Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №815/6281/16
адміністративне провадження №К/9901/62036/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 у складі колегії суддів: Осіпова Ю.В., Бойка А.В., Єщенка О.В. у справі №815/6281/16 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Ярмошевича Дениса Вікторовича, третя особа - Одеська міська рада, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування запису і рішення,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Ярмошевича Д.В. (надалі по тексту - відповідач) щодо погашення запису про право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення відповідача індексний номер 30203655 від 24.06.2016 щодо скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та реєстрації права власності на вищевказані приміщення за територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради;
- вилучити відмітку про погашення в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 506,6 кв.м., яку внесено 24.06.2016 року державним реєстратором Ярмошевичем Д.В.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року визнано протиправними дії Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР Ярмошевич Д.В. щодо погашення запису про право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР Ярмошевич Д.В. індексний номер 30203655 від 24.06.2016, щодо скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення та підвал, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Вилучено відмітку про погашення в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 506,6 кв.м., який внесено 24.06.2016 року державним реєстратором Ярмошевичем Д.В.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду 11 липня 2018 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року скасовано, та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду 11 липня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що державним реєстратором прийнято до реєстрації заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2016 № 17412762 від особи, право якої вже було зареєстроване (тобто повторно) та ці суперечності між заявленим та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяжень, тому такі дії не відповідають вимогам п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки і цьому разі, державний реєстратор повинен був відмовити у здійсненні реєстраційної дії.
Також в касаційній скарзі вказано, що реєстрація права власності на підставі рішення суду про витребування майна є лише підтвердженням права власності на спірне майно, а не підставою його виникнення, оскільки, відповідно до ст. 387 ЦК України право на витребування майна з чужого незаконного володіння має саме власник майна.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що 10.12.2010 позивач ОСОБА_1 , на підставі нотаріального договору купівлі-продажу (реєстр.№6205), укладеного із ОСОБА_2 , набула право власності на нежитлові приміщення та підвал загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
21.09.2016 ОСОБА_1 стало відомо про те, що відповідачем - державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Ярмошевичем Д.В. було прийнято рішення від 24.06.2016, яким скасовано її право власності на нежитлові приміщення та підвал загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та одночасно зареєстровано право власності на вищезазначені приміщення за територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради.
Скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на ці спірні нежитлові приміщення та підвал загальною площею 506,6 кв.м. та державна реєстрація права власності за Одеською міською радою на ці ж приміщення відбулося на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 по справі №22-ц/785/1603/14, яким, в свою чергу, було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.08.2006, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ці нежитлові приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. (реєстр. №3651).
Також, абз.5 цього ж судового рішення було вирішено витребувати від ОСОБА_1 (як 6-го власника за період з 30.08.2006 по 10.12.2010) ці нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу загальною площею 506,6 кв.м. та вирішено передати їх територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Одночасно, абз.6 даного ж рішення апеляційного суду також було вирішено усунути і перешкоди в користуванні цими нежитловими приміщеннями шляхом виселення ОСОБА_1 з даних приміщень з їх передачею територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Дане рішення апеляційного суду не оскаржено та набрало законної сили.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що спірна нежитлова одноповерхова будівля літ. "Б-1" загальною площею 509 кв.м. (технічний паспорт від 13.11.2006), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 2007 року на праві комунальної власності належала територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.03.2007, яке, в свою чергу, було видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №757 від 14.12.2006.
Право власності за територіальною громадою було зареєстровано 26.04.2007 Комунальним підприємством "Одеське МБТІ та РОН", що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.04.2007 №14381475.
Однак, в процесі оформлення територіальною громадою м.Одеси в особі Одеської міської ради права власності на спірні нежитлові приміщення, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.05.2006 (справа №9/97-06-2908) було визнано право власності на ці ж приміщення за СПД ОСОБА_3 , який, в свою чергу, користувався даними приміщеннями ще з 2003 року на підставі договору оренди від 02.03.2003 та в період дії оренди самовільно (т.б. без будь-яких дозвільних документів) здійснив їх реконструкцію (поліпшення).
Далі ОСОБА_3 , одразу ж після свого набуття у червні 2006 р. права власності, вже у серпні 2006 року, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 30.08.2006 (реєстр.№3651) продав спірні нежитлові приміщення ОСОБА_4 , який, в свою чергу, вже у вересні того ж року, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 08.09.2006 (реєстр.№3875) продав ці приміщення ОСОБА_5 , який, в свою чергу, в січні 2007 р., на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 25.01.2007 (реєстр.№У-7) продав цю нерухомість ОСОБА_6 , яка, в свою чергу, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 25.04.2007 (реєстр.№2346) продала ці спірні приміщення ОСОБА_7 , який, в свою чергу, у червні 2010 року подарував їх ОСОБА_2 (договір дарування від 14.06.2010, реєстр.№3009), який, в свою чергу, на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 10.12.2010 (реєстр.№6205) продав ці приміщення вже позивачці - ОСОБА_1 .
Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006 (по справі №9/97-06-2908) було скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006, на підставі якого за ОСОБА_3 було визнано право власності на ці приміщення та справу направлено на новий розгляд до того ж Господарського суду, який, в свою чергу, при повторному розгляді цієї справи, своєю ухвалою від 24.01.2007 залишив позов ОСОБА_3 без розгляду.
Таким чином, перше відчуження спірних нежитлових приміщень 30.08.2006 на користь ОСОБА_4 фактично відбулося на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 05.05.2006, яке 18.10.2006 скасоване Вищим господарським судом України.
В подальшому, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 (по справі №22-ц/785/1603/14), з урахуванням обставин, встановлених постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006 (по справі №9/97-06-2908) та ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.01.2007, було визнано недійсним нотаріальний договір купівлі-продажу від 30.08.2006 (реєстр. №3651), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ці нежитлові приміщення, витребувано від ОСОБА_1 (як 6-го власника) ці нежитлові приміщення, вирішено передати їх належному (первісному) власнику - територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а також одночасно було вирішено усунути і перешкоди в користуванні цими нежитловими приміщеннями шляхом виселення ОСОБА_1 з даних приміщень з їх передачею територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у відання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Окрім того, апеляційним судом встановлено, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради, у відання якого були передані спірні приміщення, 07.05.2015 звертався до Апеляційного суду Одеської області із заявою про роз'яснення п.5 його рішення від 16.04.2014, який, в свою чергу, своєю ухвалою від 04.06.2015 (справа №22-ц/785/1603/14) задовольнив цю заяву та власне роз'яснив п.5 свого ж рішення від 16.04.2014, а саме вказав в резолютивній частині ухвали, що рішення суду (позовні вимоги) у формі витребування нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 506,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - є підставою для державної реєстрації права власності відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
24.06.2016 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої додав довіреність і копію паспорта свого представника, свідоцтво про державну реєстрацію, копію рішення Апеляційного суду Одеської області від 16.04.2014 (по справі №22-ц/785/1603/14) та копію ухвали Апеляційного суду Одеської області від 04.06.2015 (по справі №22-ц/785/1603/14).
Одночасно з прийняттям цього рішення, державний реєстратор, в той же день, керуючись приписами Інструкції користувача АРМ "Державний реєстр речових прав: Реєстрація", фактично "погасив" Реєстрі прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на ці приміщення. Конкретного (окремого) рішення про скасування державної реєстрації права власності на ці приміщення за ОСОБА_1 реєстратор не приймав, т.б. в даному випадку, фактично відбувся "перехід" права власності від позивача до територіальної громади міста.
Не погоджуюсь з вказаними діями та рішеннями державного реєстратора, позивачка, вважаючи себе добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, звернулася до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державним реєстратором прийнято до реєстрації заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2016 №17412762 без надання необхідних документів, які дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно або їх обтяжень, а тому такі дії не відповідає вимогам п.4 ч.1 ст.24 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки в цьому разі, державний реєстратор повинен був відмовити у здійсненні реєстраційної дії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що усі дії державного реєстратора (відповідача), пов'язані з прийняттям 24.06.2016 оскаржуваних рішень, були здійснені в межах наданих йому повноважень та відповідали вимогам діючого на той час законодавства, а тому відповідно, є правомірними.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про погашення державної реєстрації здійснювалось за заявою третьої особи, на користь якої витребувано майно з володіння позивача.
Суд зазначає, що визнання протиправними і скасування рішень щодо скасування державної реєстрації прав на об'єкт нерухомості є захистом прав позивача.
При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц).
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особами, на користь якої витребувано це майно. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а.
За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду 11 липня 2018 року скасувати.
Провадження у справі № 815/6281/16 закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук