Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" жовтня 2019 р. Справа № 922/2989/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
при секретарі судового засідання Косенко К.Д.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Красноградського підприємства теплових мереж, м. Красноград, Харківська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Інжінірінг Девелопмент", м. Харків
про стягнення 144893,48 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Болотов П.С. (довіреність б/н від 28.10.2019);
Сидоренко О.М. (диретор);
відповідача - Чернявська О.О. (довіреність № 1 від 05.01.2019).
Красноградське підприємство теплових мереж, м. Красноград, Харківська обл. (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Інжінірінг Девелопмент", м. Харків (далі за текстом - відповідач):
104478,77 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію;
24782,75 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ;
7313,51 грн. штрафу;
2112,46 грн. 3% річних;
6205,99 грн. інфляційних збитків.
Позов обґрунтовано з посиланням на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлену теплову енергію відповідно до умов укладеного між сторонами договору про постачання теплової енергії № 229 від 30.11.2018.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.09.2019 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 15.10.2019.
У судовому засіданні 15.10.2019 оголошено перерву до 28.10.2019.
В процесі розгляду справи відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 23843 від 04.10.2019), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на те, що відповідач як генеральний підрядник виконував роботи з будівництва багатофукнціоанльного фізкультурно-оздоровчого комплексу Красноградської дитячо-юнацької спортивної школи, за адресою: вул. Жовтнева, 76 м. Красноград Харківської області, де замовником - розпорядником коштів будівництва був Департамент капітального будівництва ХОДА. Фінансування робіт виконувалось за рахунок коштів обласного бюджету та субвенцій Державного фонду регіонального розвитку на підставі складеної та узгодженої сторонами договірної ціни, яка не передбачала витрат на опалення об'єкту до його введення в експлуатацію. Одночасно відсутність опалення в зимовий період унеможливила би збереження об'єкту в належному стані до його передавання замовнику. Таким чином, позивач вказує що він був вимушений укласти договір з відповідачем про постачання теплової енергії на об'єкт незакінченого будівництва № 229 від 30.11.2018. Відповідач зазначає, що оскільки будівництво на момент підписання угоди з позивачем закінчено, представники відповідача не були присутні на об'єкті, здійснення комунікації з позивачем не відбувалось. Відповідач вказує, що протягом 2019 позивач не звертався до нього письмово або іншим чином, акти приймания-передавання теплової енергії для узгодження не надавались, відсутня також інформація про реєстрацію податкових накладних, яки би підтверджували відпуск теплової енергії, а в матеріалах справи відсутні жодні документальні підтвердження того, що послуги з постачання теплової енергії фактично надавались.
Позивач подав до суду заперечення на відзив (вх. № 24553 від 15.10.2019), в яких просить суд задовольнити позовну заяву в повному обсязі та стягнути з відповідача кошти відповідно до заявлених вимог.
Позивач зазначає, що договір про постачання теплової енергії на об'єкт незакінченого будівництва № 229 від 30.11.2018 був укладений за відповідним зверненням позивача згідно з листом від 13.11.2018, в якому заявник також гарантував здійснити оплату. Позивач зазначає, що 21.12.2018 у присутності на об'єкті представника відповідача - прораба Готвянського А.М. складено акт фіксації показань теплового лічильника, що підтверджує факт отримання послуг відповідачем. Крім того, позивач також зазначає, що після подачі позову, на його адресу надійшов лист від відповідача, який містив акт прийому - передачі теплової енергії від 30.11.2018, скріплено підписами та печатками сторін.
У запереченнях на відповідь (вх. № 25626 від 24.10.2019) відповідач просить суд позовні вимоги задовольнити частково, а саме, в частині стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 104478,77 грн., а в стягненні пені, штрафу, 3% річних та інфляційних збитків - відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що витрати на опалення об'єкту будівництва не були включені до кошторису об'єкту будівництва багатофукнціоанльного фізкультурно-оздоровчого комплексу Красноградської дитячо-юнацької спортивної школи, за адресою: вул. Жовтнева, 76 м. Красноград Харківської області, проте договір про постачання теплової енергії на об'єкт незакінченого будівництва № 229 від 30.11.2018 відповідач був змушений укласти з метою збереження об'єкту будівництва в належному стані в інтересах замовника - Департаменту капітального будівництва ХОДА.
Відповідач зазначає, що заявлені до стягнення компенсаційні витрати становлять суму 40414,71 грн. або 38,68 % від суми основної заборгованості, що на його думку є не співрозмірним наслідкам порушення зобов'язання. За таких обставин, відповідач вважає, що до спірних правовідносин має бути застосовано ч. 1 ст. 233 ГК України, та ч. 3 ст. 551 ЦК України, та відмовлено в позові в частині стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних збитків.
На судове засідання 28.10.2019 прибули представники сторін.
Представники позивача підтримують вимоги, викладені у позовній заяві, та просять суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача просить суд позов задовольнити частково, а саме, в частині стягнення суми основного боргу, а в решті позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:
Як свідчать матеріали справи, відповідач звернувся до позивача з листом від 13.11.2018 № 236 в якому просив подати теплоносій в систему опалення Багатофункціонального фізкультурно-оздоровчого комплексу Красноградської дитячо-юнацької спортивної школи за адресою вул. Соборна, 76 м. Красноград, Харківської області до укладання основного договору, та зазначив що оплату використаної теплової енергії за період будівництва терміном до 31.12.2018 гарантує.
Як зазначає відповідач з посиланням на відповідну проектно-кошторисну документацію, він, як генеральний підрядник, виконував роботи з будівництва багатофукнціоанльного фізкультурно-оздоровчого комплексу Красноградської дитячо-юнацької спортивної школи, за адресою: вул. Жовтнева, 76 м. Красноград Харківської області, де замовником - розпорядником коштів будівництва був Департамент капітального будівництва ХОДА, а фінансування робіт виконувалось за рахунок коштів обласного бюджету та субвенцій Державного фонду регіонального розвитку на підставі складеної та узгодженої сторонами договірної ціни. Оскільки відсутність опалення в зимовий період унеможливила би збереження об'єкту будівництва в належному стані до його передавання замовнику, відповідач вказує, що він був вимушений укласти з відповідачем договір про постачання теплової енергії на об'єкт незакінченого будівництва № 229 від 30.11.2018, хоча кошторис на будівництво і не передбачав витрат на опалення об'єкту до його введення в експлуатацію.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, укладено договір про постачання теплової енергії № 229 від 30.11.2018 (далі за текстом - договір; а. с. 10-16), за умовами якого теплопостачальна організація зобов'язується у період дії цього договору поставити споживачу теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатками 1а до цього договору (п. 1.1 договору).
Згідно з п. п. 2.1-2.2 договору ціну на теплову енергію встановлює Красноградська Районна рада. Ціна за 1 Гкал теплової енергії на час укладення договору становить 2252,28 грн. (з яких ПДВ складає 375,38 ). У разі зміни ціни на теплову енергію, сторони вносять зміни до пункту 2.1 цього договору з оформленням додаткової угоди з дати набрання чинності встановленої нової ціни на теплову енергію. Ціна договору становить 337842,00 грн. (триста тридцять сім тисяч вісімсот сорок дві гривні 00 коп.) у тому числі ПДВ складає 56307.00 гривень (п'ятдесят шість тисяч триста сім 00 коп.).
Відповідно до п. 7.1 договору оплата за теплову енергію проводиться споживачем виключно грошовими коштами, за фактично спожиту теплову енергію в поточному місяці. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту прийому-передачі теплової енергії (за місяць передачі теплової енергії) до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі теплової енергії.
За змістом п. 11.1 договору останній набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків до повного його виконання.
Пунктом 12.1 договору передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити енергопостачальній організації, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Додатком 1а до договору сторони узгодили обсяг теплової енергії, яку позивач має поставити відповідачу на протязі дії цього договору, а саме, в листопаді та грудні 2018 року.
Додатком № 1в до договору сторони узгодили, що теплова енергія має бути поставлена до Багатофункціонального фізкультурно-оздоровчого комплексу Красноградської дитячо-юнацької спортивної школи.
Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо теплопостачання передбаченого договором об'єкта, про що направив на адресу відповідача акт на відпущену теплову енергію від 30.11.2018 та акт прийому-передачі теплової енергії до договору від 30.11.2018 на суму 43536,58 грн.; акт на відпущену теплову енергію від 31.12.2018 та акт прийому-передачі теплової енергії до договору від 31.12.2018 на суму 60942,19 грн.
Акт прийому-передачі теплової енергії до договору від 30.11.2018 на суму 43536,58 грн. відповідачем було підписано та повернуто позивачу; акт прийому-передачі теплової енергії до договору від 31.12.2018 на суму 60942,19 грн. відповідач не підписав, та позивачу не повернув, хоча в процесі розгляду справи не спростовує факт споживання послуг постачання згідно з цим актом.
З метою оплати наданих послуг теплопостачання позивач направляв відповідачу рахунки на оплату за теплову енергію № 18-11-229 від 30.11.2018 та № 18-12-229 від 31.12.2018 (а. с. 26-27).
Однак, зазначені рахунки залишились відповідачем неоплаченими, його борг станом на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі становить 104478,77 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача досудову вимогу № 596 від 14.06.2019 (а. с. 28-30), в якій вимагав погашення існуючої заборгованості у розмірі 104478,77 грн., однак, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.
Обставини щодо стягнення заборгованості у розмірі 104478,77 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань, позивач на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нарахував до стягнення з відповідача 24782,75 грн. пені за період прострочення з 11.01.2019 по 13.09.2019, 7313,51 грн. 7% штрафу, 2112,46 грн. 3% річних за період прострочення з 11.01.2019 по 13.09.2019, та 6205,99 грн. інфляційних збитків за період прострочення грудень 2018 року - липень 2019 року.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
За змістом ст. 20 цього ж закону, до обов'язків споживача належить, зокрема, оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати теплової енергії за договором про постачання теплової енергії № 229 від 30.11.2018, спожитої протягом листопада-грудня 2018 року, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовується. Борг останнього перед позивачем за спожиту теплову енергію за зазначений період часу становить 104478,77 грн. Строк оплати зазначеного боргу визначений умовами укладеного між сторонами договору та є таким, що настав.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в зазначеній вище сумі.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати теплової енергії підтверджується матеріалами справи.
Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час такого прострочення.
Як вже було зазначено вище, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 2112,46 грн. 3% річних за період прострочення з 11.01.2019 по 13.09.2019, та 6205,99 грн. інфляційних збитків за період прострочення грудень 2018 року - липень 2019 року
Розглянувши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд констатує, що його здійснено з арифметично вірно та в відповідності до вимог чинного законодавства України. Враховуючи викладене, позов в частині стягнення 2112,46 грн. 3% річних підлягає задоволенню.
Разом з тим, наданий позивачем розрахунок інфляційних є частково невірним, оскільки останнім при його здійсненні допущено арифметичні помилки, а також помилково нараховано інфляційні за грудень на суму боргу за актом прийому-передачі теплової енергії до договору від 31.12.2018, який відповідно до умов договору (п. 7.1.) мав бути сплачений відповідачем до 10.01.2019.
Здійснивши з урахуванням викладено відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 2507,85 грн. інфляційних, а в решті позову про їх стягнення слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось, згідно з п. 12.1 договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити енергопостачальній організації, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, позивач має право на нарахування штрафу та пені за таке прострочення.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 7313,51 грн. штрафу, що становить 7% від суми простроченого платежу.
Разом з тим, як вже було зазначено вище, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в сумі 24782,75 грн. за період прострочення з 11.01.2019 по 13.09.2019.
Розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує, що його здійснено без врахування обмежень щодо можливого шестимісячного строку нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України. Суд констатує, що умови укладеного між сторонами договору не дозволяють нарахування пені понад строк, встановлений зазначеною нормою закону. Посилання позивача на п. 9.3. договору є безпідставним, оскільки в ньому йдеться про збільшення строку позовної давності щодо певних вимог, а не про можливість нарахування пені понад встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строк.
Суд зазначає, що з урахуванням умов п. 7.1. договору та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за прострочення оплати по акту від 30.11.2018 можливе по 11.06.2019, а по акту від 31.12.2018 по 11.07.2019. Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені по кожному з актів з 11.01.2019.
Здійснивши з урахуванням викладено відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17281,83 грн. пені, а в решті позову про її стягнення слід відмовити в зв'язку з безпідставністю нарахування до стягнення.
Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 233 ГК України, та ч. 3 ст. 551 ЦК України, та прийняття рішення про відмову в позові в частині стягнення штрафу, 3% річних та інфляційних збитків суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, їх зменшення судом на підставі ст. 233 ГК України та ст. 625 ЦК України є неможливим.
Разом з тим пеня та штраф, як види штрафних санкцій, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт господарювання, укладаючи на підставі вільного волевиявлення з позивачем договір на постачання теплової енергії погодився зі всіма його істотними умовами, в т.ч. щодо сплати штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання. В подальшому, споживши теплову енергію на підставі цього договору, відповідач мав усвідомлювати свій обов'язок її сплатити в строк передбачений умовами цього договору, проте відповідних дій з невідомих причин не вчиняв. Доказів наявності обставин, які могли б завадити відповідачу виконати свої зобов'язання матеріали справи не містять та останнім суду не надано.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що кошторисом на будівництво об'єкта не було передбачено видатків на оплату опалення, а відсутність опалення в зимовий період унеможливила би збереження об'єкту будівництва в належному стані до його передавання замовнику.
Згідно з вимогами ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється зокрема на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Суд зазначає, що при укладанні договору на будівництво об'єкта відповідач мав можливість врахувати необхідність забезпечення теплопостачання об'єкта у зимовий період та можливе понесення в зв'язку з цим додаткових витрат, проте з невідомих причин не врахував зазначених обставин, на власний ризик уклав з замовником договір на відповідних умовах. Як наслідок, відповідач має нести ризик у випадку настання несприятливих для себе наслідків пов'язаних з неузгодженням відповідного питання з замовником.
Крім того в подальшому, у випадку наявності правових підстав та відповідних домовленостей, відповідач мав можливість ініціювати питання про відшкодування йому замовником будівництва понесених витрат на опалення, проте, матеріали справи не містять доказів вжиття останнім відповідних заходів.
Суд також враховує, що Красноградське підприємство теплових мереж є комунальним підприємством основним завданням якого є забезпечення теплопостачанням мешканців м. Красноград. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії протягом тривалого часу не сприяють покращенню виконання підприємством позивача своїх статутних завдань.
За таких обставин, підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 233 ГК України, та ч. 3 ст. 551 ЦК України, та зменшення розміру нарахованих до стягнення з відповідача штрафних санкцій суд не вбачає.
Згідно з п. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в сумі 2020,41 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Інжінірінг Девелопмент" (адреса: 61052, м. Харків, вул. Коцарська, буд. 43; код ЄДРПОУ 34755563) на користь Красноградського підприємства теплових мереж (адреса: 63304, Харківська обл., м. Красноград, вул. Соборна, буд. 47; код ЄДРПОУ 32464827):
104478,77 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію;
17281,83 грн. пені;
7313,51 грн. штрафу;
2112,46 грн. 3% річних;
2507,85 грн. інфляційних;
2020,41 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.
Повне рішення складено "30" жовтня 2019 р.
Суддя О.І. Байбак