06 червня 2006 р.
№ 31/32
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивачів
- не з'явилися,
відповідача
- Шляєв І.В.,
прокуратури
- не з'явився,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу
ДП “Придніпровська залізниця»
на рішення
від 15.03.2006 господарського суду
Дніпропетровської області
у справі
№31/32
за позовом
прокурора Верхньодніпровського району в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради,
Верхньодніпровської районної ради
та Дмитрівської сільської ради
до
ДП “Придніпровська залізниця»
про стягнення
41031 грн. втрат сільськогосподарського виробництва
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2006 позов задоволено у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.
“ДП “Придніпровська залізниця» в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на безпідставне застосування судом ст.207 Земельного кодексу України та неправильне застосування ст.208 цього Кодексу, а також на порушення ст.ст.43, 56 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судом першої інстанції та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що:
Згідно акту, складеного у червні 2003р. комісією за участю представника відповідача проведено вибір земельної ділянки за рахунок пасовищ земельного запасу на території Дмитрівської сільської ради під кар'єр по забору ґрунту для будівництва шляхопроводу на перегоні Железнякове-Вільногірськ км. 98+636 та під'їзної автодороги до нього. Глибина розробки кар'єру не повинна перевищувати 2 м.
У відповідності до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.06.2005р., складеного головним державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель та протоколу від 21.06.2005р., відповідачем на території Дмитрівської сільської ради поблизу с. Посуньки самовільно зайнято земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,8278 га для розробки кар'єру по забору ґрунту при будівництві шляхопроводу. 21.06.2005р. винесено припис про усунення зазначеного порушення земельного законодавства.
Відповідно до акту про визначеня втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з відводом земельної ділянки, складеного комісією 26.06.2003р., визначено на підставі постанови КМ України від 17 листопада 1997р. №1279 «Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" згідно доданого розрахунку розмір відповідних втрат у зв'язку з вибором відповідачем земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення під кар'єр по забору ґрунту для будівництва шляхопроводу у сумі 41031,00 грн., які підлягають перерахуванню відповідачем на рахунок обласного - 24618,6 грн.; районного - 6154,65 грн. та місцевого - 24618,6 грн. бюджетів.
Оскільки відповідачем фактично зайнято земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,8278 га на території Дмитрівської сільської ради, яка ним використовувалась для розробки кар'єру по забору ґрунту при будівництві шляхопроводу, тобто для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, суд встановив наявність підстав для задоволення позову. Відповідачем не оспорювався у судових засіданнях розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва.
Однак, судом залишено поза увагою ту обставину, що згідно з ч.2 ст.207 Земельного кодексу України відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.
Згідно ч.1 ст.209 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам - 25 відсотків; районним радам - 15 відсотків; міським, сільським, селищним радам - 60 відсотків.
Отже, обов'язковою передумовою для подальшого відшкодування місцевим радам втрат сільськогосподарського виробництва земельним законодавством визначено попереднє вилучення (викуп) сільськогосподар-ських угідь у встановленому порядку для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.
Судом з посиланням на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.06.2005 встановлено факт самовільного зайняття та використання відповідачемземельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,8278 га в межах земель Дмитрівської сільської ради.
Відповідно до частин 1 та 3 ст.149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються ними з урахуванням вимог ст.150 цього Кодексу.
Відповідні повноваження сільських ради по вилученню земельних ділянок із земель комунальної власності передбачено ст.12 Земельного кодексу України.
Однак, судом не досліджувалися обставини наявності чи відсутності прийняття Дмитрівською сільською радою рішень про вилучення та про передачу відповідачу у тимчасове користування (оренду тощо) вищезгаданої земельної ділянки для несільськогосподарських потреб . Не надано судом також належної оцінки складеному у червні 2003р. акту вибору земельної ділянки, яким на замовника ( відповідача) покладається обов'язок оформити право користування земельною ділянкою, що неможливо здійснити без прийняття відповідного рішення Дмитрівською сільською радою.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судом обставин справи та наявність достатніх підстав для її передачі на новий розгляд.
Разом з тим, колегія відхиляє безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ст.208 Земельного кодексу України, оскільки цією статтею передбачено можливість звільнення юридичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва виключно за умов повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об'єкти і території природно-заповідного фонду, а в даному випадку відповідачем самовільно зайнято сільськогосподарські угіддя (пасовища) та не встановлено обставин їх повернення у стані, придатному для попереднього використання.
Не заслуговують на увагу також твердження скаржника про порушення прокурором та позивачами норм ст.56 Господарського процесуального кодексу України шляхом ненадіслання відповідачу доданих до позовної заяви документів, оскільки ст.64 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливість оскарження ухвали про порушення провадження у справі.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ДП “Придніпровська залізниця» задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2006 у справі №31/32 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун