31 жовтня 2019 року м.Одеса справа № 420/4092/19
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, в якому просив суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати виплатити йому не отриману суму пенсійних виплат за період: 01.04.2018 по 30.06.2018 року у сумі 13068,00 грн., та за період з 01.09.2016 по 30.03.2018 року у сумі 74691,00 грн., загальна сума яких складає 87759,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є внутрішньо переміщеною особою, та перебуває на обліку в Балтському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Одеської області. Разом з тим, за період з 01.04.2018 року по 30.06.2018 рік та з 01.09.2016 року по 30.03.2018 рік відповідачем було припинено виплату йому пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи дії Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області незаконними та такими, що порушують його конституційні права, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 14.06.2018 року, як внутрішньо переміщена особа. Виплата боргу з 01.04.2018 по 30.06.2018 рік та з 01.09.2016 по 30.03.2018 рік в сумі 87759,00 грн. не проведена, оскільки відповідно до підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету міністрів України від 25.04.2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365», що набрала чинності 12.05.2018 року, передбачено, що суми соціальних виплат, які виплачуються за минулий період, виплачуються згідно окремого порядку. Разом з тим, окремого порядку щодо здійснення зазначених виплат не затверджено, в зв'язку з чим відповідач не має можливості виплатити заборгованість, а тому позов не підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 15.07.2019 року адміністративний позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 03.09.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) учасників справи.
Водночас, ухвалою від 03.09.2019 зобов'язано відповідача надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 в п'ятиденний строк з моменту отримання зазначеної ухвали.
Ухвалою суду від 30.09.2019 року без виходу до нарадчої кімнати замінено Балтське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області як відповідача по справі його правонаступником, а саме Головним Управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Позивач та представник відповідача до судового засідання не з'явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином та своєчасно, від позивача через канцелярію суду надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, від представником відповідача у відзиві містилося клопотання про розгляд справи без участі представника управління.
Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.
Дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 ), відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 з 17.10.2012 року є пенсіонером та був на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в центрально-міському районі м. Горлівки Донецької області. Згодом, як вбачається з заяви про виплату пенсії від 15.11.2014 року позивач став на облік в управлінні Пенсійного фонду України в м. Дзержинську. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач вважався переміщеною особою відповідно до довідки від 22.11.2014 року №1421000426.
Також судом встановлено, що позивач з 14.06.2018 року перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області, отримує пенсію за віком та є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 03.04.2018 № 0000506425 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 8-9).
17.07.2018 року Балтське ОУПФУ Одеської області у відповідь на звернення позивача надало лист №61/3-3, згідно якого повідомило, зокрема, що в виплатні відомості на липень 2018 року включений місячний розмір пенсії ОСОБА_1 в сумі 4356,00. Сформовані суми пенсійних виплат за минулі періоди: з 01.04.2018 по 30.06.2018 року в сумі 13068,00 (поточна доплата) та за період з 01.09.2016 по 30.03.2018 року в сумі 74691,00 грн. (відкладена доплата), які відповідно до пункту 15 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року №365 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 року) обліковуються в органі Пенсійного фонду та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Оскільки такий порядок не визначено питання виплат за минулі періоди буде розглянуто лише після його визначення. Таку ж інформацію надано ГУ ПФУ в Одеській області в листі від 10.04.2019 року №ЗУ-9196438 (а.с. 10-11).
Надаючи оцінку питаннями щодо правомірності невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2018 по 30.06.2018 року та з 01.09.2016 року по 30.03.2018 року відповідачем, суд виходив з наступного.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII від 20.10.2014 року, Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 (далі Порядок №365).
Згідно з положеннями Закону №1058-IV зобов'язання здійснювати облік пенсіонерів та проводити виплату призначених їм пенсійних виплат покладено на орган ПФУ за місцем реєстрації особи.
Згідно ч. 1 ст. 1 ст. 47 Закону України №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав невиплати виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Відповідно до ст. 49 Закону України №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Таким чином, жоден з випадків припинення виплати пенсії, визначених ст. 49 Закону № 1058 щодо позивача управлінням не застосовані та не доведені.
Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії.
Згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі - Закон № 1706), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки від 03.04.2018року № 0000506425.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509.
Пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Приписами ст. 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Приписами ч. 2 ст.46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Тому, не виплати позивачеві пенсії за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються, зокрема, територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Пунктом 12 Порядку №365 визначені підстави для прийняття рішення комісіями або органами, що здійснюють соціальні виплати щодо припинення таких виплат.
Згідно листів відповідача та його відзиву на позов, позивачу виплачується пенсія як внутрішньо переміщеній особі.
Відповідач не заперечує наявність недоотриманої позивачем пенсії за період з 01.04.2018 по 30.06.2018 року та з 01.09.2016 по 30.03.2018 року та посилається на той факт, що суми соціальних виплат за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку.
Суд вважає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих соціальних виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу Управління від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних йому сум соціальних виплат.
Відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України для виплати пенсії за минулий період, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Відповідно до ст. 46 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд вважає, що відповідачем, якій не здійснює виплату позивачу нарахованої йому пенсії, не дотримано вказаних вимог.
Статтею 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Не здійснюючи виплату пенсії позивачеві, яка йому нарахована, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності його бездіяльності у спірних правовідносинах.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позовної заяви було додано квитанцію №54 від 04.07.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704, 80 грн. (а.с.5) та відповідно до наданих усунень недоліків позивачем надано доплату судового збору у розмірі 172, 79грн. (а.с. 26).
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у загальному розмірі 877, 59 грн. з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Визнати бездіяльність Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не виплати суми пенсійних виплат за періоди з 01.04.2018 по 30.06.2018 року та з 01.09.2016 по 30.03.2018 року, в загальній сумі 87759,00 грн. - протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 не отриману суму пенсійних виплат за періоди з 01.04.2018 по 30.06.2018 року та з 01.09.2016 по 30.03.2018 року, в загальній сумі 87759,00 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83 ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 8 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму сплаченого ним судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 877, 59 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Суддя Іванов Е.А.
.