Справа № 684/581/18
Провадження № 2/684/105/2019
іменем України
21 жовтня 2019 року
Старосинявський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючої судді Галиш І.Б.
за участі секретаря с/з Гонти Н.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Стара Синява цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.
В обґрунтування позовних вимог посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 знаходилась в трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з 01 лютого 2015 року по 01 лютого 2016 року, працювала в ТРК «Іква» барменом. Зазначає, що 01 лютого 2015 року між ними був укладений договір про матеріальну відповідальність. 02 лютого 2015 року було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, які були передані ОСОБА_2 на зберігання. Черговою плановою ревізією від 24 вересня 2015 року було виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей в розмірі 67076,29 грн., відповідно до договору про матеріальну відповідальність, виявлену недостачу було розділено між двома барменами пропорційно. ОСОБА_2 повинна сплатити недостачу в розмірі 33538,15 грн., а інший бармен гасить недостачу добровільно, щомісячно. Відповідач зобов'язувалася погасити добровільно зазначену недостачу, але до теперішнього часу недостача не погашена, тому просить стягнути з відповідача на його користь 33538,15 грн. матеріальної шкоди.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з мотивів, викладених в заяві, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача завдану працівником шкоду, яка полягає у недостачі згідно ревізії в сумі 33538,15 грн.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначивши, що не погоджується із зазначеним позивачем розміром недостачі товарів, оскільки ревізія товарно-матеріальних цінностей та каси бару в її присутності не проводилася, за час її роботи такої недостачі в такій сумі не було, актів ревізії вона не підписувала, про акт ревізії, за яким пред'явлено до неї вимоги про стягнення коштів, дізналась уже після звільнення з роботи.
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, підтримавши обґрунтування поданого ним відзиву на позов.
Суд, заслухавши учасників справи, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
01.02.2015 року між роботодавцем ПП ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 , яка займає посаду бармена укладено договір про матеріальну відповідальність, згідно якого роботодавець зобов'язується вчасно сплачувати заробітну плату, а працівник дотримуватись розпорядку робочого дня, слідкувати за гігієною, проходити медогляд, своєчасно проводити ревізії, слідкувати за терміном реалізації товарів. Згідно з п.3 договору у випадку, якщо під час ревізії, буде виявлено недостачу товару чи коштів у касі, псування та нестачу технологічного обладнання по вині Сторони 2, тобто працівника, то працівник зобов'язується повністю сплатити цю нестачу. (а.с. 8)
Відповідно акту ревізії (приймання ОСОБА_2 ) від 02.02.2015 року на обліку у барі ТРК «Іква» станом на 02.02.2015 року числиться товару на загальну суму 60187,62 грн. з сумою недостачі станом на день проведення ревізії - 268,11 грн. Вказаний акт ревізії підписано барменами: ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та бухгалтером - ОСОБА_9 (а.с.28)
Відповідно до акту ревізії ТРК «Іква» від 24.09.2015 року, який підписаний барменами: ОСОБА_8 та ОСОБА_2 та бухгалтерами: ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , було виявлено недостачу в барі ТРК «Іква» в сумі 67076,29 грн. (а.с. 7)
Відповідач ОСОБА_2 у зв'язку із одруженням змінила прізвище на ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 від 21 листопада 2017 року.
Статтею 130 КЗпП України передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За загальним правилом за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ч. 1 ст. 132 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
За змістом частини третьої статті 135-3 КЗпП України на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з цим Переліком до посад і робіт, що заміщуються або що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність належать зокрема: посади завідуючих підприємствами громадського харчування ї їх заступників, старших адміністраторів і адміністраторів залів підприємств громадського харчування; роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форми торгівлі і профілю підприємства (організації).
З огляду на те, що до трудових обов'язків та функцій бармена належать роботи з продажу товарів, відтак із відповідачем ОСОБА_2 , у разі укладення із нею трудового договору, міг бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.
Як роз'яснено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (далі постанова Пленуму ВСУ від 29.12.1992 року № 14), виходячи з вимог ст.15 ЦПК суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.
За трудовим законодавством суб'єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду, внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків, покладених на нього трудовими договором.
Згідно з ст.138 КЗпП для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
На обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків позивач посилається акти ревізії від 01.02.2015 року по бару ТРК «Іква», акт ревізії від 24.09.2015 року по бару ТРК «Іква» та договір про повну матеріальну відповідальність від 01.02.2015 року.
Разом з тим, надавши оцінку вказаним письмовим доказам, наданими позивачем на підтвердження своїх вимог, суд приходить до висновку про їх неналежність та недостатність, оскільки із вказаного акту ревізії від 01.02.2015 року та договору неможливо достовірно встановити які саме товари були ввірені бармену ОСОБА_2 на підставі договору про повну матеріальну відповідальність, перелік цих матеріальних цінностей, товарів, їх кількість та вартість.
Актом ревізії від 24.09.2015 року не встановлено відсутність яких саме товарів виявлено проведеною 24 вересня 2015 року ревізією, не визначено кількість товарів щодо недостачі, вартість кожної одиниці окремо та загальну вартість, не зрозуміло підстави визначення для стягнення з відповідача половини суми недостачі.
В ході розгляду справи позивач пояснював, що надати такі докази немає можливості, так як первинні бухгалтерські документи щодо даних ревізій на даний час уже відсутні.
Як вбачається із змісту позовної заяви та пояснень учасників в судовому засіданні, показів відповідача ОСОБА_2 , допитаної за її згодою, як свідка, відповідач працювала на посаді бармена у позивача - приватного підприємця ОСОБА_14 в період з 1 лютого 2015 року по 01 лютого 2016 року, тобто протягом одного року, однак суду не було надано письмових доказів укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу відповідно до вимог ст.24 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (лютий 2015 року) із змінами, внесеними Законом України від 28.12.2014, № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці".
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, наданими позивачем на підтвердження своїх вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача ОСОБА_2 матеріальної відповідальності за недостачу товарів згідно акту ревізії від 24.09.2015 року, оскільки позивач не довів, які саме матеріальні цінності виявлені як недостача, та що вони попередньо були передані відповідачу, а також того, що недостача виникла внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків відповідачем та з її вини.
Окрім цього, частиною 3 статті 233 КЗпП України передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (з наступними змінами) розяснено, що днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228,233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
З наданих позивачем матеріалів позову встановлено, що що строк позовної давності закінчився 24 вересня 2016 року, тобто через 1 рік після виявлення недостачі відповідно до акту ревізії від 24 вересня 2015 року, однак позивач з позовом звернувся тільки 27 серпня 2018 року, клопотання про поновлення строку не заявляв, поважних причин пропуску даного строку не вказував, тому суд вважає, що позивачем пропущено річний строк пред'явлення вимог до відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12,13,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 130-135, 233-234 КЗпП України, суд,
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду або через Старосинявський районний суд. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий органом №6827 від 04.01.2018 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2019 року.
Головуюча суддя Галиш І.Б.