Іменем України
31 жовтня 2019 року
Київ
справа №160/7699/18
адміністративне провадження №К/9901/14367/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року (суддя Барановьский Р.А.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (колегія суддів: Чепурнов Д.В., Сафронова С.В., Мельник В.В.) у справі № 160/7699/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністратвиним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_2 , викладене у рішенні від 21 червня 2018 року та визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення її пенсії протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, представник позивача, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що пенсія позивачу призначена, проте зупинено виплату у зв'язку з її виїздом на постійне проживання в Ізраїль. Проте звернувшись з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії відповідачем безпідставно відмовлено. Вказує, що заява про поновлення виплати пенсії повністю відповідає Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, заява може подаватись уповноваженим представником, а надання інших документів є необов'язковим. Вважає, що до спірних правовідносин не повинні застосовуватися строки звернення до суду, оскільки право має бути відновлене з часу прийняття рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 проживала на території України та отримувала пенсію за віком.
19 січня 2004 року позивач виїхала з України за кордон на постійне місце проживання з постановкою на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
11 червня 2018 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення позивачу виплати пенсії.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №451/03-09/26 від 21.06.2018 року повідомило позивача, що для розгляду заяви по суті та прийняття відповідного рішення щодо поновлення виплати пенсії необхідно звернутись із відповідною заявою безпосередньо до Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та надати документи, у відповідності до Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким і погодився апеляційний суд, виходив з того, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Проте позивачем не додано заяву позивача про поновлення виплати пенсії, оформленої відповідно до вимог Порядку № 22-1. При цьому рішення про поновлення або відмови у поновленні виплати пенсії стосовно позивача, станом на момент звернення позивача до суду, не приймалось. Вказує, що відповідачем роз'яснено, що у зв'язку з відсутністю необхідних документів для поновлення виплати пенсії позивачу, пенсійний орган, повідомив заявника про те, які документи необхідно подати додатково.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, колегія суддів доходить висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи до ГУПФУ в Дніпропетровській області 11.06.2018 звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем. За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд касаційної інстанції вважає безпідставним.
Згідно п. 2.8 Порядку при поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).
Колегія суддів звертає увагу, що додаткові документи можуть надаватися, а не є обов'язковими, оскільки пенсія позивачу вже була призначена.
Відтак, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не дотримано форми звернення за поновленням пенсії, та вказує, що наведені підстави відмови у поновленні пенсії є протиправними.
Також колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має звернутись із заявою, встановленої Порядком № 22-1 форми, оскільки це є надмірний формалізм та призводить до затягування поновлення порушеного права позивача на відновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Стосовно строку, з якого пенсію позивачу слід поновити, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Колегія суддів вказує, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення строків звернення до суду та наслідки їх пропущення. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а та від 18.09.2018 у справі №199/5647/17 та ін.
Позовна заява направлена до суду 11.10.2018, що підтверджується відбитком поштового штампа на конверті, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права (11.06.2018), отже, позов підлягає задоволенню від дати звернення до органу ПФУ - з 11.06.2018.
Проте позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 10.04.2018 слід залишити без розгляду.
А в задоволенні позову в частині вимог за період з 11.04.2018 по 10.06.2018 слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до органу ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.
Стосовно позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, колегія суддів вважає їх передчасними, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 341, 349, 351, 355 КАС України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код 21910427) провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 11 червня 2018 року з проведенням індексації.
Позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року по 10 квітня 2018 року залишити без розгляду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук