22 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 5023/5587/12
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицької Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,
за участю представників:
прокурора - Гришина Т. А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача 1- не з'явились,
відповідача 2 - ОСОБА_17
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги:
1) Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019 (головуючий - Кухар Н. М., судді Жельне С. Ч., Шатерніков М. І.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (головуючий - Сіверін В. І., судді Терещенко О. І., Слободін М. М.);
2) Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» на рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019 (головуючий - Кухар Н. М., судді Жельне С. Ч., Шатерніков М. І.), постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (головуючий - Сіверін В. І., судді Терещенко О. І., Слободін М. М.) і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 (головуючий - Сіверін В. І., судді Терещенко О. І., Слободін М. М.);
3) Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 (головуючий - Кухар Н. М., судді Жельне С. Ч., Шатерніков М.І .) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (головуючий - Сіверін В. І., судді Терещенко О. І., Слободін М. М.) в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2019
у справі № 5023/5587/12
за позовом Харківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця»
до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Політехком» та фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича
про визнання недійсним договору,
Короткий зміст позовних вимог
1. Харківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства «Південна Залізниця» (далі - ДП «Південна Залізниця», позивач) до Приватного виробничо-комерційного підприємства «Політехком» (далі - ПВКП «Політехком», відповідач 1), фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича (далі - ФОП Василевський В. Я., відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.09.2011 № 20/09, укладеного між ФОП Василевським Віктором Яковичем та Приватним виробничо-комерційним підприємством «Політехком» (далі - договір).
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлено, а саме здійснено продаж товару, якого фактично не було у власності продавця (ПВКП «Політехком»), що є порушенням вимог частин третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.01.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.
4. 31.01.2019 Господарським судом Харківської області ухвалено додаткове рішення, яким у задоволенні заяви ФОП Василевського В. Я. про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у розмірі 88 100,00 грн у справі № 5023/5587/12 - відмовлено.
5. 09.04.2019 Східним апеляційним господарським судом прийнято додаткову постанову, якою заяву ФОП Василевського В. Я. про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) 8 250,00 грн у справі № 5023/5587/12 - задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ФОП Василевського В. Я. витрати на правничу допомогу у розмірі 8 250,00 грн.
6. Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки прокурор не довів, що при укладенні договору купівлі-продажу порушено вимоги частин третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.
7. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома приватними суб'єктами підприємницької діяльності у даному випадку не може призвести до відновлення порушеного права позивача та повернення йому оспорюваного майна. Таким чином, суди дійшли висновку, що обраний прокурором спосіб захисту майнових прав позивача не відповідає змісту порушеного права.
8. Ухвалюючи додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви про вирішення питання про судові витрати у справі, місцевий господарський суд зазначив, що встановлення дійсної домовленості сторін щодо вартості наданих послуг зі змісту договору про надання правової допомоги від 11.10.2017 є об'єктивно неможливим.
9. Приймаючи додаткову постанову, якою вирішено питання про розподіл судових витрат, апеляційний господарський суд виходив із того, що враховуючи фактичний об'єм виконаної роботи, заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають компенсації у заявленому обсязі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
10. Заступник прокурора Харківської області, не погоджуючись з ухваленими рішеннями, звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
11. Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця»), не погоджуючись з ухваленими рішеннями, звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
12. ФОП Василевський В . Я ., не погоджуючись з ухваленими рішеннями, звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2019, (витрат на професійну правничу допомогу), в цій частині ухвалити нове рішення, яким вирішення питання про розподіл судових витрат.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги (узагальнено)
13. Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 15, 16, 204, 215 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 187 Податкового кодексу України (в редакції станом на 23.09.2011), статті 361 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції станом на пред'явлення позову), статті 121 Конституції України (в редакції станом на пред'явлення позову) та процесуального права, а саме: статті 75, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
14. Прокурор вказує, що суди дійшли хибного висновку щодо того, що сторонами спірного правочину було здійснено ряд дій, які свідчать про його дійсність та спрямованість на реальне настання правових наслідків, а також на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України.
15. У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам прокурора щодо наявності вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 19.01.2015 у справі № 642/9534/14-к.
16. Прокурор зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли хибного висновку про те, що прокурором не конкретизовано і не вказано, які саме інтереси держави порушено.
17. В обґрунтування касаційної скарги ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 75, 236 ГПК України та матеріального права, зокрема статей 16, 203, 531 ЦК України.
18. ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» вказує на те, що ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 19.01.2015 у справі № 642/9534/14-к.
19. На думку позивача, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку щодо того, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12 встановлено належність поклажедавцеві (ФОП Василевському В. Я. ) рельсошпальної решітки на праві власності за договором купівлі-продажу від 20.09.2011 № 20/09.
20. Оскаржуючи додаткове рішення Господарського суд Харківської області від 31.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2019 щодо вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) ФОП Василевський В . Я . зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, безпідставно не застосували норму статті 631 ЦК України, статтю 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
21. ФОП Василевський В. Я. посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, які викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.
22. ФОП Василевський В. Я. зазначає, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дослідив встановлені обставини справи та відповідно в неповному обсязі надав їм оцінку.
Доводи інших учасників справи
23. ФОП Василевський В. Я. подав відзив на касаційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця», в якому зазначив про безпідставність доводів скарги та просив залишити останню без задоволення.
24. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Василевського В . Я. ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» просить залишити касаційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає її необґрунтованою.
25. Заступник прокурора Харківської області не надав відзиву на касаційні скарги, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. 20.09.2011 між Приватним виробничо-комерційним підприємством «Політехком» та Фізичною особою - підприємцем Василевським В. Я. укладено договір купівлі-продажу № 20/09, відповідно до пункту 1.1. якого ПВКП «Політехком» (продавець), зобов'язався передати у власність ФОП Василевського В . Я . (покупця) товар, а ФОП Василевський В. Я. зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, викладених у договорі.
27. Відповідно до пункту 2.1. договору купівлі-продажу найменування товару: рельсошпальна решітка РШР 50 на залізобетонній шпалі, перебрана зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій пo 25 погонних метрів кожна - усього 1625 п.м., загальною вартістю 1 000 000,00 грн, в т.ч. ПДВ. Продавець гарантує, що товар належить йому на праві власності, не закладений, не арештований, не є предметом позовів третіх осіб.
28. На суму сплачених ФОП Василевським В. Я. грошових коштів в сумі - 1 000 000,00 грн зі сторони ПВКП «Політехком» було виписано податкові накладні, які було відображено як в податковому обліку ФОП Василевського В. Я. , так і в податковому обліку ПВКП «Політехком».
29. Майно за договором купівлі-продажу від 20.09.2011 № 20/09, актом приймання-передачі від 23.09.2011 придбавалось та отримувалось ФОП Василевським В. Я. за місцем знаходження даного майна - на базі Артемівка ДП «Південна залізниця» (смт. Артемівна, Харківський район Харківської області).
30. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторонами оспорюваного правочину було здійснено ряд дій, які свідчать про його дійсність та його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
31. 23.09.2011, після укладення договору купівлі-продажу та після отримання рухомого майна від ПВКП «Політехком», між ФОП Василевським В. Я. та Державним підприємством «Південна залізниця» в особі Харків-сортувальної колійної машинної станції № 131 ДП «Південна залізниця» укладено договір відповідального зберігання № 0096ХР , за умовами якого рейкошпальна решітка РШР-50 була передана на зберігання від ФОП Василевського В. Я. до Харків-сортувальної колійної машинної станції № 131 ДП «Південна залізниця» у місці її знаходження на підставі акта приймання-передачі майна на зберігання від 23.09.2011, накладної на відповідальне зберігання від 23.09.2011 № ОКС-000001 - у кількості 65 секцій по 25 п. м. кожна, усього 1625 п. м.
32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на момент розгляду справи № 5023/5587/15 договір відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР недійсним не визнано.
33. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, залишеною без змін Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12, було задоволено позовні вимоги ФОП Василевського В. Я. до ДП «Південна залізниця» (правонаступником якого є ПАТ «Укрзалізниця») в особі ВП «Харків-сортувальна колійна машинна станція № 131» та зобов'язано відповідача повернути в натурі позивачу товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР, а саме рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1 000 000,00 грн. Вищевказаною постановою апеляційного суду було встановлено, що зазначений товар (рейкошпальна решітка) належить поклажодавцеві (ФОП Василевському В. Я. ) на праві власності за договором купівлі-продажу від 20.09.2011 № 20/09, укладеним між ФОП Василевським В. Я. та ПВКП «Політехком».
34. 19.01.2015 Ленінським районним судом м. Харкова ухвалено вирок по справі № 642/9534/14-к щодо ОСОБА_10 , засновника та директора ПВКП «Політехком», яким останнього визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки).
35. Вищевказаним вироком Ленінського районного суду м. Харкова, зокрема, встановлено наступне: « 20.09.2011 ОСОБА_11 , діючи як службова та уповноважена особа ПВКП «Політехком», уклав від імені директора даного підприємства ОСОБА_10 договір купівлі-продажу № 20-09 від 20.09.2011 з ФОП Василевським В. Я. щодо продажу ФОП Василевському В. Я. рейкошпальної решітки 50 на залізобетонній шпалі перебраної із зносом не більш 2 мм в кількості 65 секцій по 25 п.м. кожна, загальною довжиною 1625 п.м. (далі РШР-50) за 1 000 000,00 грн з ПДВ, про що не повідомив ОСОБА_10
ОСОБА_10 , виконуючи не належним чином свої обов'язки директора через безвідповідальне ставлення до них, підписав рахунок-фактуру № СФ-223 від 22.09.2011 та податкові накладні № 5 від 22.09.2011, № 6 від 23.09.2011.
ПВКП «Політехком» до господарської операції з продажу ФОП Василевському В. Я. РШР-50 за договором купівлі-продажу, не усвідомивши й не дізнавшись суть документів, підстави їх складання, умови договору за яким вони складені, спроможність ПВКП «Політехком» виконати ці умови, в тому числі фактичну наявність на балансі чи у володінні ПВКП «Політехком» предмету договору на момент його укладання та фактичного здійснення передачі товару, чим допустив, підписання ОСОБА_11 від його (ОСОБА_10 ) імені акта прийому-передачі від 23.09.2011 про передачу ПВКП «Політехком» на адресу ФОП Василевського В. Я. РШР-50 ціною з ПДВ 1 000 000,00 грн, яка на балансі та у володінні ПВКП «Політехком» не знаходилась.
У подальшому ФОП Василевський В. Я. , не здогадуючись про безтоварність господарської операції, перерахував з рахунку, відкритому ФОП Василевським В. Я. в ПАТ «ВТБ Банк2, на рахунок НОМЕР_2 , відкритий ПВКП «Політехком» в ПАТ «Укрінбанк» 22.09.2011 та 23.09.2011 двома платіжними дорученнями № 3643 і № 3645 по 350 000,00 грн кожне, загальну суму 700 000,00 грн.
Далі, ОСОБА_10 , продовжуючи виконувати неналежним чином свої обов'язки директора через безвідповідальне ставленні до них, підписав податкову накладну № 7 від 26.09.2011 ПВКП «Політехком» до господарської операції з продажу РШР-50 ФОП Василевському В. Я. за договором купівлі-продажу, не дізнавшись й не усвідомивши суть документу, підставу його складання, умови договору за яким він складений, спроможність ПВКП «Політехком» виконати ці умови, в тому числі фактичну наявність на балансі чи у володінні ПВКП «Політехком» предмету договору на момент його укладання та фактичного здійснення передачі товару, чим допустив, перерахування ФОП Василевським В. Я. , який не здогадувався про безтоварність господарської операції, з рахунку, відкритому ФОП Василевським В. Я. в ПАТ «ВТБ Банк», на рахунок НОМЕР_2 , відкритий ПВКП «Політехком» в ПАТ «Укрінбанк» 26.09.2011 платіжним дорученнями № 3662 коштів в сумі 300 000,00 грн.
У подальшому, ОСОБА_10 , не контролюючи обґрунтованість та законність операцій на банківських рахунках ПВКП «Політехком», безпідставно не передбачаючи можливість спричинення збитків іншим юридичним та фізичним особам внаслідок його безвідповідальності, перерахував грошові кошти в сумі 1000000 грн, що надійшли на рахунок ПВКП «Політехком» від ФОП Василевського В. Я. за нібито продану останньому РШР-50, на рахунки інших юридичних та фізичних осіб і отримавши 1000000 грн готівкою, за вказівкою ОСОБА_11 , та передав їх ОСОБА_11 , не з'ясувавши обґрунтованість отримання ОСОБА_11 цих коштів. У результаті неналежного виконання ОСОБА_10 своїх службових обов'язків директора ПВКП «Політехком» через несумлінне ставлення до них, ФОП Василевський В. Я. фактично не отримав у володіння РШР-50, за яку перерахував 1000000 грн на рахунок ПВКП «Політехком», що спричинило тяжкі наслідки, у вигляді завданих ФОП Василевському В. Я. матеріальних збитків на суму 1000000 грн, які у 250 разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю».
36. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за змістом вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 19.01.2015 у справі № 642/9534/14 спірний договір укладався не директором ОСОБА_10 , а заступником директора ОСОБА_11 Остаточний висновок у кримінальній справі № 18120088 за обвинуваченням ОСОБА_11 за частиною другою статті 364-1, частиною четвертою статті 190 КК України на час розгляду справи №5023/5587/12 відсутній, що виключає можливість врахування при вирішенні даного спору обставин, встановлених в межах даної кримінальної справи, та на які посилається прокурор та позивач.
37. Місцевий господарський суд зазначив про те, що прокурор та позивач не довели наявності підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а саме не довели, що ФОП Василевський В. Я. під час укладення договору діяв під впливом обману зі сторони ПВКП «Політехком», а також не довели відсутності спрямованості укладеного між відповідачами договору на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
38. Судами встановлено, що прокурор у справі, що розглядається, не конкретизував і не вказав, які саме інтереси держави та в особі якого саме органу державної влади порушено у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу рухомого майна між двома приватними суб'єктами господарювання.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
39. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
41. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
42. Підстави недійсності правочинів визначаються положеннями статей 203, 215 ЦК України.
43. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
44. Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Приписами частини першої статті 203 цього Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
45. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
46. Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
47. Суди попередніх інстанцій встановили, що як вбачається із позовної заяви - в оману, на думку прокурора, був введений відповідач 2 - ФОП Василевський В. Я., а відтак наявність обману має доводити саме він. При цьому, зі сторони ФОП Василевського В. Я. та з боку ПВКП «Політехком» будь-які взаємні позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 20/09 від 20.09.2011 на підставі статті 230 ЦК України - відсутні.
48. Разом із цим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторони договору купівлі-продажу здійснили ряд дій, які свідчать про його дійсність та його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
49. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки сторони своїми діями у подальшому схвалили укладений правочин (пункти 28-29 цієї постанови), спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частинами третьою, п'ятою статті 203 ЦК України.
50. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору, зазначив, що зазначений товар (рейкошпальна решітка) належить поклажедавцеві (ФОП Василевському В. Я. ) на праві власності за договором купівлі-продажу від 20.09.2011 № 20/09, укладеним між ФОП Василевським В. Я. та ПВКП «Політехком». При цьому суди, посилаючись на частину четверту статті 75 ГПК України, виходили з того, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12, які набрали законної сили, встановлено даний факт, а тому останній не потребує доказування.
51. Суд відхиляє аргументи ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» та заступника прокурора Харківської області щодо залишення судами першої інстанції та апеляційної інстанцій поза увагою наявності вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 19.01.2015 у справі № 642/9534/14-к щодо ОСОБА_10 , оскільки, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій досліджувалось зазначене судове рішення і було встановлено, що укладення спірного договору кіпівлі-продажу не директором ОСОБА_10 , а іншою службовою особою - заступником директора Гунбіним Є. М., не доводить факту введення в оману ФОП Василевського В. Я. під час укладення спірного договору купівлі-продажу та не встановлює, що даний договір не був спрямований на реальне настання правих наслідків, які обумовлені ним.
52. Суд зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома приватними суб'єктами підприємницької діяльності у даному випадку не може призвести до відновлення порушеного права позивача та повернення йому оспорюваного майна, є обґрунтованим.
53. Суди попередніх інстанцій не встановили обставин існування між позивачем та відповідачами договірних відносин стосовно спірного майна, оскільки договірні відносини щодо набуття відповідачем-2 права власності на спірне майно існують між відповідачами. Отже, застосування наслідків недійсності цього договору у разі визнання його недійсним (двосторонньої реституції) не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту права позивача на спірне майно, за захистом якого він звернувся, оскільки реституція у разі недійсності договору призведе до приведення у первісний стан сторін договору і не матиме наслідком передання позивачу, який не є стороною цього правочину, спірного майна, а також визнання за позивачем права власності на це майно. Прокурор в інтересах позивача, вимагаючи визнання договору недійсним, однак не перебуваючи при цьому зі сторонами цього правочину в договірних правовідносинах стосовно спірного майна та фактично маючи на меті захист права власності на спірне майно, не врахував наведеного, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням механізмів, передбачених нормами статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) та у постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12, а також у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/9958/18.
54. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) викладена така правова позиція: оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
55. З урахуванням викладеного, колегія суду касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що обраний прокурором спосіб захисту майнових прав позивача не відповідає змісту порушеного права та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.
56. Отже, Суд зазначає, що касаційні скарги ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» та заступника прокурора Харківської області, їх доводи, фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Суду, враховуючи вимоги статті 300 ГПК України.
57. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома приватними суб'єктами підприємницької діяльності у даному випадку не може призвести до відновлення порушеного права позивача та повернення йому оспорюваного майна. Разом із цим, обраний прокурором спосіб захисту майнових прав позивача не відповідає змісту порушеного права.
58. Щодо доводів ФОП Василевського В. Я. , викладених у пунктах 18-20 цієї постанови Суд зазначає таке.
59. Частини перша, третя статті 123 ГПК України вствновлюють, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
60. Приписами частини першої статті 126 ГПК України закріплено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
61. Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
62. Відмовляючи у задоволенні заяви ФОП Василевського В. Я. про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що встановлення дійсної домовленості щодо вартості наданих послуг зі змісту договору про надання правової допомоги від 11.10.2017 є об'єктивно неможливим.
63. У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частинна перша статті 631 ЦК України).
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
64. У додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, у якій учасником справи є ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця», а правнича допомога надавалась адвокатом Яценко А. О. іншому учаснику процесу, викладено такий правовий висновок: «Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: (1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); (2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; (6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково».
65. З урахуванням наведеного, Суд зазначає, що висновки місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у повному обсязі є передчасними, оскільки суди попередніх інстанцій, встановлюючи, що заявлені витрати на правову допомогу є безпідставними та необґрунтованими, не навели мотивів, з яких вони виходили, ухвалюючи таке рішення.
66. У відповідності до частини другої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
67. Оскаржувані рішення суду щодо відмови у задоволенні заяви про вирішення питання про судові витрати, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та призвели до обмеження права відповідача 2 на відшкодування понесених ним судових витрат у порядку, передбаченому ГПК України, що є підставою для скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2019 з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
68. Звертаючись із касаційними скаргами, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» та заступник прокурора Харківської області не спростували наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довели неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих зі справи судових рішень.
69. У касаційних скаргах відсутні аргументи щодо неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвели до ухвалення незаконних рішень, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
70. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, касаційну скаргу ФОП Василевського В. Я. задовольнити частково, оскаржувані рішення місцевого і постанову апеляційного господарських в частині залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019 у справі № 5023/5587/12 залишити без змін, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в частині залишення без змін додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 скасувати, справу № 5023/5587/12 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 у справі № 5023/5587/12 залишити без змін.
Розподіл судових витрат
71. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржників.
Оскільки справа передається в частині розгляду розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» залишити без задоволення.
3. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича задовольнити частково.
4. Рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в частині залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2019 у справі № 5023/5587/12 залишити без змін.
5. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в частині залишення без змін додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 скасувати, справу № 5023/5587/12 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
7. Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 у справі № 5023/5587/12 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил