18 жовтня 2019 року Справа № 280/3531/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)
про визнання протиправною та скасування вимоги
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Мелітопольського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про нарахування недоїмки в розмірі 15819,54 грн. Ф-52479-56 від 20 листопада 2018 року.
Ухвалою судді від 19 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 10 вересня 2019 року.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що на підставі наявної у Мелітопольському управлінні інформації ФОП ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою підприємцем з 14 грудня 2000 року та перебуває на загальній системі оподаткування. Позивач вказує, що не зазначено на підставі яких саме відомостей встановлено дану інформацію, оскільки згідно з наданого Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на запит ОСОБА_1 від 09 липня 2019 року № 24630062, станом на 09 липня 2019 року за відповідними критеріями пошуку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено.
В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№37336 від 10 вересня 2019 року), відповідно до якого зазначено, що відповідно до наявної у Мелітопольському управлінні ГУ ДФС у Запорізькій області інформації ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою- підприємцем 14 грудня 2000 року Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, номер державної реєстрації № 006564. В обліковій картці платника ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця зазначена адреса: АДРЕСА_2 . Вказує, що у Головному управлінні ДФС у Запорізькій області відсутні відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 . Отже, Позивач зареєстровай як фізична особа-підприємець у період з 14 грудня 2000 року по теперішній час.
Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
Податковим органом 20 листопада 2018 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №52479-56 на суму 15 819,54 грн.
На погоджуючись з вимогою №52479-56 позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 8 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі - Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за
проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчинила жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавала.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Як вже зазначалось, позивач не звертався до державного реєстратора із жодними заявами, а тому має свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане до 2002 року і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 не отримував.
Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01 липня 2010 року № 2390 (далі - Закон № 2390):
- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (пункт 2)
- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (пункт 3)
- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Закон № 2390 набув чинності 3 березня 2011 року, а тому з 3 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане позивачу до 2002 року, є недійсним.
Під час розгляду справи, судом здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005728957 від 10 вересня 2019 року, ОСОБА_1 не значиться в державному реєстрі, як фізична особа-підприємець
Відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у державному реєстрі, а також чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності виключає на переконання суду можливість нарахування ОСОБА_1 відповідачем заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.
Суд також враховує і вважає, що відповідач теж повинен був врахувати, що обставини припинення позивачем підприємницької діяльності виникли в момент набрання чинності новим законодавством, яке регулювало питання реєстрації фізичних осіб як суб'єктів підприємницької діяльності, а тому невчинення у 2004-2005 році всіх дій для остаточного позбавлення такого статусу не може бути підставою для нарахування у 2019 році недоїмки з єдиного соціального внеску.
Станом на винесення податковим органом вимоги про сплату боргу у ОСОБА_1 не дійсне свідоцтво про реєстрацію її як фізичної особи-підприємця в силу закону.
Повноваження на здійснення підприємницької діяльності у ОСОБА_1 в силу недійсності свідоцтва про державну реєстрацію - відсутні.
Відповідачем доказів про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем до суду не надана. Перевірка не проводилась.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді майнового інтересу (нараховувати податки та збори) за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку) і якій на протязі 14 років податкові та інші органи, які займались у цей час адміністрування єдиного соціального внеску та питаннями реєстрації підприємницької діяльності, не висловлювали жодних претензій з приводу незакінчення нею процедури припинення підприємницької діяльності та не застосовували жодних санкцій відносно позивача.
Відповідно до частини 1 статі 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно часини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу № Ф-52479-56 від 20 листопада 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 768,40 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 18 жовтня 2019 року.
Суддя Д.В. Татаринов