Справа № 2-а-1901/2010 р.
м. Донецьк 10 березня 2010 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий - суддя Іванов В. М., при секретарі Абрамук А.В.., за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2009 р. р., -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2009 р. р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1ої категорії, в зв'язку з чим перебуває на обліку в Петровському УПТСЗН. Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачена щорічна компенсація на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. Відповідачем же, в порушення діючого законодавства, в 2002-2004 р. позивачу щорічна допомога на оздоровлення виплачувалася в розмірі 21 грн. 50 коп., за 2005-2009 р. р. - в розмірі 90 грн. Таким чином, позивачеві недоплачена компенсація на оздоровлення у розмірі:
2002 р. - (165 ? 4 - 21,50 = 638,50);
2003 р. - (205 ? 4 - 21,50 = 798,50);
2004 р. - (237 ? 4 - 21,5 = 926,50);
2005 р. - (310 ? 4 - 90 = 1150,00);
2006 р. - (472 ? 4- 90 = 1798,00);
2007 р. - (525 ? 4 - 90 = 2010,00);
2008 р. - (605 ? 4 - 90 = 2330,00);
2009 р. - (650 ? 4 - 90 = 2510,00)
Всього 12 161 грн. 50 коп.
При виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. та № 562 від 12.07.2005 р., що значно звужує право позивача на отримання матеріальної допомоги. На підставі викладеного позивач і звернувся з позовом до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2009 р. р.
В судовому засіданні позивач підтвердив свої вимоги і їх обґрунтування, наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача з позовом не погодилася у повному обсязі, суду пояснила, що позивач є інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та з 18 травня 2004 року перебуває на обсягу у відповідача, в зв'язку з цим, у відповідності до ст. 48 ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи”, він має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Однак, управління праці та соціального захисту населення, у відповідності з законодавством, проводило виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Законом № 796-Х111 встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Проте, починаючи з 1996 р., у нормативних актах, що встановлювали розмір мінімальної заробітної плати, зазначено, що до прийняття ВРУ змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України. Тому, до останнього часу застосовувався розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини у сумі 60 тис. крб., встановлений постановою ВРУ від 25.11.1993 р. № 3653-Х11 „Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком”. Разом з тим, постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлені абсолютні розміри виплат, передбачених Законом № 796-Х111. Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом № 796-Х111, а також те, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і задоволенню не підлягають. Окрім того, щодо стягнення сум на оздоровлення за 2006 р., позивач не враховує обмежень, передбачених п. 36 ст. 77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.». Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 віднесений до першої категорії як громадянин, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 062302 (а. с. ). Йому встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою серії МСЕ № 082785 (а. с. 6).
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2003 роки, суд виходить з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні та не спростовується сторонами, позивач перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради з 18 травня 2004 року, тому вимоги в частині стягнення компенсації за 2002-2003 року задоволенню не підлягають, оскільки виплати проводяться з того часу, коли позивач був поставлений на облік.
Що стосується вимог в частині стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2004 рік, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-XII (надалі Закон) громадянин має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Відповідач проводив виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивача в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яким передбачене фінансування витрат за рахунок державного бюджету та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом про Державний бюджет України призначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно із ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються в установленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених в Державному бюджеті України на відповідні бюджетні програми.
Законом встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п 1 “є” постанови Кабінету Міністрів України № 836 встановлена конкретна сума виплат щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи - 2150 тис. крб., тобто 21 грн. 50 коп. та в подальшому ця сума до 2005 року корегуванню не підлягала.
Аналізуючи вищенаведені докази, суд приходить до переконання, що позивачеві, за 2004 р. була виплачена компенсація на оздоровлення, відповідно до діючого законодавства, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині позову.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2005-2009 роки, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Як встановлено в судовому засіданні, та не заперечується сторонами, ОСОБА_2 за період з 2006-2009 роки була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі:
- за 2005 р. - 90 грн;
- за 2006 р. - 90 грн.;
- за 2007 р. - 90 грн.;
- за 2008 р. - 90 грн.
- за 2009 р. - 90 грн.
УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради проводило виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. та № 562 від 12.07.2005 р.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному , рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та законами України.
Згідно зі ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина.
У відповідності з ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836, постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 562 всупереч ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Між тим, з моменту прийняття вказаних постанов встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалася незмінними, у той час як ВРУ неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно з положеннями ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки правова норма про розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосування ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р., ЗУ«Про Державний бюджет України на 2009 р та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а не постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно зі ст. 71 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Однак, п. 30 с. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 р. дію абз. 2-7 ч. 4 ст. 48 Закон 796-ХИ в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Поряд з цим, 09.07.2007 р. Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.».
Крім того, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначено: у ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» текст статті 48 викласти в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Поряд з цим, 22.05.2008 р. Конституційним Судом України у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) ухвалено Рішення № 10-рп/2008, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Дані рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Конституційний Суд України відзначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України) та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Крім того, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України.
Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу.
Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове
регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачу допомога на оздоровлення, що звужує його права як громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є підставою для задоволення позовних вимог.
Таким чином, судом встановлено, що з урахуванням виплат ОСОБА_2 за 2005 р. у розмірі 90 грн., за 2007 р. у розмірі 90 грн., за 2008 р. у розмірі 90 грн., за 2009 р. у розмірі 90 грн., з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплат, який складав у 2005 р. - 290 грн., у 2007 р. - 400 грн., у 2008 р. - 515 грн., у 2009 р. - 744 грн., йому недоплачена допомога на оздоровлення, яка за 2005 р. складає: 290 (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати) ? 4 - 90 (проведені виплати) = 1 070 грн. 00 коп., у 2007 р. складає: 400 (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати) ? 4 - 90 (проведені виплати) = 1 510грн. 00коп., за 2008 р. складає: 515 (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати) ? 4 - 90 (проведені виплати) = 1 970грн. 00 коп., за 2009 р. складає: 744 (розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати) ? 4 - 90 (проведені виплати) = 2 886 грн. 00 коп., а всього 7 436 грн. 00 коп.
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача сум на оздоровлення за 2006 р., суд керується п. 36 ст. 77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», відповідно до якого, з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, ст. 27 ЗУ від 06.10.2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні», зупинено на 2006 р. Наявність статей ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», які не визнані неконституційними, доводить правомірність застосування зазначених норм відповідачем при виплаті спірної допомоги за вказаний рік, на підставі чого позов в частині виплат за 2006 р. задоволенню не підлягає.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин річного строку для звернення до суду, оскільки приписами частини 2 ст. 99 КАС України, передбачено його застосування у випадку якщо законом не встановлено інше. Інше передбачено пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України в якій визначено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті та ст.. 13 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначений обов'язок держави перед громадянами за заподіяну шкоду здоров'ю внаслідок аварії на ЧАЕС.
Оскільки, відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., ст.ст. 159-163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002-2009 роки задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради у виплаті ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки в розмірах, передбачених ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 недоотриману суму допомоги на оздоровлення за 2005, 2007, 2008, 2009 роки у розмірі 7 436 (сім тисяч чотириста тридцять шість) грн. 00 коп.
В частині позовних вимог щодо стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2002-2004 р. - відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Петровського районного суду м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В. М.Іванов