справа №1.380.2019.002748
24 жовтня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Грень Н.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,
представника відповідача Павліш О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення, -
31.05.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф45019-17-У від 09.08.2018 у розмірі 3129,44 грн;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0006795713 від 04.02.2019 у розмірі 7762,06 грн.
Позов обгунтований доводами про безпідставність спірних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Зазначено, що ОСОБА_1 з 05.10.1995 знаходиться на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, та у той же час, з липня 2013 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, у зв'язку з чим звільнена від сплати єдиного внеску за себе на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідач позов не визнав, 24.06.2019 долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено камеральну перевірку з питань несплати (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. За результатами перевірки на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було винесено рішення № 0006795713 від 14.02.2019 про застосування штрафних санкцій у розмірі 421,01 грн. (10% до 01.01.2015 року) та нараховано пеню у розмірі 7344,06 грн. (0,1% суми недоїмки), а також була надіслана вимога про сплату боргу і недоїмки № Ф 45019-17 від 09.08.2018 року про сплату 3129,44 грн.
05.07.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій позивач зазначила, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про ЄСВ, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком. Позивач вказує, що аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України в постанові К/9901/3362/17. Також, 20.03.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у справі № №805/2195/17-а, розглядав позов фізичної особи підприємця до управління Державної фіскальної служби в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача через невідшкодування йому помилково сплаченого ЄСВ. У рішенні суд зауважив, що, відповідно до ч. 4 ст. 4 закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування Верховний Суд також наголосив, що звільнення фізичної особи підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Представником відповідача 16.09.2019 подано до суду додаткові пояснення, у яких зазначено, що позивач з липня 2013 року є пенсіонером за віком. Проте, зі зворотнього боку облікової картки позивача по ЄСВ простежується те, що борг зі сплати ЄСВ у ОСОБА_1 виник ще до досягнення нею пенсійного віку, коли адмініструванням ЄСВ займався ПФУ, а у подальшому (з жовтня 2013 року) передано на адміністрування податковому органу уже з наявним у позивачки боргом по ЄСВ. Таким чином Головне управління ДФС у Львівській області вважає вимоги викладені в позовній заяві безпідставними, необгрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою судді від 05.06.2019 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 22.08.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 05.10.1995 знаходиться на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець, платник за основним місцем обліку.
З липня 2013 року ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 16.10.2013.
Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено камеральну перевірку з питань несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
За результатами перевірки на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено рішення № 0006795713 від 14.02.2019 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 421,01 грн (10% до 01.01.2015) та нараховано пеню у розмірі 7344,06 грн (0,1% суми недоїмки), а також була надіслана вимога про сплату боргу № Ф 45019-17 від 09.08.2018 про сплату 3129,44 грн.
Не погоджуючись із спірними вимогами з ЄСВ, а також із рішенням про застосування штрафних санкцій, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464- VI , єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI та підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з цим, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV).
Як встановлено статтею 1 вказаного Закону пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
За визначенням цієї ж статті пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно положень частини першої статті 9 Закону №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Законом України «Про пенсійне забезпечення» також визначені види пенсій, серед яких є і державна пенсія за віком.
Право жінок на пенсію за віком, що передбачене частиною першою статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XI від 05.11.1991 та частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 пов'язується, зокрема, з досягненням 55 років.
Також, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (ст. 114 Закону № 1058-IV).
Так, розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми законів та положення частини четвертої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV,є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим, застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків, набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску, та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак, визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства, не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»
У контексті внесених змін, слід відзначити, що запропонована редакція більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.
Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Відповідна правова позиція у подібній категорії спорів висловлена Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №814/779/17.
За такого правового регулювання, від сплати ЄСВ звільнені всі суб'єкти, які є пенсіонерами за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набули певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
Разом з тим судом встановлено, до 18.03.2013 року функція адміністрування ЄСВ покладалася на Пенсійний фонд України, відповідно ЄСВ сплачувався на його рахунки, потім ці суми розподілялися серед фондів соціального страхування.
З утворенням Міністерства доходів і зборів функцію адміністрування ЄСВ покладено на цей орган. Міністерство доходів і зборів та Пенсійний фонд України домовилися про продовження виконання ПФУ функцій з адміністрування на вересень 2013 року.
З 1 жовтня 2013 року Міністерство доходів і зборів розпочало адмініструвати ЄСВ. Після утворення Державної фіскальної служби і затвердження відповідного Положення від 21.05.2014 № 236, остання перебрала на себе повноваження з адміністрування ЄСВ.
Згідно даних інтегрованої картки ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску позивачці нараховані відповідні штрафні санкції та пеня, винесено оскаржене рішення та вимогу.
Судом з матеріалів справи встановлено, що додані позивачем до матеріалів справи платіжні доручення датовані тими числами, коли адмініструванням ЄСВ займався ще Пенсійний фонд України, та відповідно сплачені були саме на його рахунок. В свою чергу з жовтня 2013 року, адмініструванням ЄСВ займався податковий орган.
Судом встановлено, що позивач є пенсіонером за віком з липня 2013 року. Проте, зі зворотнього боку облікової картки позивача по ЄСВ простежується те, що борг зі сплати ЄСВ у ОСОБА_1 виник ще до досягнення нею пенсійного віку, коли адмініструванням ЄСВ займався ПФУ, а у подальшому (з жовтня 2013 року) передано на адміністрування податковому органу уже з наявним у позивачки боргом по ЄСВ.
Також, судом встановлено, що позивачем здійснювалися часткові сплати коштів на рахунок по ЄСВ (2017-2019рр.), які відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зараховувалися в рахунок сплати недоїмки у порядку календарної черговості її виникнення.
Таким чином, суд зважає на покликання позивача на те, що особа яка є пенсіонером отримує пенсію за віком, звільнена від сплати єдиного внеску за себе на підставі положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», однак, зауважує, що у даному випадку недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску у позивача виникла ще до досягнення нею пенсійного віку.
Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з ч.16 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своїх рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість дій відповідачів, а відтак, позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати відшкодуванню не підлягають
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Грень Н.М.
Повний текст рішення складено та підписано 30.10.2019.