3 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Мазурка В.А., Перепічая В.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, виконавчого комітету Ленінської районної у місті Полтаві ради про визнання рішення неправомірним та встановлення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2008 року,
У грудні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, виконавчого комітету Ленінської районної у місті Полтаві ради про визнання рішення неправомірним та встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Зазначала, що вона є власником 161/300 частин будинку АДРЕСА_1, власником іншої частини є відповідач.
15 липня 2003 року виконавчий комітет районної у місті Полтаві ради прийняв рішення за № 241 про поділ земельної ділянки, що розташована за вказаною адресою, відповідно до якого їй виділено 501 кв.м земельної ділянки, а ОСОБА_7 - 433 кв. м земельної ділянки.
Посилаючись на те, що такий поділ земельної ділянки не враховує фактичного порядку користування, що існував раніше, у зв'язку з чим в'їзд з вулиці Новаторської, який раніше був у спільному користуванні перейшов у користування відповідача, що позбавляє її можливості обслуговувати надвірні споруди, ОСОБА_6 просила визнати рішення виконавчого комітету неправомірним та встановити порядок користування спірною земельною ділянкою відповідно до варіанту судово-технічної експертизи, за яким двір та в'їзд з вулиці Новаторської залишається у спільному користуванні.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2008 року, позов задоволено. Визнано рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Полтаві ради № 241 від 15 липня 2003 року неправомірним. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до висновку судово-технічної експертизи № 233 від 29 липня 2005 року за яким виділено ОСОБА_6 у користування земельну ділянку площею 469 кв. м, у тому числі під частиною жилого будинку «А-1», сараєм «Б», погрібом «Г», вбиральнею «Д», огорожею «№1», виділено ОСОБА_7 у користування земельну ділянку площею 401 кв.м, у тому числі під частиною жилого будинку «А-1», сараєм «В», вбиральнею «в», огорожею «№1», водопроводом «№2», у спільному користуванні сторін залишено земельну ділянку площею 64 кв. м, для обслуговування надвірних споруд, що належать ОСОБА_6 встановлено земельний сервітут на земельній ділянці, яку виділено у спільне користування, та який полягає в праві проходу через земельну ділянку.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлений порядок користування земельною ділянкою не дозволяє обладнати окремі виїзди для кожного із співвласників, а тому необхідно визначити такий порядок користування земельною ділянкою, у якому в'їзд залишиться у спільному користуванні сторін.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
Судом установлено, що відповідно до договору дарування від 7 вересня 2002 року ОСОБА_6 належить 161/300 частин будинку АДРЕСА_1, інші 139/300 частин зазначеного будинку відповідно до договору дарування належать ОСОБА_7, будинок з надвірними спорудами розташований на земельній ділянці, площею 934 кв. м.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_7 посилався на те, що він став власником частини будинку у 2002 року, на той час між попередніми власникам був встановлений фактичний порядок користування спірною земельною ділянкою, по всій довжині земельної ділянки весь час була встановлена огорожа й ніякого проїду не було, з боку частини будинки позивачки є прохід яким вона до теперішнього часу користується без будь-яких перешкод. Залишення частини земельної ділянки у спільному користуванні для облаштування проїзду неможливе, оскільки потягне за собою пошкодження дерев, водогону, віконець та газових труб.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
У порушення зазначених вимог цивільного процесуального законодавства суд, заперечень ОСОБА_7 належним чином не перевірив; не встановив і не зазначив у рішенні чи був фактично встановлений порядок користування спірною земельною ділянкою між попередніми власниками будинку, чи дотримувалися його теперішні власники тобто сторони по справі, чи можливе облаштування проїзду на виділеній у спільне користування частині земельної ділянки без пошкодження елементів будівлі; належним чином не вмотивував свого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, не навів відповідних доказів на підтвердження такого висновку.
Всупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
З урахуванням наведеного ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими і вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 березня 2008 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А. Мазурок
В.С. Перепічай