Справа №127/9579/15-к
Провадження №1-кп/127/469/17
29 жовтня 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду № 13 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених: ч. 1 ст. 402 КК України, відомості про який внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42015020420000013 від 14 січня 2015 року, ч.1 ст. 408 КК України, відомості про який внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42016020420000144 від 13.06.2016 року, -
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 402 КК України - у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника та у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст. 408 КК України - у дезертирстві, тобто самовільному залишенні військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також у нез'явленні з тією самою метою на службу з відрядження.
Так, згідно обвинувальних актів ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час часткової мобілізації, військової частини - польова пошта НОМЕР_1 в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 30, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 08 вересня 2014 року близько 9 год. 00 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , діючи з прямим умислом, відкрито відмовився виконати наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 №351 від 04 вересня 2014 року «Про повернення військовослужбовців військової частини польова пошта НОМЕР_1 до місця виконання завдання» та припис щодо вибуття останнього до постійного місця дислокації військової частини польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокується в зоні проведення Антитерористичної операції, які були видані уповноваженою особою, в межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку їх віддання, а також ґрунтувались на законі, за змістом не суперечать чинному законодавству, та згідно яких ОСОБА_4 був зобов'язаний 10 вересня 2014 року прибути до місця постійної дислокації військової частини польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокується в зоні проведення Антитерористичної операції, тому своїми діями підірвав боєготовність та боєздатність вказаної військової частини.
Крім того, ОСОБА_4 також обвинувачується у тому, що будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією на особливий період військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , в порушення ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у періоді 10.09.2014 по теперішній час, умисно, з метою ухилитись від проходженню військової служби, знаючи про те, що він повинен проходити військову службу за мобілізацією на особливий період, враховуючи стан у Державі, незаконні припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни незалежності та територіальної цілісності України, без дозволу відповідних командирів, поважних причин самовільно залишив місце несення військової служби - приміщення Вінницького ОМВК за адресою: АДРЕСА_1 , та не з'явився вчасно з метою ухилитися від військової служби з відрядження до військової частини-польова пошта НОМЕР_1 і проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із проходженням військової служби проживаючи за адресою: АДРЕСА_3 .
В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заявила клопотання про звільнення її підзахисного ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 402 та ч.1 ст. 408 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та про закриття кримінального провадження, яке мотивовано тим, що інкриміновані злочини, на переконання сторони захисту, були вчинені 10.09.2014 року, а тому з цього часу минуло більше 5 років.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання свого захисника та просив звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 402 та ч.1 ст. 408 КК України, а провадження в справі просив закрити. Пояснив суду, що він усвідомлює, що такі підстави є нереабілітуючими обставинами звільнення від кримінальної відповідальності.
Прокурор ОСОБА_3 при вирішенні клопотання сторони захисту поклався на розсуд суду.
Суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши думки учасників судового провадження щодо заявленого стороною захисту клопотання, дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Згідно ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Обвинуваченому судом роз'яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності, в зв'язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою обставиною та роз'яснено суть обвинувачення, право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, право на судове провадження в повному обсязі в загальному порядку, однак ОСОБА_4 наполягає на закритті даного кримінального провадження, в зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно ч.1 ст. 44 КК України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.
Разом з тим, суд враховує загальні положення закону про кримінальну відповідальність, а також роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", з якої вбачається, що закриття кримінальної справи із звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише у разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.44 КК України. Відповідно до п.8 вказаної постанови слідує, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилилася від слідства та суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого. Таке звільнення є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст.49 КК України.
Як встановлено у судовому засіданні, злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , передбачений ч.1 ст. 402 КК України відповідно до положень ч.3 ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, не являється триваючим злочином та був вчинений обвинуваченим 10.09.2014 року. На час розгляду справи в суді, станом на 29.10.2019 року, з дня вчинення обвинуваченим даного злочину минуло понад 5 років, й відповідно закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд приходить до переконання, що клопотання сторони захисту підлягає задоволенню в цій частині та ОСОБА_4 слід звільнити від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 402 КК України на підставі п. 3 ч.1 ст. 49 КК України, що є відповідно до ст. ст. 284, 288 КПК України підставою для закриття кримінального провадження.
Крім того, ОСОБА_4 також обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 408 КК України, який хоча і відповідно до положень ч.3 ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, однак являється триваючим злочином, який починається з моменту самовільного залишення військової частини чи місця служби або нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або лікувального закладу та закінчується затриманням дезертира, з'явленням його із зізнанням, смертю, або звільненням у встановленому законом порядку від подальшого проходження служби.
При цьому строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з дня, наступного за днем їхнього завершення за волею або всупереч волі винного (дії сторонніх осіб, якими припинено вичинювання злочину особою, затримання особи, з'явлення із зізнанням, добровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій, які трансформують його поведінку в незлочинну.
Незважаючи на відсутність законодавчого закріплення в ст. 49 КК України особливостей перебігу строків давності при триваючому злочині, такі особливості випливають із загального аналізу норм КПК України.
Так, системний аналіз норм КК України, дає підстави вважати, що при триваючому злочині особа вчиняє один раз певну дію і впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є неспівпадання моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій. Завершення триваючого злочину (тобто момент фактичного завершення протиправних дій) може бути зумовлене різними обставинами: як об'єктивними, так і суб'єктивними. Тривалість перебування особи в стані неперервного вчинення злочину, тобто тривалість власне злочину, на його кваліфікацію не впливає (злочин кваліфікується як закінчений з моменту вчинення певної дії), проте береться до уваги судом при призначенні покарання.
Так, в ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_4 після вчинення інкримінованого йому злочину - дезертирства, злочинні дії не припинив, до подальшого проходження служби не приступив, не був затриманий, у зв'язку з припиненням даного злочину.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до переконання, що протиправні дії, в яких обвинувачується ОСОБА_4 носили триваючий характер та були фактично припинені після прийняття рішення про звільнення останнього з військової служби відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019 року по справі №802/1166/17-а.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що станом на 29.10.2019 року строки, передбачені п.3 ч.1 ст. 49 КК України щодо подій, за якими ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 408 КК України не минули, оскільки відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019 року по справі №802/1166/17-а Військову частину НОМЕР_2 зобов'язано провести звільнення ОСОБА_4 , призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 "Про часткову мобілізацію" з виключенням його із списків особового складу військової частини, тобто останнього можна вважати звільненим з військової служби відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року за № 15 "Про часткову мобілізацію", у період з 18 березня по 01 травня 2015 року, доки більш чіткої дати не буде встановлено відповідним наказом командира Військової частини НОМЕР_2 про звільнення ОСОБА_4 .
Таким чином суд приходить до переконання про необхідність відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 408 КК України, відомості про який внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42016020420000144 від 13.06.2016 року, на підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України та відповідно закриття кримінального провадження в цій частині через необґрунтованість заявленого клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 49 ч. 1. п. 3 КК України, ст. ст. 284- 286, 288, 350, 370, 372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 - задовольнити частково.
На підставі п. 3 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 402 КК України, відомості про який внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42015020420000013 від 14 січня 2015 року, в зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 402 КК України, відомості про який внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42015020420000013 від 14 січня 2015 року - закрити.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 408 КК України, відомості про який внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42016020420000144 від 13.06.2016 року, та закриття кримінального провадження в цій частині - відмовити.
Ухвала в частинні звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження може бут оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суду Вінницької області протягом 7 діб з моменту її проголошення.
В решті - ухвала оскарженню не підлягає.
Копію ухвали вручити обвинуваченому і прокурору негайно після її проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копію ухвали надіслати поштою не пізніше наступного дня після її ухвалення.
Суддя: