28 жовтня 2019 року Справа № 280/4120/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146)
про визнання протиправною та скасування вимоги, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізької області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13 травня 2019 року № Ф-16257-56 у розмірі 21030,87 грн.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізької області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн.,
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізької області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 гривень.
Ухвалою суду від 28 серпня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику осіб), а справу призначено до розгляду на 18 вересня 2019 року.
Ухвалою суду від 28 серпня 2019 року у забезпеченні позову відмовлено.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 03 серпня 2009 року позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, як фізична особа-підприємець. Зазначає, що з грудня 2013 року ним не здійснюється підприємницька діяльність, не отримує дохід від такої діяльності та не надає податкову звітність. Так, з грудня 2013 року по 31 січня 2019 року позивач працював торгівельним агентом за трудовим договором, а підприємства на яких він працював сплачували внесок з його заробітку. Вважав, що був знятий з обліку платників податків та позбавлений статусу підприємця. В серпні 2019 року позивач отримав виклик державного/приватного виконавця від 25 липня 2019 року, з якого дізнався, що за ним числиться борг (недоїмка) в розмірі 21030,87 грн. Вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) на його адресу не надсилалась, акт перевірки з його участю не складався, а копію оскаржуваної вимоги він отримав від державного виконавця після запиту адвоката. 07 серпня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Вважає дії щодо нарахування недоїмки з єдиного внеску не відповідають чинному законодавству та є протиправними, у зв'язку з чим оскаржувана вимога підлягає скасуванню. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Відповідач позов не визнав, 20 вересня 2019 року надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№39132), в якому зазначає, що 23 січня 2017 року позивач подавав до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, а відтак ще у 2017 році усвідомлював, що являється фізичною особою-підприємцем та має визначені законом зобов'язання з подачі звітності та сплати податків і зборів. Щодо перебування з 2013 року позивача у трудових відносинах зазначає, що чинне законодавство в даному випадку не звільняє позивача від сплати єдиного внеску. З 01 січня 2017 року, у зв'язку з внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. Також, стосовно тверджень позивача про не направлення його адресу вимоги про сплату боргу (недоїмки) зазначено, про те Головним управлінням ДФС у Запорізькій області 16 травня 2019 року надіслало рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16257-56 від 13 травня 2019 року на адресу позивача як фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_2 . Поштовий конверт було повернуто до контролюючого органу за закінченням встановленого строку зберігання, а отже відповідно до чинного законодавства та Інструкції № 449 оскаржувана вимога вважається належним чином надісланою платнику єдиного внеску. З огляду на зазначене, просить у задоволенні заявлених позовних вимоги відмовити.
16 жовтня 2019 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№46284), в якому зазначає, що вимога, прийнята відповідачем є протиправною, винесена з порушенням порядку та строків її прийняття, не містить обов'язкової інформації в частині періодів та розрахунку нарахування єдиного внеску, прийнята за відсутності фактичного здійснення підприємницької діяльності, тобто відсутня підстава вимоги про сплату неіснуючого боргу.
У відповідності до пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дана справа є справою незначної складності, та згідно статей 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого статтею 258 КАС України.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до Свідоцтва серії В02 від 891236 про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13 жовтня 1999 року зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою 03 серпня 2009 року.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005733251 від 11 вересня 2019 року, ОСОБА_1 03 серпня 2009 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, 04 серпня 2008 року взята на облік до Мелітопольської об'єднаної державної податкової Головного управління ДФС у Запорізькій області, як платник єдиного внеску. Також в реєстрі міститься запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем за її рішенням від 07 серпня 2019 року №21010060006015017.
Як свідчать матеріали справи, 13 травня 2019 року Головне управління ДФС у Запорізькій області позивачу було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16257-56 на загальну суму недоїмки 21030,87 грн.
В серпні 2019 року позивач отримав виклик державного виконавця від 25 липня 2019 року, з якого дізнався, що за ним числиться борг (недоїмка) в розмірі 21030,87 грн.
На адвокатський запит від 19 серпня 2019 року про надання копії оскаржуваної вимоги в рамках виконавчого провадження № 59641560, державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Рибченко В.В. надано копію вимоги Головного управління ДФС у Запорізької області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 13 травня 2019 року №Ф-16257-56.
Позивач не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16257-56 від 13 травня 2019 року звернувся до суду із цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно частини 5 статті 9 Закону України № 2464-VI, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
За приписами пункту 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частина 16 статті 25 Закону України № 2464-VI).
В той же час, в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, з якого вбачається що станом на 13 травня 2019 року, тобто на час формування оскаржуваної податкової вимоги, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та тільки 07 серпня 2019 року після формування оскаржуваної податкової вимоги внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача під номером 21010060006015017.
Дослідивши матеріали справи та враховуючи вищенаведені норми, суд погоджується з позицією відповідача, що позивач як фізична особа-підприємець повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець.
Крім того суд погоджується з розрахунком єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,87 грн., наведеним відповідачем у відзиві на адміністративний позов.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем належним чином обґрунтовано суму боргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до статті 14 Закону України № 2464-VI, органи доходів і зборів зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до статті 25 цього ж закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду № 826/11623/16 від 11 вересня 2018 року, що відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Суд зазначає, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому законом порядку.
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач мав всі законні підстави для винесення вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-16257-56 від 13 травня 2019 року, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Приписами статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з відмовою в адміністративному позові, відповідно до вимог статті 139 КАС України, питання щодо судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги, - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 жовтня 2019 року.
Суддя Д.В. Татаринов