Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 жовтня 2019 р. Справа№200/8504/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Перерви Д.В.,
представника відповідача Яковлевої А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення № 2001398-4610-0581 від 09 січня 2019 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення № 2001398-4610-0581 від 09 січня 2019 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником 10/100 комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2012 року. Вказаний комплекс є будівлею промисловості, що підтверджується Декларацією про готовність об'єкта експлуатації від 20.09.2012 року № ДЦ14212263318. 09 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено податкове повідомлення-рішення № 2001398-4610-0581 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 2074,74 грн. Вказане повідомлення-рішення позивач вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідно до пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Крім того, позивач зазначає про те, що податковий орган відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України в редакції 2016 року мав право надіслати податкове повідомлення-рішення протягом одного року, тобто до 2017 року.
З наведених підстав позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 2001398-4610-0581 від 09 січня 2019 року на суму 2074,74 грн.
Позивач, повідомлений у встановленому законом порядку про дату, час та місце проведення судового засідання, до суду не з'явились. До суду надійшло клопотання про проведення судового засідання у відсутності позивача та його представника та додаткові пояснення позивача з приводу заявлених позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та пояснила, що відповідно до правової позиції Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17 сам факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку. Порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення не впливає на його законність. Також представником відповідача зазначено, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Вказана норма закону застосовується до промислових підприємств, які мають статус юридичних осіб. Натомість, позивач є власником нежитлової будівлі, яку віднесено до класу «Будівлі промисловості», як фізична особа, тому вказане положення Податкового кодексу України не може бути застосоване у даному випадку. Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного суду від 15.05.2018 року у справі № 806/2461/17 та від 11.12.2018 року у справі № 819/314/18. На підставі викладеного, представник відповідача просила суд відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Під час розгляду справи встановлено, що позивач є власником 10/100 комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом 11.10.2012 року за реєстровим № 2329 (а.с.12).
Рішенням Маріупольської міської ради від 27.02.2015 № 6/46-5136 (підпункту 6.2. пункту 6) було встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,01 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» мінімальна заробітна плата складала 1378 грн., тобто у гривневому еквіваленті ставка податку складала (0,01% х 1378 грн. = 0,1378 грн.).
Рішенням Маріупольської міської ради від 28.01.2016 № 7/4-37 (пункт 1.4) з 01.02.2016 року було встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,0 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» мінімальна заробітна плата складала 1378 грн., тобто у гривневому еквіваленті ставка податку складала (1,0% х 1378 грн. = 13,78 грн.).
09 січня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення № 2001398-4610-0581, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в сумі 2074,74 грн. (а.с. 6).
Зазначене податкове повідомлення-рішення отримане позивачем 16.04.2019 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 року (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України ). Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт 266.2.2 "є" пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).
Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно із пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України).
З матеріалів справи випливає, що фізичній особі ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік за нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 164, 1 кв.м.
Отже, контролюючим органом було правомірно обчислено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік ((164,4 кв.м. х 0,1378)/12 міс. + (164,1 кв.м. х 13,78)/12 міс. х 11 міс., виходячи з площі об'єкту нежитлової нерухомості та з урахуванням ставок податку та за наявності підстав для такого нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд не приймає доводи позивача щодо розповсюдження на позивача пільги встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Позивач стверджує, що оскільки буквальний аналіз наведеної норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств», а законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, тому такий прислівник відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
З цього приводу суд зазначає, що за положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Отже, застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Суд зазначає, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 806/2676/17 та у справі № 806/2461/17, від 11.12.2018 у справі № 819/314/18, що в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковою для врахування судом.
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою у власній господарській діяльності.
З приводу доводів позивача щодо строку визначення суми грошового зобов'язання платника податку та строку надсилання податкового повідомлення-рішення суд зазначає таке.
Відповідно до пп. 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 Податкового кодексу України (у редакції на час складання спірного податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року), якими визначено порядок і строки надсилання/вручення рішення контролюючого органу, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (пп. 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України).
Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Судом встановлено, що податковим органом визначена сума грошового зобов'язання платника податку не пізніше закінчення 1095 дня, а факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати податку. Порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, само по собі не впливає на його законність.
Водночас норми пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України звільняють платника податку лише від відповідальності за несвоєчасну сплату податку, а не від сплати самого податку. Спірне податкове повідомлення-рішення заходів відповідальності не містить.
З урахуванням викладеного, вказані доводи позивача не можуть бути прийняті судом до уваги.
З наведених підстав, виходячи з аналізу норм, які регулюють спірні відносини, у їх сукупності та взаємозв'язку, враховуючи встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, через що вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 139 КАС України, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення № 2001398-4610-0581 від 09 січня 2019 року - відмовити.
Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена 28 жовтня 2019 року. Рішення складено у повному обсязі 30 жовтня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.А. Чекменьов