31 жовтня 2019 р. Справа № 932/13612/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про зобов'язання вчинити певні дії, -
09.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк», в якій просив суд:
- зобов'язати відповідача повернути усе належне відповідачу майно (майнові цінності), яке знаходиться у відповідача, без сплати будь яких платежів.
- письмово вибачитись за знищення ділової репутації, та пояснити причину дій Банку.
У разі ухвалення клопотання:
- зобов'язати відповідача виплатити компенсацію за нанесену моральну та матеріальну шкоду у розмірі грошових коштів, які знаходяться у відповідача.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2019 року адміністративну справу №932/13612/19 виходячи із приписів ст. ст. 20, 29 КАС України направлено за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
29.10.2019 року справа №932/13612/19 надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та за результатами розподілу справи автоматизованою системою документообігу, 30.10.2019 року передана на розгляд судді Пруднику С.В.
Суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у цій адміністративній справі, виходить з наступного.
У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Отже, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.
Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
На думку суду спір, що розглядається не містить ознак публічно-правового з огляду на наступне.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що 06.09.2019 позивач дізнався про те, що АТ КБ «Приватбанк» без повідомлення, без рішення суду, самостійно обмежив право власності на належне останньому майно, а саме, розпоряджтись належними позивачу коштами, які зберігаються у Банку) 04.09.2019р. На дзвінки з гарячої лінії позивачу відповіли, що довідки не видають, та слід очікувати 7 днів для отримання відповіді. На теперішній час усі особисті банківські картки позивача заблоковані.
Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтом (володільцем рахунку) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Статтею 1068 ЦК України встановлений обов'язок банку вчиняти для клієнта операції, передбачені для даного виду рахунку, у тому числі зарахування грошових коштів, їх видачу за розпорядженням клієнта або перерахування.
Спір про зобов'язання відповідача повернути усе належне відповідачу майно (майнові цінності), яке знаходиться у відповідача, без сплати будь яких платежів, письмово вибачитись за знищення ділової репутації, та пояснити причину дій Банку,та зобов'язати відповідача виплатити компенсацію за нанесену моральну та матеріальну шкоду у розмірі грошових коштів, які знаходяться у відповідача, не є публічно-правовим, оскільки виник з договірних відносин, без участі суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з урахуванням характеру спору, розгляд позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про зобов'язання вчинити певні дії не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянута за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позовні вимоги, за відсутності публічно-правового спору, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що цю позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне, відмовити заявнику у прийнятті заяви та відкритті провадження за вказаною позовною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі та роз'яснити позивачу, що його позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 6, 7, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Відповідно до частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через ніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник