотних умов - договір не містить необхідних істотних умов передбачених Законом України «Про ринок природного газу» та пункту 3 розділу II Правил постачання природного газу, що затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015р. № 2496.
На переконання Позивача, Відповідач при наявності заборгованості перед постачальниками природного газу не мав права укладати Договір, і Договір суперечить вимогам ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», Постанові НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 «Про затвердження Правил постачання природного газу».
Судом встановлено, що відповідно до своєї преамбули, Договір сторони уклали керуючись Законом України «Про публічні закупівлі», Законом України «Про ринок природного газу» (далі - Закон) та за результатами проведення відкритих торгів предмету закупівлі «Газове паливо (Природний газ для забезпечення виробничо-технологічних потреб, власних потреб та інших потреб)».
Відповідно до преамбули Закону, та його Розділу І, дія даного Закону поширюється на правовідносини за Договором.
Так, згідно зі ст. 12 Закону, яка визначає правила постачання природного газу, постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Пункт 5 вказаної статті Закону передбачає, що договір постачання повинен містити такі істотні умови:
1) обов'язок постачальника забезпечити споживача всією необхідною інформацією про загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов'язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з таким постачальником шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті постачальника;
2) обов'язок постачальника забезпечити споживача інформацією про обсяги та інші показники споживання природного газу таким споживачем на безоплатній основі;
3) обов'язок постачальника повідомити споживачу про намір внесення змін до договору постачання природного газу в частині умов постачання до початку дії таких змін та гарантування права споживача на дострокове розірвання договору постачання, якщо нові умови постачання є для нього неприйнятними;
4) обов'язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати з метою уникнення дискримінації;
5) обов'язок постачальника забезпечити споживача прозорими, простими та доступними способами досудового вирішення спорів з таким постачальником;
6) порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Отже, всупереч твердженням Позивача, Закон не передбачає, що договір постачання повинен містити таку «істотну» умову, як «перелік випадків, коли постачання природного газу може бути обмежено/припинено споживачу, та порядку обмеження/припинення».
Стаття ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Отже, оскільки наведена Позивачем умова про «перелік випадків, коли постачання природного газу може бути обмежено/припинено споживачу, та порядку обмеження/припинення» не є істотною для даного виду Договору відповідно до ст. 12 Закону, і оскільки сторони відповідно до ст. 626-628 ЦК України при укладенні Договору не досягли згоди про її включення у Договір, то відсутність даної умови у Договорі не суперечить Закону і не порушує права Позивача, про що він стверджував, оскільки Законом не передбачено обов'язкового забезпечення йому в Договорі права зупинити постачання по причині наявності у Відповідача заборгованості перед постачальниками газу.
Щодо тверджень Позивача, що при укладенні Договору Відповідачем, як «споживачем» природного газу, було порушено умови розділу II Правил постачання природного газу, що затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила), а саме, що:
- Відповідач, як споживач, мав право укласти договір постачання природного газу з будь-яким постачальником за умови відсутності простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед діючим постачальником, але така заборгованість існувала;
- для укладення договору постачання природного газу Відповідач, як споживач, не надав Позивачу, як постачальнику, довідку (акт звірки розрахунків) про відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений газ перед діючим постачальником за поставлений природний газ, підписану діючим постачальником (за його наявності);
- Договір постачання природного газу повинен містити такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду договору, та зокрема умову, про перелік випадків, коли постачання природного газу може бути обмежено/припинено споживачу, та порядок обмеження/припинення,
тобто, щодо того, що Позивач відносить Відповідача до «споживачів» природного газу, і тому вважає, що Відповідачем, як споживачем, при укладенні Договору було порушено викладені вище умови, а відтак, і права Позивача на вимогу до Відповідача щодо дотримання цих обов'язкових умов, суд зазначає наступне.
Так, Законом визначаються правові засади функціонування ринку природного газу України, до суб'єктів якого вказаним Законом, зокрема, віднесено оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи, оператора газосховища, оператора установки LNG, замовника, оптового продавця, оптового покупця, постачальника та споживача.
Згідно з положеннями статті 1 Закону:
- оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);
- споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Отже, виходячи з наведеного тлумачення термінів, які використовуються у Законі, основною ознакою споживача є наявність укладеного з постачальником природного газу договору постачання природного газу для власних потреб або використання його в якості сировини.
Одночасно, Законом введено поняття «оптовий покупець» - суб'єкт господарювання, який придбаває природний газ на підставі договору купівлі-продажу не для власного споживання та «оптовий продавець» - суб'єкт господарювання, який реалізує природний газ оптовому покупцю або постачальнику на підставі договору купівлі-продажу.
Так, згідно з ч. 1 ст. 20 Закону, оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу.
Оператор газотранспортної системи, відповідно до положень частини 7 ст. 22 Закону придбаває енергоресурси, необхідні для здійснення своєї господарської діяльності, у недискримінаційний і прозорий спосіб та на ринкових умовах.
Взаємовідносини Оператора газотранспортної системи із суб'єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи визначає Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27824 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до положень розділу І Кодексу ГТС прямий споживач - споживач, об'єкти якого приєднані безпосередньо до газотранспортної системи, а відповідно до ст. 1 Закону споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Натомість, відповідно до положень п. 10 розділу XIII Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи для забезпечення власної господарської діяльності (у тому числі для балансування, власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат) (далі - ВТВ) придбаває природний газ у власника природного газу (у тому числі - у газовидобувного підприємства, оптового продавця, постачальника) на загальних підставах та ринкових умовах.
Отже, виходячи з наведеного тлумачення термінів, які використовуються у Кодексі ГТС, відмінність оператора газотранспортної системи від споживача у частині «використання газу для власних потреб» полягає в тому, що споживач використовує газ власне для себе, тоді як оператор використовує його для власних потреб у забезпеченні власної господарської діяльності (для балансування, для власних виробничо-технічних потреб, покриття витрат та виробничо-технологічних витрат).
Тобто, оператор газотранспортної системи має право вільно обирати джерела закупівлі природного газу для забезпечення господарської діяльності в тому числі для покриття фактичних втрат і виробничо-технічних витрат природного газу.
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу XIV Кодексу ГТС, передача природного газу, поданого в газотранспортну систему, між двома портфоліо балансування замовників послуг транспортування здійснюється шляхом надання оператору газотранспортної системи торгових сповіщень на відчуження чи набуття природного газу, що були надані оператору газотранспортної системи по відношенню до однієї газової доби.
Замовник послуг транспортування має право надавати торгове сповіщення виключно після набуття/відчуження права власності на такий обсяг (об'єм) природного газу за договором купівлі-продажу природного газу (або іншою цивільно-правовою угодою) іншому замовнику послуг транспортування у відповідну газову добу на віртуальну торгову точку.
Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС віртуальна торгова точка (віртуальна точка, на якій відбувається передача природного газу) (даний термін також використовується у п. 3.1 Договору) - це точка в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням, у якій замовники послуг транспортування можуть здійснювати передачу природного газу, поданого до газотранспортної системи, на щоденній основі згідно з вимогами цього Кодексу.
З наведеного суд доходить висновку, що суб'єкти ринку природного газу, які уклали договір купівлі-продажу природного газу та на його виконання здійснюють приймання-передачу природного газу у віртуальній торговій точці (віртуальній точці, на якій відбувається передача природного газу), є відповідно оптовим покупцем та оптовим продавцем, тобто, застосовуючи це до правовідносин за Договором, оскільки Відповідач для забезпечення покриття виробничо-технологічних витрат закуповує природний газ на підставі Договору, то в такому випадку в розумінні Закону та Кодексу ГТС, Оператор газотранспортної системи не є «споживачем», як це доводить Позивач.
Натомість, Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, на порушення яких Відповідачем при укладенні Договору посилається Позивач, регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи, тобто дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС, та не поширюється на відносини між оптовим покупцем (Відповідачем) та оптовим продавцем (Покупцем).
Також, наведений вище висновок викладений у офіційному роз'ясненні НКРЕКП на запит Позивача стосовно ситуації, яка стала підставою для подання даного позиву (копію запиту та роз'яснення залучено до справи).
З огляду на наведене, оскільки дія указаних правил на правовідносини між Позивачем та Відповідачем, як між оптовим продавцем та оптовим покупцем, які уклали Договір, не поширюється, то твердження Позивача про наявність у Відповідача, як у споживача, обов'язку дотримуватись вказаних Правил, суд вважає неправомірним.
Підставою недійсності правочину, як зазначено в ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Отже, підсумовуючи наведене, Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Договір в момент його укладення суперечив Закону, а також суд встановив, що при укладенні даного Договору на сторін, як на оптового продавця та оптового покупця, які уклали Договір, не поширювалась дія Правил, а отже, сторони не були зобов'язані дотримуватися їх умов при укладенні договору, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наведених Позивачем обґрунтувань.
Інші доводи та заперечення сторін, не описані і не відхилені судом вище у рішенні, судом також розглянуті і відхиляються усі разом у сукупності як такі, що на результат вирішення спору (відмову у позові з наведених вище обґрунтувань) впливу не мають.
Окремо суд зауважує, що наведений Позивачем у позові опис правовідносин між ним і Відповідачем щодо виставлення останнім претензії по невиконанню умов Договору, та загалом - питання між Позивачем та Відповідачем щодо належного або неналежного виконання умов Договору та наслідки цього - не є предметом даного спору і не досліджувалися судом, тому правова оцінка ним не надається, зокрема, оскільки як підставу недійсності Договору Позивачем наведено інші обставини, які і досліджувалися судом.
Понесені Позивачем судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 31.10.2019
Суддя Р.Б. Сташків