Справа № 146/1198/19
"30" жовтня 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Пилипчука О.В.
з участю секретаря Бойко Т.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
вимоги позивача: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
28 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 , 1995 року народження такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , а також зняти її з реєстрації за вищевказаною адресою.
Позов обґрунтовано наступним.
Позивач є власником житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок виданого на підставі рішення виконкому Томашпільської селищної ради народних депутатів.
Позивач вказує, що в його будинку зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , яка з 2017 року в будинку не проживає і виїхала на постійне місце проживання за кордон.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням виписатися з його будинку, але, не дивлячись на неодноразові прохання знятися з реєстрації за місцем бувшого проживання, ОСОБА_2 не реагує.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 16 вересня 2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 4 жовтня 2019 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 04 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження у справі, справу до судового розгляду призначено на 30 жовтня 2019 року.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить справу слухати без його участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, прости заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'являлася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляд справи, заяви про розгляд справи у її відсутності, відзиву на позов до суду не подала, в зв'язку з чим винесено ухвалу про заочний розгляд справи, на підставі наявних у справі доказів, відповідно ст. 280 ЦПК України.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.
Суд, розглянувши заяву позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність показань, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Судом встановлено, що спірним жилим приміщенням є житловий будинок АДРЕСА_1 .
Даний будинок належить позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок. (а.с.6).
Дані відомості підтверджуються і технічним паспортом на житловий будинок № АДРЕСА_2 (а. АДРЕСА_3 . АДРЕСА_4 ).
Відповідно до довідки Томашпільської селищної ради № 2220 від 20.08.2019, ОСОБА_2 зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , але фактично за даною адресою не проживає з 02.09.2017 року (а.с.11).
Згідно довідки Томашпільської селищної ради № 2219 від 20.08.2019, ОСОБА_2 1995 року народження фактично проживає за межами України, а саме в Сполучених Штатах Америки АДРЕСА_5 м АДРЕСА_6 , Бруклін. (а.с.10).
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власним майном.
Суд вважає, що між сторонами мають місце цивільно-правові відносини, що виникають з житлових, щодо користування жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду.
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно вимог ст.. 71 ЖК Української РСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно вимог ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником.
Позивачем ОСОБА_1 доведено і підтверджено належними доказами, що відповідач ОСОБА_2 вибула з будинку АДРЕСА_1 на інше постійне місце проживання, на день розгляду справи в даному будинку не проживає понад шість місяців, а саме близько двох років, а тому втратила право користування будинком позивача.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність відповідача за місцем реєстрації понад 6 місяців, суд дійшов висновку, що звернення позивача до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловий будинком, є обґрунтованим, відтак така вимога підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Висновки суду за результатами розгляду справи.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки вимоги позивача в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за поданням до суду позовної заяви немайнового характеру справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, якщо станом на 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1921 гривень, тому ставка судового збору в даній справі становитиме 768,40 гривень.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.6), а тому, згідно з п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Таким чином з ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави 768,40 гривень судового збору.
На підставі викладено, керуючись ст. ст. 383, 391 ЦК України, ст.ст. 71, 72, 156 ЖК УРСР, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 142, 263-265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом , що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 15.05.2012 Томашпільським РВ УМВС України у Вінницькій області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ;
Суддя: О. В. Пилипчук