ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.10.2019Справа № 910/11858/19
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Приходька, 141)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Тверська, 5)
про стягнення 199 419,24 грн,
Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 199 419,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № ПВРЗ (ВМТП-18.703)ю від 31.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2019 прийнято позовну заяву до, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
23.09.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 06.09.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (постачальник) був укладений договір поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.703)ю (надалі також - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у замовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов цього Договору.
Пунктами 1.2-1.7 договору визначені:
- найменування товару: рамка бокова, балка надресорна.
- кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації № 1, яка додається до даного Договору (Додаток № 1).
- виробник товару: Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод".
- рік виготовлення: 2018р.
- обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
- вантажоодержувач та платник товару є філія «Панютинський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
За приписами п.п. 3.1-3.4 договору, ПОКУПЕЦЬ оплачує поставлений ПОСТАЧАЛЬНИКОМ ТОВАР за ціною вказаною у Специфікації № 1 (Додаток №1).
Ціни в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України.
Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Ціна цього договору становить: 3 876 000,00 грн. (три мільйони вісімсот сімдесят шість тисяч гри. 00коп.) з урахуванням ЦДВ 20% 646 000,00 грн. (шістсот сорок шість тисяч грн. 00 коп.)
Як встановлено у п. 4.2 договору, ПОКУПЕЦЬ оплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ кожну прийняту партію ТОВАРУ не пізніше 10 банківських днів з дати поставки ТОВАРУ ПОКУПЦЮ, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання ПОСТАЧАЛЬНИКОМ належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, Товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, Акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений ТОВАР та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
Відповідно до п. 5.1.4 договору датою поставки ТОВАРУ вважається день підписання ПОКУПЦЕМ або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на залізничній накладній про приймання до перевезення.
Згідно з п. 7.3 договору ПОКУПЕЦЬ за даним договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну оплату ПОКУПЕЦЬ сплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості ТОВАРУ.
Даний Договір набирає чинності з моменту підписання Його сторонами і діє до « 31» грудня 2018 року, а в частині розрахунків - до повного виконання. (п. 10.1 договору)
Згідно зі Специфікацією № 1 до договору загальна сума вартості товару становить 3 876 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними № КСЗ-0001104 від 12.11.2018 на суму 1 140 000,00 грн, № КСЗ-0001105 від 12.11.2018 на суму 1 368 000,00 грн, № КСЗ-0001106 від 12.11.2018 на суму 1 368 000,00 грн, а також актами прийому-передачі № 19 від 12.11.2018, № 20 від 12.11.2018 та № 21 від 12.11.2018, та податковими накладними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на 24.01.2019 оплата за поставлену продукцію не здійснена, що є порушенням умов договору, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 70 078,08 грн інфляційних, 18 477,06 грн 3% річних та 110 864,10 грн пені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар загальною вартістю 3 876 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № КСЗ-0001104 від 12.11.2018 на суму 1 140 000,00 грн, № КСЗ-0001105 від 12.11.2018 на суму 1 368 000,00 грн, № КСЗ-0001106 від 12.11.2018 на суму 1 368 000,00 грн, актами прийому-передачі № 19 від 12.11.2018, № 20 від 12.11.2018 та № 21 від 12.11.2018, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.
Крім того, позивачем подано зареєстровані в ЄРПН податкові накладні №№ 6, 7, 8 від 12.11.2018.
Відповідно до п. 4.2 договору, ПОКУПЕЦЬ оплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ кожну прийняту партію ТОВАРУ не пізніше 10 банківських днів з дати поставки ТОВАРУ ПОКУПЦЮ, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання ПОСТАЧАЛЬНИКОМ належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, Товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, Акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений ТОВАР та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
Як встановлено судом, поставка товару за договором відбулася 12.11.2018, а податкові накладні №№ 6, 7, 8 від 12.11.2018 зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних 28.11.2018, тому оплата товару мала бути здійснена відповідачем до 28.11.2018 включно.
Як зазначає позивач, станом на 24.01.2019 оплата за поставлену продукцію не здійснена, тому у позивач просить стягнути з відповідача на його користь 70 078,08 грн інфляційних та 18 477,06 грн 3% річних за загальний період прострочки виконання відповідачем своїх зобов'язань з 28.11.2019 по 24.01.2019.
Оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати товару у вказаний період, суд доходить висновку, що в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання належним чином.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення відповідача, яким є дата 29.11.2018, а не 28.11.2018, як уважає позивач.
Отже, здійснивши розрахунок інфляційних втрат за правильний період прострочення відповідача з 29.11.2018 по 24.01.2019 (самостійно визначена позивачем дата закінчення нарахування), судом встановлено, що розрахована сума співпадає з розрахованою позивачем, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Щодо стягнення 3% річних, то в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки за період прострочення відповідача з 29.11.2018 по 24.01.2019 з останнього на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 18 158,79 грн.
Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 28.11.2018 по 24.01.2019 у розмірі 110 864,10 грн.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Згідно з п. 7.3 договору ПОКУПЕЦЬ за даним договором несе наступну відповідальність: за несвоєчасну оплату ПОКУПЕЦЬ сплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості ТОВАРУ.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 108 952,77 грн. у зв'язку з неправильним визначенням позивачем початку періоду прострочення відповідача, яким є дата 29.11.2018, а не 28.11.2018, як уважає позивач.
При цьому згідно з запереченнями відповідача, викладеними у відзиві, позивачем невірно визначено кількість прострочених днів та кінцевий строк виконання грошового зобов'язання, оскільки 25.01.2019 він здійснив оплату за поставлений товар у повному обсязі.
Вказані заперечення розглянуті та відхилені судом, оскільки, по-перше, доказів на підтвердження здійснення оплати відповідачем не подано, а, по-друге, здійснені позивачем нарахування в будь-якому разі не охоплюють дату оплати, вказану відповідачем.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на адвоката у розмірі 40 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.
Крім того, за змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Такої правової позиції дотримується також Верховний Суд у постанові від 13.06.2019 у справі 924/632/18.
Однак, суд зазначає, що всупереч наведеним приписам законодавства позивачем не подано до суду доказів, які б підтверджували розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у обсязі 40 000,00 грн, в тому числі і доказів оплати вказаної суми адвокату, що свідчить про відсутність підстав для їх розподілу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, б.5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) 3% річних у розмірі 18 158 (вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн 79 коп., інфляційні у розмірі 70 078 (сімдесят тисяч сімдесят вісім) грн 08 коп., пеню у розмірі 108 952 (сто вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн 77 коп. та судовий збір в розмірі 2 957 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 85 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31.10.2019
Суддя Т. Ю. Трофименко